Війна і мир у Перемишлі

Богдан ГукПОГЛЯДИ№8, 2017-02-19

Частина ІІІ

Нерада рада
Ми не повинні стати жертвами погляду, що основна лінія напруги існує між молодими перемиськими радикалами та ОУП. Основним більш-менш явним гравцем є міська управа. Вона має всі важелі влади і впливу, які виникають з закону про місцеве самоврядування: від голосів виборців до поліції. Так чи інакше, але конфлікт між фашистами та антифашистами не може обминути міську владу хоча б тому, що він існує в підпорядкованому їй публічному просторі.
Символічним ключем до цього простору є історична графіка у вестибюлі будинку мерії, де історичний напис з початку XVII ст. «Premislia celebris Russiae civitas»/«Перемишль знамените місто Русі» у 90-ті рр. ХХ ст. радники замінили на «Libera Regia Civitas»/«Вільне королівське місто» і, заразом, на антиісторичну національну ксенофобію. А історія вчить: від королівства часто далеко до знаменитості. Фальшування історії міста шляхом перенесення його з Русі в Польщу – тут чим міській владі гордитися?
Владу має, насамперед, міська рада. Її «українська» історія у 1990–2017 рр. – це дедалі глибша криза демократичного самоврядування Перемишля. Вона як не реаґувала на тризуби на шибеницях на мурах у 90-ті рр., так і не реаґує на перспективу українців на шибеницях, провіщену 2016 р. А час реаґувати був довгий. Якщо влада вважала, що така вулична символіка не є закликом до вуличного насильства, то мала б, нарешті, змінити погляди. Тимчасом члени міської ради навіть після подій 2016 р. мовчать. А ми всі вже знаємо наслідки того, як у Німеччині на початку 30-х рр. ХХ ст. мовчали…
У ситуації, коли голова міської ради і всі радники мовчать, єдиним виразним голосом Міської ради Перемишля, – з її дозволу або й ні, – стає голова її виконавчого апарату, а саме президент міста Роберт Хома.

Шляхтич без герба
Шляхтичем не буде, бо він – сільський русин Хома, а не поляк Хомський. Він поводиться, як недовчений, з погано засвоєними нормами моралі адепт найгіршої парафіяльної школи ХІХ ст. Хома не вміє використати своїх переваг. Якби він дооцінив власний українсько-польський родовід, міг би стати символом примирення та злагоди. Міг би показати шлях багатьом людям у місті, де потрібний авторитет, який не боїться признаватися, що він не лише по одному боці муру.
Більше того, на рівні Міської ради Перемишля перестали визначати це місто, як щось більше й глибше, ніж тільки польське, якби доцінили його українську і жидівську складову, це позбавило б молодих радикалів ґрунту або визначило червону лінію, якої не з огляду на Варшаву чи Брюссель, а самих себе, їм переходити не можна, не наражаючись на критичну реакцію міської ради і мешканців. До такого кроку потрібна добра освіта й інтерес, а мерія не бачить користі в іншому, ніж досі, способі відносин у місті. Вона зробила ставку на польське місто з небажаною меншиною – це стало запрошенням до аґресії.
Молодий фашист 10 грудня 2016 р. невипадково обрав своїм місцем для гасла «Смерть українцям!» місто над Сяном. Міська рада і її президент Хома сповна на це запрацювали. Якщо від років у місті панує гнила атмосфера, то це, згідно з прислів’ям про рибу, яка починає гнити від голови. І якраз рада і мер міста є тією риб’ячою головою, від якої гниє Перемишль. То вони власним антиукраїнством заохотили молодого поляка, прибульця з Ропчиць. Раніше вони стали посередньо співрежисерами нападу на пикулицький похід.
Утім слід звернути увагу, що антиукраїнська позиція перемиської мерії – це послідовна політика останніх 25 років. Не в президенті міста Роберті Хомі справа. Він не відрізняється від свого попередника Тадеуша Савіцького, а також більшості членів міської ради різних скликань. Якби не уряд у Варшаві, українці не мали б у Перемишлі нічого. Церкви, школу чи Народний дім вони мають не з ініціативи мерії, а як наслідок міжнародних зобов’язань держави.
Доказом існування програмного невизнання українства у цьому місті є те, що Міська рада Перемишля від 1990 р. не стала автором навіть однієї найменшої української пропозиції. Ідеться про будь-яку ініціативу, яка показувала б українську складову міста вчора чи сьогодні. Виходом є погане імітування толерантності перед перемишлянами, Варшавою та Європою..
Між державницькою політикою провінційної мерії та державницькою політикою столиці існує напруга. Мерії важливо, щоб урядові не доводилося критикувати її за потурання українцям, хоч вони й власні громадяни. Імовірне й те, що, дотримуючись такої позиції, вона намагається убити двох зайців одним пострілом – адже захисником держави поляків також хочуть бути місцеві фашисти. І як буде треба, то мерія завжди може послатися на той перший інтерес, а не другий.

