(пл) ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №13, 2016-03-27
У музеї землі Польської академії наук у Варшаві можна оглянути виставку фотографій дерев’яної архітектури «Пам’ятки на карпатських бездоріжжях», яка триватиме до 25 квітня цього року.
Презентовані на виставці фотографії – це багата колекція унікальних фотографічних неґативів з багатолітніх інвентаризаційних та реставраторських робіт, що їх вели польські історики мистецтва Барбара Тондос і Єжи Тур. У 50-ті рр. минулого століття вони досліджували церкви на території колишнього Ряшівського воєвідства (тоді воно включало теперішню територію усього Підкарпатського воєвідства і Горлицького повіту, в тому велику територію Лемківщини).
Планшети, презентовані на виставці, показують дерев’яну архітектуру, якою багато років займалося двоє реставраторів.
Колекція неґативів і світлин зберігається нині у приватному архіві дочки реставраторів – Катажини Тур-Марцішук.
Планшети – це скановані у великому розмірі чорно-білі неґативи. До них приєднано фраґменти розмов, які в останні роки життя батьків записувала дочка.
Роль Б. Тондос і Є. Тура в порятунку культурної спадщини польських Карпат, а в основному церковної архітектури, не можна переоцінити. Для багатьох осіб само прізвище Єжи Тур асоціюється нині з церквами. Реставратори спільно з іншими дослідниками їздили по Карпатах і Бескидах та пробували віднайти всі зафіксовані у списках храми, які лишилися після виселення сіл у 1946–47 рр.
Праця реставраторів тривала кілька років. Як можна дізнатися з розмов К. Тур-Марцишук зі своїм батьком, багатьох церков просто не було кому захищати і тому вони не збереглися.
– На нашій території єдиним власником, який захищав святині, була Православна церква. Але це приблизно 10 храмів, які були їй передані. Це колишні уніатські святині. Звичайно, перед війною були теж православні церкви на Лемківщині, але, на жаль, 90% тих церков розібрано. Лише кілька православних храмів (3–4) збереглися, – наголошує в розмовах з дочкою Є. Тур.
За його словами, багатьох святинь не можна було врятувати через державну політику.
– УБ мало завдання ліквідувати всі церкви на нашій території. Ще до 80-х рр. це завдання реалізовано. Наприклад, у Хижинці (Перемиський повіт) була людина, котра, як співпрацівник УБ, мала ходити і час від часу виривати кілька дощок з церкви. У Манастирці (Ліський повіт) був інший, який зумів закритися в церкві і порубати весь іконостас, – дізнаємося зі слів реставратора.
Результатом багатолітньої праці Б. Тондос і Є. Тура, є те, що на території Карпат і Прикарпаття збереглося багато храмів. Ті, що не уникнули знищення, реставраторам удалося зафіксувати на фотографіях.
Тому виставка повинна зацікавити не лише істориків мистецтва чи реставраторів пам’яток, але передусім любителів забутої дерев’яної церковної архітектури.
Авторами виставки є Іренеуш Марцишук, Моніка Жепеєвська, Александ-ра Жепеєвська і Катажина Тур-Мар-цишук.
Виставка триває до 25 квітня. Музей землі ПАН у Варшаві. (поль. – Мuzeum Ziemi PAN), Al. Na Skarpie 27.
* * *
Єжи Тур (1933–2000) – історик мистецтва, спеціаліст, зокрема в ділянці дерев’яного церковного будівництва, від 1956 р. воєвідський реставратор пам’яток у Ряшеві. Завдядки його зусиллям удалося створити реставраторську програму рятування і збереження церков. Цю програму заведено тільки для колишнього Ряшівського воєвідства. На жаль, не запрацювала вона в Люблинському та Краківському воєвідстві (під краківське підлягала вся західна Лемківщина). Історик був співзасновником Реставраторської комісії при Перемисько-Варшавській архиєпархії УГКЦ та засновником Музею народного будівництва у Сяноці. там примістився лемківський сектор, найбільшою пам’яткою якого є греко-католицька церква, перенесена з Ріпок б. Горлиць.
Барбара Тондос (1936 – 2012) – історик мистецтва, реставратор пам’яток, у 1956–60 рр. працівник воєвідського реставратора пам’яток у Ряшеві. У 60-х організувала та вела Воєвідський склад рухомих пам’яток у Ланцуті. З тим була пов’язана постійна праця в терені і забезпечуванням церковного маєтку – цілих іконостаcів, поодиноких ікон, вівтарів, церковних книг, чаш тощо. Завдяки цьому вдалося зберегти перед абсолютним знищенням кілька тисяч предметів церковного майна. Частину з них можна сьогодні дивитися в Музеї у Ланцуті, а частину пізніше передано парафіям, які їх потребували (наприклад, іконостас повернувся до церкви у Котані, а інший був переданий до Вільхівця).
