ГЕТЬ від Європи – реальність доби Януковича

Мирослав ЛевицькийУКРАЇНА2010-10-29

У 1920-ті рр. Микола Хвильовий – один із провідних на той час літераторів – висунув гасло: “Геть від Москви!” І хоч воно стосувалося лише літератури й культури, проте чекісти Дзержинського побачили в ньому політику. Його автор покінчив життя самогубством. За роки незалежності України не один раз наголошувалося, що це гасло повинно стати основою української політики та культури. Проте далі декларацій справа не просунулася.

Винна тут і українська сторона, і європейці. Українські хлопці-комсомольці, які пересіли з кабінетів комсомольських секретарів у кабінети міністрів, виявилися ментально не готовими до його реалізації. І не допомогли зусилля таких відчайдушних прихильників європейської інтеґрації, як Борис Тарасюк чи Володимир Огризко. У свою чергу, з боку Європи не було належного розуміння політичної та економічної вигоди Європі від політичної стабільності у східній частині континенту. Як наслідок, ключовим елементом політичної риторики команди Віктора Януковича стало приписувати антиросійськість усім проєвропейським та навіть нейтральним у цьому питанні силам. Нині необхідно констатувати, що спекуляції на гаслі “геть від Москви” трансформуються в курс “геть від Європи”. Інше питання: наскільки це свідомий політичний вибір, відтак – свідома гра в піжмурки з європейцями, а наскільки мимовільний продукт проросійської ментальності нинішніх українських можновладців?
У Верховній Раді України 6 жовтня 2010 р. представники опозиції ініціювали розгляд питання про подання Україною заявки на членство в Європейському Союзі. Противники інтеґрації саму ідею про заявку України на членство в ЄС називають провокацією, мовляв, її відхилення ЄС на віки вічні перекреслює європейську перспективу України. Хоч це ніяка не провокація, а своєрідна відповідь на докори європейців, що Україна сама не знає, чого вона хоче. Тим паче, що 23 вересня ц. р. В. Янукович під час зустрічі з представниками американських політичних і ділових кіл, що відбулася в Нью-Йорку під егідою Атлантичної ради США, відкрито виступив за надання чіткої перспективи членства в Європейському Союзі й за закріплення цього в угоді про асоціацію Україна-ЄС, підписання якої постійно відкладається. З найновіших повідомлень виникає, що й чергове сподівання українців знову буде відкладене. Слова В. Януковича, що 22 листопада відбудеться саміт Україна-ЄС, на якому Україна впритул підійде до підписання цих угод, означають, що інформація про відкладення українського питання таки є правдивою.
В. Янукович відзначає, що у відносинах Україна-ЄС нині актуальними є, крім угоди про асоціацію, забезпечення взаємовигідного доступу до ринків України і Європейського Союзу через створення зони вільної торгівлі, розробка й реалізація плану дій щодо введення безвізового режиму для короткострокових поїздок громадян України в ЄС. Під час зустрічі з президентом Словаччини Іваном Гашпаровичем 6 жовтня В. Янукович повідомив, що Україна йде шляхом інтеґрації з Європейським Союзом, шляхом знаходження членства в Євросоюзі.
На фоні цих заяв щонайменше дивним є факт, що розгляд у парламенті постанови про заявку в ЄС набрав усього 61 голос. Звичайно, що звинувачення за цей провал перекладається на опозицію, якої практично не було в сесійній залі. Ніде правди діти: порожній парламент має деморалізаційний вплив на суспільство, проте це в першу чергу питання ефективності праці спікера. Він від певного часу займає, м’яко кажучи, дивну позицію. Зокрема, щораз частіше ініціативи опозиції виносить на голосування тоді, коли зал порожній. Такий підхід називає звичайним збігом обставин. Проте люди, які добре знають В. Литвина, кажуть, що це не збіг, а курс на дискредитацію опозиції, слухняне відпрацювання даних йому новою владою ґарантій недоторканості його маєтків…
Звичайно, що якби був намір позитивно розглянути питання про заявку України відносно її членства в ЄС, а відтак підтримати публічно сказані В. Януковичем слова про європейський вибір, то навіть без участі опозиції було б щонайменше 230 голосів “за”. Однак більшість, котра заявляє про підтримку євроінтеґраційних прагнень В. Януковича, відмовилася заявити всьому світові про єдність командного духу чинної влади в питанні поступального наближення до стандартів ЄС.
На перший погляд, у цьому немає жодної логіки. Та насправді не так. Логіку озвучив представник фракції “Блоку Володимира Литвина” Олег Зарубінський: йому не сподобалося, що автори проекту прагнуть зобов’язати президента України скеровувати зовнішньополітичну діяльність. Однак не в слові тут справа. Прийняття відповідної постанови змусило б поставити край розмовам про інтеґрацію в російському напрямку, що, звичайно, не сподобалось би Росії, а відтак вдарило б по зав’язаному на Росію бізнесові. Отже, загорнутий у блискучий папірець егоїзм нині ставлять вище національного інтересу України.
По- друге, твердить соратник В. Литвина, це голосування змусило б Україну відкрити свої ринки для всякого секунд-хенду з Європи, яка в той же час ставить заслін для українського м’яса, молока та іншої харчової продукції.
Не випадково народна мудрість каже: “Мудрий шукає засоби, а дурень – причини”. І під надуманими причинами відхилено постанову про заявку до ЄС.
Ініціатор питання про подання заявки України до ЄС Микола Катеринчук з приводу того, що сталося 6 жовтня, каже: “Будь -які нарікання до змісту самого проекту постанови, як арґумент не голосувати за неї, аж ніяким чином не вирішують питання по суті. Очевидним є інший факт – Україна відмовилася від євроінтеґраційного курсу. Влада має змогу, не приховуючись, реалізовувати проросійський план становлення керованої демократії, розподілу ресурсів та фінансових потоків, забезпечення безапеляційної вертикалі сильної президентської влади і тому подібне. Це відмова влади не тільки від європейського вибору, від забезпечення громадянам України достойного рівня життя, гідних зарплат та пенсій. Це злочин проти України. Це зіштовхування України до ролі сировинного придатку Росії”.
Усе це викликає стурбованість не лише в Ук раїні. Тим, що нині робиться в Києві, стурбовані також у Раді Європи, яка 5 жовтня прийняла доволі жорстку резолюцію стосовно України. Постійні бувальці Ради Європи кажуть, що такого суворого документа за останні роки вони не пам’ятають. Там віддзеркалені і наступ на пресу, й утиски опозиції, і дивні дії СБУ. І хоч МЗС України заявляє про емоційний тон документа, у якому є розходження з реальністю, проте спостерігачі називають резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи “жовтою карткою” для команди Януковича.
Судячи з нинішньої поведінки, влада не дуже буде перейматися цією “карткою”. Її більше обходить, як залучити чергову порцію мільярдів від Міжнародного валютного фонду…

“Наше слово” №44, 31 жовтня 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Україна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*