Богдан Гук, (пл) ■ ПОДІЇ ■ №45, 2014-11-09
Різні обличчя ОУН або ж польська молодь з України та Польщі в руках неоендеції
Зі щоденника:
У Перемишлі 17–29 жовтня сталася подія, яка викликала сильну реакцію, але не всієї Польщі, як хотів би не один правий ура-патріот, а лише в окремих місцях. Нарешті нею зацікавився Станіслав П’єнта, депутат «Права і справедливості», подаючи до Міністерства внутрішніх справ заяву з проханням про «відповідну» реакцію… Вернімося, однак, хоч до якогось порядку.
17 жовтня. Перемишль. На www.wykop.pl мешканець Перемишля опублікував фото (досі не цілком зрозуміло, звідки він його взяв), на якому видно 9 молодиків, що стоять у ґаражі місцевого маркету «Сянова», тримаючи в руках червоно-чорний прапор із золотим тризубом. Решта в цьому тексті – це різні реакції на цю подію та моя пропозиція її інтерпретації.
17 жовтня. Інтернет коробить від лайкувань і мейлів, сотні людей миттю довідуються про «подію»: Державна вища східноєвропейська школа (ДВСШ) в Перемишлі, у якій навчається кілька осіб з-поміж тих, хто фотографувався, отримує численні дзвінки та мейлі з протестами. Цього ж дня шестеро студентів, які навчаються тут на підставі Карти поляка і мають польську національність, перепросили за інцидент на сайті школи.
17 жовтня. Перемишль. Ректор ДВСШ Кшиштоф Кнапик публікує заяву, якою підтверджує, що обурені мають рацію. Повторюючи за ними, ствердив, що студенти сфотографувалися з «прапором УПА» (насправді цей колір був інший – синьо-жовтий).
20 жовтня. Ряшів. Речник ДВСШ Адам Кульчицький в інтерв’ю для ряшівського радіо сказав: «Це провокація російських служб, які дуже цікавляться студентами з України, що навчаються в Польщі».
21 жовтня. Перемишль. Від імені суспільного руху «Польський патріотичний Перемишль» інформацію про скоєння злочину подав у прокуратуру Мірослав Майковський (у серпні ц.р. він відвідав Калінінградську область РФ, а потім чудову картину Росії представив польській пресі).
23 жовтня. Перемишль. Пікет біля будинку Почесного консульства України очолив Мірослав Майковський. До речі, голова суспільного руху «Польський патріотичний Перемишль» кандидує на посаду президента Перемишля в самоврядних виборах. У його виступі прозвучали слова про антипольську політику мерії міста.
24 жовтня. Москва. Державна Дума Російської Федерації приймає закон про заборону бандерівської символіки в цій державі. (Хоч у польській державі такого закону нема, однак він усе ж існує в суспільній свідомості).
24, 27 жовтня. Перемишль. Ряшів. Місцеві газети виходять із сенсаційними заголовками на перших сторінках (створюється враження, що на Прикарпатті нема польських шовіністичних організацій, які завдяки безкритичній пресі накопичують суспільний капітал довір’я).
28 жовтня. Перемишль. У розмові з нижчепідписаним речник ДВСШ Адам Кульчицький поінформував, що 27 жовтня дисциплінарний представник школи відповідно до розпорядження ректора відкрив дисциплінарне провадження щодо студентів, сфотографованих на тлі «прапора УПА», оскільки такий акт становить прояв сприяння символам, ворожим польській державі.
28 жовтня. Варшава. Сторінка правих сил wpolityce.pl опублікувала текст Славоміра Серадзького, нібито члени Руху автономії Силезії – це приховані німецькі нацисти, які вживають свастику та гайлують.
Close reading, тобто уважне читання
Серед гармидеру пропадає найважливіше, тобто самі «винуватці». Чому ніхто не звернув уваги на зміст заяви студентів? Тому, що частина суспільства почула запах жертви й можливість стати «невинним» переслідувачем. Серед них є також ректор вищої школи, людина, яка повинна думати найбільше…
Тимчасом студенти написали: «Ми не ідентифікувалися з расизмом чи нацизмом. Ми просимо вибачення перед польським народом за заподіяну прикрість. Просимо прийняти пояснення: ми не бандерівці, як може підказувати фото. Ми, як брати, відчуваємо зв’язок з польським народом, оскільки в нас усіх польське коріння. […] Цією фотографією ми не прагнули поширювати ідеологію націоналізму – ми хотіли щось зробити для своєї Батьківщини».
