ВІДІЙШОВ останній ОТАМАН

Мирослав Чех ПОДІЇ2011-10-28

{mosimage}

Пам’яті Професора Богдана ОСАДЧУКА (1 серпня 1920 – 19 жовтня 2011)

Професор Богдан Осадчук прожив довге і незвичайне життя. У буремній Європі, у кількох історичних епохах, серед великих подій та найвизначніших постатей. Був ученим-політологом та істориком, багатолітнім журналістом, колекціонером творів мистецтва й шанувальником радощів життя. Його покликанням і справжньою любов’ю була політика – їй віддавав усього себе.

Головним внеском Богдана Осадчука в українську історію була наполеглива праця над примиренням поляків та українців і розвитком добросусідських відносин між Польщею та Україною. За це удостоївся найвищих нагород обох держав: у Польщі – ордена Білого Орла, в Україні – ордена Ярослава Мудрого. Без його втручання і наполегливості наші країни були б віддалені одна від одної в багатьох аспектах.
Професор Осадчук народився 1920 р. у Коломиї, у вчительській сім’ї. Батько, через українське походження та ліві політичні погляди, не міг знайти роботи в Галичині і змушений був оселитися біля Піньчова (тепер Свєнтокшиське воєвідство). Там Богдан виростав і вчився в місцевій гімназії, з якої його виключили за спротив місцевому ксьондзові-антисеміту.
Під час війни навчався в Кракові та Берліні, де закінчив тамтешній університет. Як згадував, там теж зв’язався з українським і польським комуністичним підпіллям. Після війни недовго працював у Польській військовій місії, яку покинув, коли НКВД почало ним особливо цікавитися. Став еміґрантом.
Продовжував навчання в Берлінському університеті, здобув ступінь доктора з політичних та історичних наук. Працював у берлінському Вільному університеті, віце-ректором якого згодом став. Однак наукова діяльність була для нього додатком до журналістської праці та громадської активності.
Десятиліттями дописував до ряду німецьких і швейцарських газет, у тому числі до “Neue Zürcher Zeitung” – був оглядачем з проблем Центральної та Східної Європи. У світовій журналістиці завоював авторитет продуманими аналізами й коментарями. Цікавився не лише “старим” континентом, але й Азією, зокрема, комуністичним Китаєм.
Став одним із засновників Української революційно- демократичної партії, якою керував Іван Багряний. Професор довгі роки дописував до видаваної в США газети “Українські вісті” – друкованого органу партії. Вважав себе лібералом і демократом, на західноєвропейській політичній карті позиціонував себе як соціал-демократ. Був другом всесвітньовідомого письменника Ґюнтера Ґрасса та колишнього канцлера ФРН Віллі Брандта.
Богдан Осадчук був ідейним противником інтеґрального націоналізму, зокрема, бандерівської ОУН. Зрештою, нехіть – аж до неприйняття – була взаємною. Пристрасті дещо притихли після оголошення незалежності України. Професор став викладачем Українського вільного університету в Мюнхені, яким довгий час керували провідні члени ОУН(б).
У середині 80-их років минулого століття проф. Осадчук, разом з проф. Ярославом Пеленським, почав видавати журнал “Віднова”. Обидва вважали, що потрібний форум ліберальної й консервативної політичної думки. Два з семи номерів журналу присвячено українсько- польським взаєминам. Це була спроба відповіді на зацікавлення українською проблемою з боку польської демократичної опозиції.
Раніше, під час проведеного в 1950 р. Конґресу свободи культури (форум об’єднання політичних еміґрантів з комуністичних країн з антикомуністичними західними інтелектуалами), проф. Осадчук познайомився з Єжи Ґедройцем – головним редактором щомісячного часопису “Культура” та лідером найвпливовішого політичного середовища польської еміґрації.
Професор став берлінським кореспондентом “Культури” (уживав псевдонімів “Берлінчик” та “Александер Кораб”), два роки видавав німецькомовний журнал за фінансової підтримки Ґедройця. Писав статті про німецьку політику, ситуацію в Україні та українській діаспорі, а також польсько-українські відносини. Виходом українських видань “Культури” зі знаменитою антологією “Розстріляне відродження” багато завдячуємо саме професорові.
Проф. Осадчук співтворив політичну лінію “Культури” щодо східних сусідів Польщі. Разом з Ґедройцєм та Юліушем Мєрошевським розробляв концепцію “УЛБ” (Україна-Литва-Білорусь), стрижнем якої було визнання основного значення незалежності цих трьох держав для польської самостійності. Як кореспондент німецькомовної преси, відіграв велику роль в інформуванні західного світу про дисидентів і політичну опозицію та еміґрацію.
Боґумила Бердиховська, багаторічна приятелька професора та співредакторка – разом з Олею Гнатюк – ювілейної книги на його честь “Польща. Україна. Осадчук”, написала, що він був знайомим майже всіх визначних польських інтелектуалістів, які опинилися на Заході: Вітольда Ґомбровича, Чеслава Мілоша, Яна Новака -Єзьоранського, Ґустава Герлінґа Ґрудзинського, Адама Міхніка та Віктора Ворошильського – його найближчого друга. Осадчука називали “Отаманом”.
“Феномен Осадчука в польсько-українських відносинах, – написала Б. Бердиховська, – полягає в тому, що він слідкує за ними та без жодної затримки бере в них участь упродовж майже шістдесяти років. Його голосу ніколи не забракло у важливих хвилинах для українців і поляків. Саме так було 1990 р., коли в гострій статті під назвою “І що далі, панове поляки?” він розкритикував польську політику щодо України та української меншини в Польщі; саме так було також тоді, коли під час кризи довкола Цвинтаря орлят критикував загумінковість депутатів Львівської міської ради”.
Перебудова в СРСР та процеси демократизації в реґіоні відкрили йому двері до Польщі, України та інших комуністичних країн. Цією нагодою він радо користувався: брав участь у зустрічі польських та українських парламентарів у Яблонній біля Варшави, що відбулася у квітні 1990 р., відкриваючи нову сторінку у двосторонніх відносинах, розмовляв з майже всіма провідними політиками Польщі та України. Знав особисто президентів Леоніда Кравчука і Леоніда Кучму, а також Леха Валенсу та Александра Кваснєвського, в якого був радником з українських питань.
Розмовляв з ними прямо і відкрито, без дипломатичного приховування свого справжнього погляду на будь-яку проблему. В цьому був представником старої журналістської школи в питаннях політики – зацікавленої, з чітким визначенням власної позиції та відкритості на погляди інших. Українських президентів навчав про Польщу та польський погляд на українські проблеми, польських учив розуміти Україну. Був у цьому блискучим – ясність думки прикрашав дотепом і доброзичливою усмішкою.
Б. Осадчук дописував до кількох українських газет, зокрема львівського “Високого Замку” та київського “Дня”. Виступав у радіо і на телебаченні. Намагався бути присутнім під час важливих політичних подій, на які особливо багатим було минуле двадцятиріччя. Боровся з українською провінціальністю і скочуванням демократичного руху на крайні праві позиції. Вважав, що лише відкрита, толерантна й демократична Україна зможе увійти до об’єднаної Європи. Проте в Україні не дочекався такого зацікавлення й визнання, на яке заслуговував.
Набагато щедрішою на це була Польща. Професор почувався тут, як у себе вдома. Дописував до декількох газет і часописів, найбільше – до видання “Rzeczpospolita”. Був частим гостем на польському телебаченні та радіо. До постійної співпраці його запрошував люблинський Університет ім. М. Кюрі-Склодовської та Центр Східної Європи Варшавського університету. Був справжнім послом української справи серед поляків.
Спогади про професора завжди світлі: згадки про дискусії, його поради й спільні заходи, а також гумористичні моменти, радість від самого спілкування. Вони позначені усвідомленням винятковості професора – останнього отамана української історії ХХ ст. З усіма складнощами його особистого життєвого шляху та колективної біографії покоління, до якого він належав.
Хай польська земля, у якій він упокоївся, буде йому пухом!


