Стрык Андрий ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №46, 2014-11-16
Барз мі зышло з писаньом, але так то єст на вакациях. Часу як бы дуже, але треба одпочати, деси поїхати, когоси одвідіти ци просто полежати на сонци – тай так зышло. Але час ся юж зобрати и крачати дале. Тото «крачати» памятам ищы од нашой бабы. Давно юж іх неє, а мали понад вісемдесят років, як померли, то думам, же слово буде наше, но и старе. Може было спільне для нас и Руснаків зо Словациї. Так собі думам, але жебы быти переконаным, и дахто не мал ту сумнівів, то треба бы даґде позазерати. До тых вступных зауважень мам ищы єдно, котре почул єм од пана Фецка, котрому звернули увагу на моє «вцалі», же оно не є наше. Повім без оначыня, же я го ужывам, тай вжывают го и мої знаємы, зато здавало бы ся, же оно юж є наше. Хочу при нагоді вказати, же в мене появлят ся оно замінні з «нияк», або «ани кус», ци врешті «нич а нич». Як напишу даколи «зовсім», то тіж буде добрі. Пропоную взаімно доповняти себе и поправляти, але передовсім тримати ся конкретной языковой нормы, а єй підповідат нам «Граматика» Петра Пыртея.
Кінчыл-єм попередні заувагы на фонетиці, тай од нєй зачну. Задивувало товди мене, же можна заміст «дошка» почути деси «дочка» (певно знате, што то буде по-росийскы, русскы), або «дожь» на місци «дощ». В нас повідали «дойдж» и мі ся тото слово подабало. Не вдам ся ту в жадны поясніня, най каждий сам зробит для себе даякы высновкы.
Фонетика то дос (не «дост», хорони Боже, як часто чути, а и прочытати можна) – запутана материя, до котрой треба буде вертати, але тепер підеме до частин мовы. Одразу повім, же не то буде шырше, обгрунтуване пояснення, бо спірных моментів ту дос гарді найдеме. Зачну од того, же пан Петро впровадил кус слів, якых в нас люде не вжывали. Хоц бы такы, як «скнара» ци «бензол». Скнара то хыбаль од польского «sknera», але хто його колиси в горах ужывал? Бензол тіж певно знаме, але так не бесідуєме. Признам ся тіж, же такє слово, як «бетанґ», не є мі ближе знайоме. В «Короткім словнику лемківських говірок» П. Пыртея є слово «бетанґувати», што має значыти «волочыти ся». Де так бесідували? Здає ся, же коло Тилича, але одкаль го взяли – не знам. Може даґде з німецкого?
Іменникы мают свої відміны и ту ся тіж трафляют формы, котры выкликуют моє страпліня. Мал єм повісти «фрасунок», але пригадал-єм собі, же в нас часто повідали тіж «не трап ся», што значыло не журися. Не пасує мі де-не-де штоси такє, як «пробував компери», я бым повіл «пробувал компері». Тото «и» там, де я поставил бым «і», то найчастіще результат вплыву збоку, або має оно такі свій місцевий характер. Як посмотриме на мапу, то видно, же як будеме ити (иду-ити) штораз ближче до польскых сіл на захід, до Ґрибова и дале до Криниці, то такых припадків буде штораз більше. Цікаве, де взял п. Петро такє речення: «Штефан надів шапку, взяв костур (…)»? Першый раз стыкам ся з тым, же штоси такє, як «надів», має быти наше; виджу в тім польскє слово, котре николи не буде в нас звучало порядні!
Ци слово «сім’я» є лемківскє? Повіл бым, же ні, але як дахто буде хотіл, то най го вжыват. Коли п. Пыртей ставит в єден ряд слова: «бабы, старости, групы, зміны», то я кінчыл бым вшыткы на «ы». Товди не буде сумніву о што йому ходит. Форма іменника «старосты» буде вказувала, же иде йому о тых весільных, а як буде з «и», то я розумію, же то буде «старіст». Ци в слові «Анна» можна поставити, по-нашому, в множині «и»? Коли не буде «Анны», або будут три «Анны», то я писал бым все «ы». Такых припадків є барз мало, то факт, але они показуют, же треба барз уважні позерати за семантиком слова.
Як буде добрі по-нашому: «здоров’я» ци «здоровля» – («здравля»); пір’я» ци «піря»? Я стою за тым, же друга форма буде лемківска. Тото «здоров’я» може ближе до літературного узусу, але Лемкы нияк не старают ся вказати тот «апостроф», його в нас не чути. А з «пірьом» то навіть не знают, же там належало бы притиснути на «р». Най лем ся на мене не образят тоты, котры знают, же так треба!