Подумаймо. Студенти – це лояльні поляки та лояльні громадяни України. Вони вміють сполучити в одне ціле червоно-чорний та червоно-білий кольори. Це заслуга якраз міжнаціональних відносин у західній Україні. Молоді поляки зі Львова, Самбора чи Городка розуміють, що Організація українських націоналістів – це не була антипольська організація.
Не треба бути громадянином України і там вивчати історію, щоб застерегти себе перед «полонізацією ОУН», тобто зрозуміти, що ОУН була антикомуністична, а не антипольська (ніколи не виступала проти польської держави як такої), а польська держава таки має що завдячувати їй у сфері захисту її незалежності перед СРСР (і в ОУН можна знайти старе польське «За вашу і нашу свободу!»).
У світлі заяви студентів видно й інше: у Перемишлі поляки не хочуть розуміти поляків з України. Не такі поляки тут потрібні. І тому можна задуматися: у кого більш універсальний і толерантний підхід до історії? Чи, бува, це не поляки-студенти з України мають європейський підхід до т.зв. «важких проблем» і показують, що вони насправді – неважкі? Молоді поляки з України, приїхавши до Польщі, сподівалися якраз європейського підходу до символіки, яка для них самих нічого антипольського та антиєвропейського не значить. І що зустріли? Атмосферу з 30-х рр. ХХ ст. Лиш місце євреїв відведено тепер українцям. До речі, про євреїв і червоно-чорне: 27 жовтня Ян-Томаш Ґросс в інтерв’ю для телекомпанії «Дощ» сказав, що євреї у Львові можуть емоційно реаґувати на бандерівську символіку. «Дуже багато поляків і євреїв проживає на території західної України, проте ні одна з цих груп не відчуває загрози фізичного насильства».
Украй різка реакція на «нещасну» (?) фотографію доказує те, що в Перемишлі та взагалі у Польщі примушують поляків з України погодитися з тим, що тут їх знають краще, ніж вони самі себе. Знають, які вони повинні мати погляди: антиукраїнські і мають виступати проти української держави, хоч це їх батьківщина. На жаль, у Перемишлі щодо українців панує настрій, як в СРСР за Сталіна: за кольори українського спротиву проти комунізму деякі хлопці-поляки правої орієнтації з Польщі найкраще дали полякам з України таки в пику (на пікеті 23 жовтня: «Znajdzie się kij na banderowski ryj!»). Можна топтати сучасний український патріотизм поляків з України, бо він не хоче повторювати кличів з перемиського заповідника ім. Берії, на який прагнуть перетворити місто польські «патріоти» Прикарпаття. Ідентично в Росії зневажають український патріотизм росіян на сході України…
Пікет у Перемишлі: молоді поляки та їх червоно-чорний колір
23 жовтня. Пікет під будинком Почесного консульства України в Перемишлі на вул. Нестора, зорганізований суспільним рухом «Польський патріотичний Перемишль», відбувся спокійно (о 17.00 консульство вже не працювало, взагалі будинок у ремонті). Радикалізм лозунгів був у міру м’який, а кулаки – в кишенях. Проте лише поважний дальтонік не бачив би того, що транспаранти «всепольської молоді» черпають з… червоночорних кольорів. Імовірно, пікетувальники щось і зметикували, бо один з них заслонювали ногами й поставили під самим тином. Уся символіка цієї формації активно черпає з цих двох кольорів. Додається білий для перегуку з національними барвами, як в українців жовтий для перегуку з «золотим» тризубом.
Пікет був організований проти української держави як бандерівсько-фашистської. Іншої його учасники не бачили. Але якби Республіку Польщу міряти лише рухом «усепольської молоді», то ця держава мала б бути визнана фашистською. Приводом для виступу проти України був жовтневий указ Петра Порошенка «Про встановлення 14 жовтня Днем Захисника України». І тим разом молоді пікетувальники стали в позу «знавців» історії, які не мали поняття про те, що для президента України цей день був заразом днем церковного свята Покрови, Днем козацтва, Днем Збройних сил України доби 1917–1920 рр. Для «всеполяків» 14 жовтня було лише днем УПА, хоч з таким «знанням» сором виходити на сцену історії, а вони дуже хочуть її формувати.
Крім цього, важко знайти кращий спосіб леґалізації власної діяльності, спрямованої, між іншим, проти національних меншин, як отой пікет. Проте чого вартий президент міста Роберт Хома, який, наче перший-ліпший «всеполяк», просить у ректора ДВСШ перевірити справу кольорів у молодих поляків з України, але не просить у прокуратурі перевірити ці самі кольори в символах «усепольської молоді»?
