Катерина Піпка ■ КРИНИЦЯ ■ 2010-06-24
“Людина, яка знає тільки одну мову, так насправді не знає жодної”, – сказав Ґете. Вивчення мов діти сприймають натурально. Подібним чином, зрештою, ставляться й до того, що люди не схожі між собою, і цю неподібність не сприймають як “іншість” (якщо, звичайно, дорослі не прищеплять їм страху й упередженості). Двомовність дітей – це наслідок того, що вони живуть у багатокультурному середовищі.
Мабуть, нікого не треба переконувати, що існування серед різноманіття культур збагачує і розширює горизонти. Найновіші дослідження показали, що зростання в обставинах двомовності впливає на майбутні здібності дитини до іноземних мов, полегшує вивчення інших мов та розвиває вміння абстрактного мислення.
Існують дві головні системи виховання дітей у двомовності. Перша, яка скорочено називається OPOL (one-person-one-language, тобто одна-людина-одна-мова), стосується мішаних сімей і означає, що кожне з батьків спілкується з дитиною своєю рідною мовою. Тоді дитина ототожнює мову з особою, тому не можна мішати мов і звертатися до дитини раз однією, іншим разом другою мовою. Діти швидко орієнтуються, що мама, наприклад, теж знає польську мову, а оскільки цю мову дитині простіше вивчити, бо чує її всюди й на кожному кроці, то, звичайно, вибирає простіший шлях і саме нею послуговується. Тому треба послідовно говорити до дитини українською мовою. Діти дво чи багатомовні переважно починають говорити трохи пізніше (на три-шість місяців), ніж їхні ровесники (однак це не стосується дітей, у яких обоє батьків є українцями). Проте, коли вже починають говорити, то відразу обома мовами, щоправда, спочатку дещо перемішуючи їх, навіть в одному реченні, а подекуди й утворюючи нові, польсько-українські слова. Явище змішування мов нешкідливе і минає само собою. Коли дитині приблизно три роки, вона починає розрізняти мови й особи, які ними послуговуються, і тоді вже до поляків звертається польською, а до українців – українською. Починає повторювати слова й речення в обох мовах, а то раптом приходить пора, коли дитина присвоює їх і послуговується ними паралельно.
Другий метод, який скорочено називається МL@H (minority language at home, тобто мова меншини вдома), стосується сімей, які вдома вживають рідну мову батьків, натомість мову оточення дитина вивчає поза домівкою. Такі діти чують українську мову щоденно вдома, де послуговуються нею обоє з батьків. Другу мову зазвичай вивчають досконало, коли їм біля трьох років і вони йдуть до садочка. Отож, протягом перших трьох років їхнього життя домінує рідна українська мова, а потім ситуація вирівнюється. Не слід взагалі побоюватися, що дитина не навчиться мови країни, у якій проживає. Діти вчаться миттєво і безпомилково. Тому краще вдома навчати української мови, ніж старатися “вчити” дитину польської, внаслідок чого в старшому віці вона не захоче говорити рідною мовою, оскільки польською їй легше буде виражати свої думки.
Діти також творять своєрідний мовний поділ: знають, що вдома панує українська мова, а за порогом – мова країни, у якій вони проживають. Батьки повинні говорити до дитини мовою, яка їм найближча, бо це мова, за допомогою якої найкраще будувати близькі взаємини. Щоб наша дитина вивчила дві мови, треба до другої ставитися так само, як і до першої, вживати її однаково часто, добрим способом є підтримувати добрі відносини з іншими особами, які послуговуються цією ж мовою, не можна соромитися цієї мови на вулиці ані забороняти дитині вживати її в громадських місцях. Найкраще вчитися на прикладі батьків, бо якщо вони не мають комплексу, пов’язаного з уживанням іншої мови, ніж мова більшості (у цьому випадку є нею польська), то дитина швидше за все теж проявлятиме такий підхід і вживання рідної мови не буде для неї джерелом комплексів, а радше важливою складовою формування тотожності.
Багато хто з батьків задумується над тим, щоб прийняти на роботу українську опікунку. Істотним чинником є те, що така особа може передати знання чистої української мови і таким чином дитина має додатковий мовний контакт. Це може бути особливо корисним у ситуації, де батьки не послуговуються правильною українською мовою або говорять між собою польською.
Крім того, дуже корисно виїхати і провести канікули в Україні, таким способом підтримуючи і розвиваючи знання української мови. Найкращі результати матимуть ті батьки, які послідовно заохочують своїх дітей використовувати рідну мову за посередництвом гри і забави. Компакт-диски з піснями, фільми, віршики, звукові записи оповідань, казок і книжок для дітей – це найкращі помічники при навчанні рідної мови, а при тому – у найкращій для присвоєння формі, тобто з правильною вимовою і граматикою, без чужомовного акценту.
Серед найважливіших викликів, які стоять перед дорослими членами української меншини в Польщі – це передати дитині (і то вже від самого початку) знання рідної мови. Але не тільки передати відповідний запас слів, а й відчуття мови, емоційне відношення до неї, пов’язання релігійності з мовою. Моя суб’єктивна, песимістична статистика показує, що приблизно 80% “нашої” молоді розмовляє між собою польською мовою. Важко очікувати, що після шлюбу і створення сім’ї ця ситуація зміниться. Однак варто усвідомлювати собі ту користь, яка виникає з двомовності та коли нема неґативних комплексів, пов’язаних з походженням.
“Наше слово” №26, 27 червня 2010 року {moscomment}