З глибоким смутком прийняв я вістку про смерть
Професора БОГДАНА ОСАДЧУКА
Відійшов видатний історик і публіцист, прихильник примирення і польсько-
української співпраці,
кавалер ордена Білого Орла. Служив Він великим справам.
Залишив друзів у Польщі та в Україні.
Близьким Померлого висловлюю щире співчуття.
Броніслав Коморовський
Президент Республіки Польща

Відійшов
Професор БОГДАН ОСАДЧУК
– один з останніх з грона тих, які у важкому ХХ столітті
рівняли дороги польсько-українського примирення.
Професор Богдан Осадчук – кавалер ордена Білого Орла, співпрацівник Єжи Ґедройця
і паризької “Культури” – допомагав нам, по обидва боки кордону,
побачити, наскільки ми близькі одні одним.
Його спадщина залишиться з нами. Ми будемо про Нього пам’ятати.
Дональд Туск,
Голова Ради Міністрів

З великим смутком ми прийняли вістку про те,
що на вічний сон подався
відомий публіцист та історик з Берліна
Професор БОГДАН ОСАДЧУК
– велика особистість, ерудит, політолог,
гуманіст і мислитель на міру Єжи Ґедройця.
Він, співробітник паризької “Культури”,
пропаґував ідею об’єднаної
з Європою України та виступав речником
дружніх польсько-українських
відносин, інколи всупереч прийнятим канонам.
Бракуватиме нам Професорової оцінки життя
та сарказму й гумору,
які Він уміло вплітав у кожен диспут.
Схиляємо голови над Його тілом і могилою,
у якій спочив
у маленькій місцевості під Краковом.
Вічна Йому пам’ять!
Об’єднання українців у Польщі,
Редакція “Нашого слова”

“Наше слово” №44, 30 жовтня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*