Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №30, 2015-07-26
Публіцист і член Головної ради Об’єднання українців у Польщі Мирослав Чех говорить про контекст історичного минулого в польсько-українських відносинах.
Григорій Сподарик: Як Ви прокоментуєте акцію нищення українських пам’ятників у Польщі?
Мирослав Чех: На мою думку, сьогодні, після стрілянини в Мукачевому і вибухів у Львові, усім ясно, що на першу половину липня була планована спеціальна операція з розпалювання конфлікту на українсько-польському прикордонні. Вступом до цього було нищення українських пам’ятників. Розраховували на те, що «Правий сектор» або хтось від його імені чи іншої організації знищить якийсь польський пам’ятник у Західній Україні, а це збігатиметься з піком відзначення роковин Волинської трагедії. Слава Богу, що вистачило тут витримки Об’єднанню українців у Польщі, а також усім державним структурам і політичним силам в Україні, щоб не допустити до виконання цього сценарію.
Чому попри ряд символічних жестів і досі в роковини Волинської трагедії, особливо у мас-медіа, частіше згадуються жорстокі факти з минулого, ніж слова церковних ієрархів чи глав держав щодо потреби примирення?
Мас-медіа одного дня живуть такою темою, а другого – іншою. Намагаються в одну хвилину, або навіть у 30 секунд, вкластися в повідомлення. Їх природа – сенсація. І це працює також у випадку історичних питань. А чому нема взаєморозуміння і примирення? Воно між поляками та німцями будувалося на посланні польських єпископів до німецьких 1965 р., а також зустрічі прем’єр-міністра Тадеуша Мазовецького та федерального канцлера Гельмута Коля 1990 р. в Кшижовій. Подібних знаків чи спільних документів в українсько-польських відносинах було чимало, а все-таки жоден чомусь не удостоївся такої функції, як у випадку польсько-німецьких жестів. Думаю, що тут є проблема в інтелектуальному процесі. Велика частина істориків говорить, що українці дискусію про Волинь мають ще попереду. Другий елемент цього процесу – це факт, що не всі жертви мають гідне поховання або не всюди, де гинули люди, встановлені пам’ятники. Це стосується однієї та другої сторони кордону і ця робота ще перед нами.
Чи багато коментаторів польсько-українських відносин робить наголос на російському факторі в загострюванні цих відносин?
Росія налаштована давно на таку активність. Ця кампанія не почалася цього чи минулого року. Тут не відбувається щось нове, оскільки так само було за комуністичних часів. І тоді мали місце кампанії, націлені на поборення всього того, що українське. «Український буржуазний націоналізм» і боротьба з ним була насправді боротьбою з проявами українського руху для свободи і незалежності України.
Жертв Волині вшанували сепаратисти в Донецьку. Брали в цьому участь, зокрема, громадяни Польщі. Чи повинна тут бути якась реакція на державному рівні?
Безперечно, це елемент згадуваної пропаґандистської кампанії. Державні структури вже давно повинні реаґувати на діяльність п’ятої російської колони в Польщі. Це поза всяким сумнівом. З іншого боку, у Польщі насправді нема свідомості, що Росія і проти неї веде гібридну війну. Тут йдеться старими, раніше визначеними, коліями і жодна рефлексія не відбувається. Майже те саме можна спостерігати, наприклад, у відносинах з Литвою. На жаль, мусить статися якийсь конфлікт і тоді почнеться гасіння пожежі. Але цього не можна назвати реалізацією якоїсь державної політики.
Як Ви оцінюєте теперішній діалог на міждержавному рівні щодо викликів, пов’язаних з історичним минулим?
Важливо, що почали співпрацювати Інститути національної пам’яті двох країн. Наголошується також на необхідність порахування жертв. Після нещодавнього засідання Парламентської асамблеї України та Польщі знаємо, що опрацьовується проект спільної декларації у справі історичного примирення. Минулого року президент України Петро Порошенко просив прощення в Сеймі Польщі за Волинську трагедію. Отже, відбувається дуже багато ініціатив. Я думаю також, що до українських політиків прийшло усвідомлення того, якою проблемою є історичне минуле у відносинах з Польщею. У Києві ніхто не хоче закривати очі на дану проблему. Питання в тому, чи польські політики готові до такого діалогу? Мені здається, що незважаючи на всі радикальні висловлювання, десь ця рефлексія починає проявлятися й тут.
Найбільша опозиційна партія «Право і справедливість» бойкотувала сесію згадуваної асамблеї, бо українська сторона не погодилася на однозначне засудження Волинського злочину.
На мою думку, і в ПіС зрозуміли, що пішли задалеко. Тут треба відзначити, що багато представників підписалися під декларацією, ініційованою «Громадянським комітетом солідарності з Україною», проти нищення пам’ятників. Звернення підписало надзвичайно багато політиків та інтелектуалістів з української і польської сторони. Це дуже значущий факт. Я думаю, що це підтверджує абсолютну готовність до історичного діалогу. Важливо, що це є понад політичними поділами, оскільки документ підписала, зокрема, вся президія польського парламенту за винятком маршалка від Польської селянської партії (поль. PSL).
Голова польського ІНП Лукаш Камінський нещодавно у мас-медіа критично віднісся до визнання представників УПА борцями за волю України, бо це включає також відповідальних за вбивства поляків. З боку українського ІНП з’явилися запевнення, що вивчатимуть і «чорні сторінки» діяльності УПА. Сторони не розуміють чи не чують один одного?
Польський ІНП має право ставити питання щодо суті і змісту українських законів про визначення нової історичної пам’яті та історичної політики української держави. Це абсолютно закономірне і природне явище. І добре, що на такі запитання появляються відповіді. Це сприяє діалогу. Я тут не помічаю жодної небезпеки та зловмисності.
За яких обставин може зменшитися напруга щодо важких сторінок з минулого поляків та українців?
Коли зберігатиметься усвідомлення, яке лягло в початках діалогу, а саме: діяти так, щоб не повторилася ворожнеча між українцями і поляками. Якщо буде така настанова, тоді багато чого владнається самочинно. Між німцями і поляками було значно більше трагедій, жертв і знищень, а сьогодні майже не появляється питання, чи тут можуть бути добросусідські відносини, примирення тощо. Чому таке не мало б відбуватися і між українцями та поляками. Нагнітання історичних питань є штучним. З іншого боку, в політиці, якщо не хочеться говорити про сьогодення і майбутнє, починають займатися історією. Звичайно, така політика є погана. ■
Спростування
Розмова з публіцистом Мирославом Чехом з технічних причин з’явилася неавторизована. З огляду не це у матеріалі не появилося декілька суттєвих деталей. Співрозмовника і читачів перепрошую.
