Депортованих не чують!

Наталя КляшторнаПОДІЇ№44, 2014-11-02

До 70-х роковин початку депортації українців з Польщі в Україну відбулася низка заходів. Завдяки зусиллям Товариства «Лемківщина» 24 серпня в центрі Тернополя відкрито ориґінальний пам’ятник – двометрової величини бронзове дерево з обрізаним корінням, крона якого являє собою застиглу в металі трагічну історію мешканців Лемківщини, Західної Бойківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. У день підписання в Люблині таємного договору між Урядом Української РСР та Польським Комітетом Національного Визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР 9 вересня на вул. Інститутській у Києві, біля Пам’ятного хреста жертвам сталінських репресій 30–50-х років, з участю громадських товариств депортованих відбулася акція ушанування пам’яті жертв депортації. Того ж дня Український інститут національної пам’яті оприлюднив заяву щодо 70-ї річниці початку депортації українців і поляків.

Активісти громадських товариств, історики та народні депутати провели 16 вересня у Верховній Раді України підкомітетські слухання на тему «Трагедія українців Закерзоння – злочин комуністичного режиму», присвячені 70-м роковинам початку депортації українців з території Польщі.
Ініціатором слухань виступив народний депутат Олег Панькевич, колишній голова Львівської обласної ради. Крім нього, з-поміж членів підкомітету ВР з питань трудових міґрантів і національно-культурної співпраці Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеґрації були присутні лише троє депутатів-свободівців, кожний з яких під час виступів просив вибачення перед присутніми за теперішній склад українського парламенту, котрий іґнорує вшанування пам’яті жертв комуністичного режиму.
«Пам’ять про сотні тисяч депортованих з Польщі українців досі не стала частиною суспільних уявлень про наше минуле, – заявив під час слухань директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. – Досі головним інструментом збереження пам’яті про цю трагедію є лише громадські організації, які складаються з самих депортованих чи їх нащадків».
Голови громадських організацій «Надсяння», «Лемківщина» та «Холмщина» наголосили, що їхні клопотання у справі захисту прав депортованих мали успіх ще 2003 р., коли Верховна Рада доповненнями до Закону України «Про статус ветеранів війни, ґарантії їх соціального захисту» надала виселеним у 1944–1951 рр. статус учасника війни. Це передбачало щомісячну доплату до пенсії, низку пільг у сплаті комунальних послуг, санаторному оздоровленні тощо. Однак належної політико-правової оцінки примусових переселень українців з наданням жертвам статусу депортованих українська влада донині не дала. «Чому ж наші українські чиновники відмахуються від нас, іґноруючи численні звернення?» – запитував голова Волинського товариства «Холмщина» Микола Онуфрійчук.
Голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович нагадав, як до Верховної Ради України депортовані передали понад 40 тисяч підписів з вимогою надати їм відповідний статус. І констатував: «Нас ніхто не чує вже понад 20 років. Усі наші звернення і прохання наче в яму падають, бо отримуємо від урядовців і парламентарів самі відписки, а результату нема».

Ще 24 липня 2014 р. народні депутати під керівництвом О. Панькевича зареєстрували Постанову ВР «Про вшанування жертв депортації та етнічних чисток з ознаками геноциду». Але Верховна Рада її до сьогодні не розглянула. Подібно як три зареєстровані в парламенті законопроекти про визнання депортованими українців, примусово виселених з території Польщі.
Під час слухань голови товариств розповідали про складну ситуацію своїх побратимів у східній частині України, в зоні бойових дій, а також тих, котрі опинилися під владою самопроголошених республік «ЛНР» та «ДНР» і перебувають тепер у небезпеці.
Учасники слухань ініціювали підготовку національної доповіді про депортацію та етнічні чистки українців і проведення міжнародного розслідування та складення офіційних списків жертв депортацій у реґіонах України. Також ініціювали проведення в Україні Дня пам’яті депортованих і встановлення Меморіалу пам’яті українцям, які загинули під час депортацій та етнічних чисток, учинених колишніми комуністичними режимами Радянського Союзу і Польщі в 1944–1951 рр. Уже вкотре активісти громадських товариств наголосили, що необхідно вирішити на міждержавному рівні питання безвізового перетину кордону депортованими українцями та їхніми нащадками, щоб відвідувати рідні землі.
Після закінчення слухань учасники міркували над питанням: чому для голосування за амністію для членів бандформувань на Сході та за окремий статус Донецької і Луганської областей Верховній Раді вистачає 20 хвилин, а для того, щоб жертвами злочину визнати понад 500 тисяч українців, виселених зі своїх західних земель, українським парламентарям семи скликань не вистачило 24-х років. ■

Поділитися:

Категорії : Події