Крачам дале и штораз скоріще, бо до кінце ищы далеко. Тепер може такі момент. Дає п. Петро зразки відмінювання, барз потрібны, што хочу міцно підкреслити, и взагалі, правильны, але трафляют ся ту йому тіж формы, з котрыма не можу ся погодити. Прошу звернути увагу на таку. В іменнику «няньо», в місцевому відміннику, дає форму «няні», коли я памятам, же все бесідували-зме «о няню». Подібно є (єст?) зо словом «лебідь» (то така барже літературна форма) в давальному відміннику, де видиме в нього форму «лебедю», хоц в нас бесідували «лебедьови», «боцанови», «коньови». Форму «коньови» подає сам автор. То вказує, же в припадку «лебедя» ци «місяця» кєрувал ся чымси несвоєріднім наші бесіді. Такых прикладів буде недуже. Чомси хоче мі ся писати и чытати «волк», а виджу «вовк». Вкажте мі Лемка, котрий хоц кус дбає о нашу мову, який повіст «wowk»; тото друге «w» буде звучало як «ł» в польскій бесіді. Або ищы зьвідайте ся го, што значат слова «выгук» або «суглоб»? Дахто певно знає.
Перескакую над словами, формами, з якыма не все єм згідний, але не сут они такы важливы, а трафляют ся тіж такы, якых не беру ся пояснити. Застережу ся ту, же єст іх лем кус або кусціцька. Не перепущу однаковож (єднак буде не наше?) такий іменник, як «церков», котрий п. Петро відмінят якоси дивно. В множині пише в назывному відміннику множины «церкви», де по-мойому повинно быти «церквы», но най…, але як виджу такє штоси, як «церквій» в родовому відміннику, то аж ня трясе. Чул єм все, же «в нас неє церков» и то мі пасує. Посмотрте, же маме «рукы – рук», «хыжы – хыж», «сестры – сестер», «коровы – коров» (выбачте). Одкаль взяло ся «церквій»? Знам дос добрі росийску мову, де є форма «церквєй»; ци то часом п. Петро не споглянув в тамту страну? З том третьом відміном місцями не барз ся вдало; треба бы єй перезріти. Знам слова «куря», «курята», але николи не чул єм, жебы нашы ґаздыні ховали (годували?) «курчата». Може по-сусідскы з польками? Пасуют мі формы «двері» – «двери», а не «дверей» – «дверий». Што ту є наше, а што не наше, дос добрі видно. Подібно єст зо словами «збуйци», «вивіяш», «будзік» ци «молодуха». Тота остатня то в нас звала ся «молодица» (-ця).
Попризерал єм ся кус іменникови, а о наступных частинах мовы буде пізніще. На самім кінци шмарило мі ся на око такє слово як «зруб», котре п. Петро зарахувал до жіночого роду. Все ходили-зме в зимі з няньом на «зруб», нарубати конари на наступний зимовий сезон. Дале «зруб» буде для мене мужского роду. Не пасує мі тіж писаня призвища «Словацкый» з «ы». Надто твердо мі то звучыт. Пригадує ся мі справа з Никифором, котрому на памятнику вырізали «Никыфор». Правда, же в місцевім відміннику чути «зо Словацкым», з чым давно єм ся ослухал, бо мали-зме в селі назвиска (в нас не было слова призвище) на «-цкий», зато конкретні в назывнім відміннику пасує мі «-цкий».
Так на самий конец, задумал єм ся над моїм писаньом и тым, ци дакого то інтересує? На початку спомнул єм о заувазі відносно «вцалі», а то значыт, же сут такы чытаче, котры звернули увагу на мої пропозициї задумати ся над тым, як належыт порядні бесідувати и писати. Як тота моя – признате певно – впертіст допровадит до того, же лем хоц кус краще будут виглядати дописи до «ЛС», то буде то значыло, же мій труд не иде на марне. Як наразі, то справжнього зворушіння в тій материї ищы неє.
Редакция «НС» розсекретила мій псевдонім, хоц можна то было зробити інакше. Ци дахто то зауважыл, ци ні – то мене не трапит. Буду дале писал під якысым псевдо, а то зато, же такє писаня має специфічний характер. Не є сумніву, же так по правді, тот, хто хоче, тот знає хто ужыват то ци інше псевдо. Мій сусід на Заході, але з нашого рідного села, юж по першім дописі під зміненым псевдо зьвідал ся ня, ци не знам хто так ся підписує, тай зато буде по-старому. ■
