Вітраж, як щоденник пам’яті та освідчення

Анастасія КанарськаРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№31, 2016-07-31

Жанна Слоньовська, Дім з вітражем, Видавництво Старого Лева, 2015, C. 224.
Żanna Słoniowska, Dom z witrażem, Znak Literanova, 2015, s. 264.

«Напевно зовсім інакше сприймають цю книжку читачі в Польщі. Особливо ті, хто не бував у Львові чи приїжджав один-два рази», – думалось мені, коли я мандрувала сторінками «Дому з вітражем» Жанни Слоньовської, наче збираючи його скельця, як пазл якогось приватного щоденника, наче допомагаючи зібрати розсипані намистини зі старого родинного намиста жінки, яка неспішно щось розповідає про своє життя. А за вікном слайдами пропливає Львів кінця Радянського Союзу – початку незалежності.
«Я пишу, будучи жінкою, і не знаю, як могло б бути по-іншому», – говорила під час нещодавної дискусії у Львові Ж. Слоньовська, авторка «Дому з вітражем», який часто називають романом про жінок або жіночим романом, де місто постає в образі чотирьох поколінь: прабабусі, бабці, матері і доньки. Їхні взаємини, їхні переплетені корені, як скручені пальці найстарших з них, вростають в історію міста, у яке завжди хоче повертатись письменниця – колишня львів’янка (кажуть, що колишніх не буває), для якої цей твір став дебютним та успішним переможцем конкурсу видавництва «Znak» і номінантом літературних нагород «Nike 2016» та «Angelus 2016». Вона повертається до цього міста, ніби навпомацки проторює шлях, наче йде на запах, на звук…
Роман і справді дуже жіночий, просякнутий запахом шкіри, волосся, пристрасті, відчаю, дорослішання, захоплення, ревності… Львів для неї – місто жінок-левиць. Цікаво, що український переклад зробив Андрій Поритко і, як зізнається авторка, спочатку їй складно було його сприйняти, а потім вона полюбила цей варіант. Було цікаво подивитися на себе збоку. Цей роман – дуже львівський. Пахне старими під’їздами, фарбами, кавою, дешевим вином… Промовляє до нас той Львів, який великою мірою роз’їхався вже по краковах, варшавах, цвинтарях… Богемний Львів часів дорослішання головної героїні (читай – авторки), дефіциту, національного відродження та інтелектуальних розмов у майстернях художників. Тут є справжні імена і за вигаданими прочитуються реальні постаті. Чи хотіла авторка щось їм сказати, пояснити? Чи цей текст поставав так, як лягає тінь на папір у світлі заходу сонця?

Соломія Крушельницька, Вячеслав Чорновіл, Валерій Бортяков. Згадка про останнього з’являється епізодично, але саме ця людина була втіленням того, про що йдеться Ж. Слоньовській у «Домі з вітражем», – про «львівськість» поза національною і релігійною приналежністю, ориґінальну, інтелектуальну, творчу… Надзвичайно талановитий сценограф В. Бортяков народився в Красноярську в Росії, навчався і працював у Львові, своє серце віддав Польському народному театрові. Авторка показує, що не всі немісцеві тут є варварами, які захопили ще теплі помешкання колишніх жителів міста. Мати головної героїні, наймолодшої в цій родині жінок, яка веде свою розповідь, – оперна співачка Маріанна. У романі вона постає соратницею В. Чорновола і гине від кулі снайпера, яка була призначена йому. Вона вибрала українську мову і боротьбу за незалежність попри те, що народилась у російськомовній сім’ї. Історія і реальність переплітаються. Чути голос С. Крушельницької. Дівчина вчиться малювати, пізнає місто, світ мистецтва і відносин з чоловіком, історія промовляє до неї зі старих кам’яниць.
Тут наче багато всього намішано. У якийсь момент навіть заколисує тебе якась майже психоделія містифікацій, з якої вириватимуть реальні події: «Снайпери зачаїлися на дахах, раз у раз чувся глухий тріск, під балконами перебігали хлопці в жилетах рятувальників і зносили поранених у бік Майдану…», «Історія завжди пхалася в наше життя у вікна й двері, мамо, а я йду без каски, я ось саме тепер перестала боронитися перед історією», – скаже головна героїня наприкінці роману. Особливо цей калейдоскоп скелець вітража миготітиме перед очима не львівського читача, для якого цей твір може бути цікавим словесно-мистецьким альбомом про Львів, а після його перегляду-прочитання захочеться віднайти будинок, що справді існує. Та все ж, тут дуже багато особистого. Мені здається, що коли щось таке проговорюєш або описуєш, воно наче вмирає… Ти прощаєшся з ним. Чим є ця книжка? Реквіємом? Прощанням зі Львовом? Відданням йому шани чи намаганням освідчитись через роки? ■

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*