Primus inter pares
Р. Хома втретє переобраний президентом міста. Шкода, але в цих виборах навіть його рідненьке прізвище не спонукало українців голосувати за нього. І все ж, він при кожній нагоді говорить, скільки добра зробив для українсько-польських відносин (на лінії Перемишль – Львів), які його заслуги в поверненні Народного дому (взамін за величезний будинок, який віддала місту держава). Хизується отак не цілком гарними «своїми» дітьми, тому що Р. Хома – це людина не на своєму місці. Не відповідає на виклики, які стоять перед мирним життям перемишлян. Більше того, він несе велику частину відповідальності за погіршення ситуації в міжнаціональній сфері. До історії цинізму та лицемірства перейдуть його слова після нападу на пикулицький похід: якщо ОУП та українці не перепросять за Волинь, напади будуть повторюватися. Дійти до такого низького рівня не спонукала Хому позиція президента. Це проявилися його особисті людські риси. Я здивований, що після таких слів не зайнялася ним польська прокуратура, а довелося чекати на Службу безпеки України.
Шкода, що він так само не може похвалитися економічними досягненнями міста: Перемишль деґрадує на наших очах. Сумнівно, чи вдасться на українців перекинути відповідальність за занепад історико-культурної сфери міста. Звуження його до польськості – це яка стратегія розвитку? Це запрошення до руїни. Перемишль навряд чи зможе розвиватися хоча б у сфері туризму лише польським шляхом, якщо в нього реально є ще два: український та жидівський.

Хома – яких перемишлян президент?
На прес-конференціях та при нагоді своїх інших публічних виступів Р. Хома поводиться так, ніби не знає, що він уже не президент перемишлян. Він утратив цю позицію внаслідок небажання захищати тих мешканців, що опинилися під загрозою. Він і мерія не провели надзвичайного засідання ні після пикулицької авантюри, ні після антиукраїнського походу на честь «орлят». Не протидіяли злу. Усі ті депутати Міської ради Перемишля, які могли протестувати, солідаризуючись із загроженими, втратили моральне право бути представниками перемишлян.
Якщо в потуранні «коричневому елементові» нема виборчої стратегії, то самого мера Перемишля сьогодні тягнуть униз власне ці дві справи: його позиція щодо українців та його ж позиція щодо радикалів. Українці йому заважають, але фашизація публічної сфери міста йому не заважає. Його толерантність для польських крайніх шовіністів дуже висока. Він ні разу не засудив їхніх дій. Його погроза українцям відплатними нападами 70 років після Волині – це ж так, наче не він, а Майковський чи Запаловський управляли містом.
Про перемиських радикалів Хома нічого не говорить. І вони правильно це розуміють: мовчання – це згода. Для президента Перемишля більшою проблемою є українці. Якщо досі Хома міг сяк-так приховувати їхню присутність та потреби, то крайні вказують, що українці є, але цю ситуацію можна вирішити. Навіть відомо, як саме: шибеницями, камінням, кулаком, палкою.
На мою думку, будучи боягузом, Хома довго може приховувати ось що: він і Майковський чи Запаловський – це не союзники. Це противники. В українському питанні вони могли б бути союзниками, але різняться місцями у структурі: актуальний президент і претендент на президента. Поки що перший не має іншого виходу, ніж підтримувати власних суперників. Це як «ПіС» із Кукізом, але його гра розрахована на те, щоб не дати Майковському діяти самостійно. І все ж, не зуміючи діяти відповідно до демократичних цінностей і норм, Хома таки дозволяє тягнути себе в багно. Йому треба негайно вибирати між демократією і націоналістичною диктатурою. Все-таки в нього є шанси на успіх. Правда, рік тому він не мав відваги піти з українськими мешканцями міста на чолі пикулицького походу. Правда, він вибрав похід радикалів до пам’ятника перемиським «орлятам». Правда і те, що цього року «Пикуличі» повторяться, і він мав би піти в цьому поході.
А ще раніше він і вся мерія мала б здійснити глибокий перегляд своєї політики відносно українців. Насамперед їх слід просто по-людському перепросити. Відтак негайно придивитися навчанню історії в перемиських школах, функціонуванню національної ідеології серед скаутів, слід запустити низку програм із введення українства в публічну сферу міста. Треба визнати українців бажаними та повноправними громадянами й мешканцями. Це не капітуляція, а моральний обов’язок. Нема демократії без моралі. Перемишль має очиститися від насильства.
Без цього ситуації не змінять наступні вибори до місцевої міської ради чи те, що Хома піде з Перемишля на посаду в Варшаві, а нам залишить погану спадщину: зруйновану сферу суспільної комунікації. Проте краще, якби він у такому поганому стані, як є тепер, не висувався на наступний строк у президенти міста, тому що сьогодні не видно в нього здатності будувати й мирити. Без Хоми Перемишлеві буде краще, але слід пам’ятати, що лише тоді, коли на його місце не прийдуть подібні або ще гірші. Бо хто їх затримає? ОУП?

Закінчення в наступному числі «НС».

Поділитися:

Категорії : Погляди