Павло Лоза ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №34, 2016-08-21
Nadia. Więzień Putina, Nadija Sawczenko, Wyd. Od deski do deski, Warszawa 2016 r, str. 340.
«Шановні читачі, вибачте, що не високим стилем написана книжка, але „із пісні слів не викинеш”», – сказала про свою книжку Надія Савченко. Спогади української льотчиці під назвою «Сильне ім’я Надія», яка майже два роки просиділа у в’язницях Росії, видано торік, а вже цього року влітку з’явилося польськомовне видання «Nadia więzień Putina».
Як жила українська льотчиця в російських в’язницях? Що думає про українську армію і чим вона є для неї? Відповідь на ці питання можна знайти в її книжці, яку написала вона, будучи ув’язненою. Це реляція, писана солдатом, простою мовою, інколи вульгарною, але все крізь зростаючі емоції. Авторка розповідає про найважливіші етапи свого життя: військову освіту, участь у миротворчій місії в Іраку, Майдан, АТО, полон, російські в’язниці, голодування, а також боротьбу зі статевою сеґреґацією, хабарниками та власними слабкостями.
У розділі, присвяченому миротворчій місії в Іраку, вона розповідає, зокрема, про один жахливий епізод, коли під час утилізації боєприпасів загинуло 9 українських військових. «Війна?! Яка війна?! – питає авторка. – І війни як такої не було. У нас не було жодного пораненого чи вбитого в перестрілках! … І більшість смертей із 22-х були не від рук „алібабів”, а зі своєї тупості! То напився і розбився! То перебрав у бані, і серце стало!».
Самому опису служби в українській армії присвячено кілька розділів. Тут усе показане без жодних прикрас. Читаємо про хаос в армії, корупцію та бездарне командування, сексуальне домагання і зневажливе ставлення до жінки. Як відомо, для неї армія – це мрія життя. Проте сама авторка гостро сприймає військову дійсність. Це виразно видно в розділі «Неволя», в якому описано кілька перших днів полону. Пригадаймо, що українська льотчиця разом з іншими добровольцями попала в полон 17 червня 2014 р., після бою під Луганськом. «Ополченці теж люди. Тож вони теж українці. Щиро кажучи, з половиною із них я би пішла пліч-о пліч у бій», – пише киянка, яка поїхала на Луганщину воювати як доброволець.
Певно, такі слова можуть не одного українця дивувати. Можливо, таке розчарування виникає в неї через ситуацію в АТО, чого сама була свідком. «Хаос. Нема централізованого командування. Операція незапланована. Самоволя і стільки», – ділиться вона своїми спостереженнями.
З огляду на те, що інколи багато командирів зволікало прийняти рішення, військові самі йшли в бій. Тому, як читаємо у спогадах льотчиці, солдати опинялися під обстрілом артилерії не лише сепаратистів, але і своїх. Це тільки збільшувало жертви серед українців. На такий, а не інший образ перших днів, тижнів і навіть місяців бойових дій в зоні АТО вплинув теж факт, що на передову йшло багато людей без жодного військового досвіду і часто без відповідного обладнання.
«Треба зв’язатися з хлопцями! Але як? У тактичному жилеті маю дві рації, дві іграшки, більше як п’ятсот метрів не приймають. Саме таким є обладнання армії. А й так все, що маємо, забезпечили волонтери», – описує ситуацію з 17 червня 2014 р. киянка, яка брала участь в АТО під час двох своїх відпусток.
У свою чергу, читаючи рядки про викрадення, спілкування з сепаратистами і росіянами, перебування «в гостях» у Путіна, муки голодування, здається, що авторка описує не себе. В описі голодування ув’язнена розповідає про те, що з нею відбувалося і навіть жартує: «Що найтяжче в голоді? Дивитись в очі горобцям. Вони звикли, що я підгодовую їх на ґратах хлібом».
Цілком імовірно, що багатьом не сподобається розділ, присвячений Майданові. Н. Савченко була активним учасником Майдану, часто ризикувала. Для неї там ворогів не було. Льотчиця не кидала коктейлями Молотова, натомість надавала медичну допомогу і майданівцям, і міліції, і «Беркуту». «…Бо і люди на Майдані, і „Беркут” – то все мій український народ, якому я присягу давала захищати…», – пише авторка.
Може, це неоднозначна думка. Але як зазначала авторка в передмові зокрема, а також під час свого візиту в середині липня у Варшаві, для неї головне – «залишатися собою».
Чи так є надалі? Таке питання задає собі сьогодні багато українців, для яких Н. Савченко, депутат Верховної Ради, зараз є неоднозначною постаттю.
Хто вона?
Надія Савченко – це український військовослужбовець, її звинуватили в убивстві російських журналістів, хоча перед тим Надію захопили та ув’язнили проросійські колаборанти. У виборах балотувалася, будучи у в’язниці. Як кандидата у виборах висунуло її Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», яке очолює Юлія Тимошенко.
Тому зараз багато хто з українців вважає, що Надія Савченко – це політичний проект колишнього прем’єр-міністра України, що хоче завдяки «українській Жанні д’Арк», як назвали Савченко, знову завоювати українську політичну сцену. Чи українська льотчиця, яка, як доказує книжка, була незломною в різних ситуаціях, зможе і в політичних іграх «залишатися собою»? ■