Перемишль польським містом: невже не Путін?
Чому я пишу про Перемишль як заповідник ім. Берії? Для нікого не є таємницею, що молоді росіяни на вулицях Москви несуть разом портрети шаленого Путіна і скаженого шефа НКВС – Берії. А молоді перемишляни чи переворщани говорять те ж саме, що Путін. Наприклад, 23 жовтня на пікеті: «Перемишль – це Польща!», «Перемишль завжди польський!». Наступного дня президент Російської Федерації на зустрічі з інтелектуалістами: «Львів був польським містом»… Голос з Кремля чути в Польщі, а голос із Польщі чути в Кремлі. Вражаюча гармонія, хоч пікетувальники застерігаються: ми – не проросійська сила.
Існує вражаюча аналогія не лише з російським фашизмом, але й німецьким нацизмом. Коли кс. Ісакович-Залеський питає, як воно може бути, що «бандерівці навчаються в Польщі на основі Карти поляка», то відчуваю небезпеку від тоталітаризму в мисленні цієї людини. Адже заохочення до національної сеґреґації на початку ХХІ ст. у Європі – це повторення з сеґреґаційного нацизму й ендецького авторитаризму 30 рр. ХХ ст. Тоді в Німеччині євреї не могли навчатися у вищих школах. У Польщі це їм вдавалося, але далеко не всюди. Ксьондз Ісакович-Залеський підказав Польському консульству у Львові та ректорам польських університетів удатися до сеґреґаційних практик щодо поляків з України, тому що в них нема клопотів з цією державою. Помста за те, що поляки в Україні не хочуть стати п’ятою колоною сучасної ендеції?
Налаштованому проти власних студентів ректорові східноєвропейського вишу та не менш одіозно «національно прав(ильн)ому» мерові міста Р. Хомі слід було б знати і те, що не завжди молоді поляки з України вміють ушановувати обидві держави так, як ті з тризубом на червоно-чорному тлі. Радіо Ряшів 20 жовтня звернулося до його студентів з проханням прокоментувати «інцидент». І тоді від студентки ДВСШ можна було почути: «Я проживаю на кресах…». На кресах, тобто де? Адже креси – це не українська держава, а польський сеґреґаційний конструкт і практика насильства до 1939 р. Чи посол України в Польщі має звернутися до ректора ДВСШ з протестом? Висловлювання студентки ДВСШ – це не ґаражна символіка, а невизнання міждержавних кордонів. Справді, доволі легко можна встановити, наскільки ідеологія «кресів» близька до фашизму, а також запитати ректора Кнапика, як висвітлюють поняття «кресів» у його школі? Адже ця студентка не навчилася такої «пошани до кресів» у сучасній Україні.
Якби шукачам складних моментів і неоднозначних ситуацій було мало, то нагадаю, що власне з Перемишля кільканадцять років тому вийшла ініціатива подати до суду виробника автошин з містечка Дембиці коло Ряшева за те, що його фірмовими кольорами були червоний і чорний. А що зробити має той, хто заспіває перед мерією пісню «Два кольори мої, два кольори»?.. Можливо, якийсь ректор, мер або ЗМІ теж зроблять з пісні гімн ОУН та відповідно до цього президент Перемишля Хома подасть співака до суду за націоналізм. З-за стін мерії чую сміх людини, яку звати Роман Дмовський, перший аґент польсько-російського союзу тітки задрипанки Ендеції. ■
* * *
Протест під Почесним консульством України в Перемишлі був частиною загальної польської акції, запланованої на 23 жовтня.
Під Посольством України у Варшаві цього ж дня з’явилося кількадесят осіб.
Організатори протесту, який тривав біля години, зачитали спільне звернення організаторів та учасників протесту до президента України Петра Порошенка, проти, як написано у зверненні «звеличування людиновбивців з ОУН, УПА та CC Галичина в Україні». У ході пікету можна було почути гасла: «Геть з популяризацією бандеризму», «Львів і Волинь пам’ятаємо. Бандерівцям жити не дамо!» та інші.
На варшавський пікет прибуло кілька осіб з варшавського Євромайдану, проте пікетувальники у своєрідний спосіб «випросили» їх з-під будинку посольства.
Подібні протести пройшли теж під Генеральним консульством України в Кракові, у яких брав участь кс. Тадеуш Ісакович-Залеський, та під Генеральним консульством України в Люблині і Ґданську. Такі ж самі пікети організовано й під будинками почесних консульств України в Польщі. (пл)
