Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ 2010-04-29
у відповідь на вулицю Тараса Шевченка
Кожен свідомий українець у Польщі чув про Лігницю: досі це місто асоціювалося насамперед із найстаршою українською школою в Польщі, розташованою на вулиці, що від 26 січня 2009 р. носить ім’я Тараса Шевченка. І саме надання частині вулиці Панцерної імені Тараса Шевченка спровокувало ряд подій – вже не таких славних, як Комплекс загальноосвітніх шкіл № 4 в Лігниці ім. Богдана-Ігоря Антонича.
Нагадаймо: наприкінці березня 2008 р. лігницький гурток та відділ ОУП звернулися до міської ради Лігниці із заявою, щоб частині вулиці Панцерної, на якій розташована українська школа, надати ім’я Т. Шевченка. Відповідне рішення міська рада прийняла 26 січня 2009 р., однак таблиці з новою назвою вулиці з’явилися щойно 5 червня. Більш оперативними виявилися лігницькі кресов’яни – Товариство друзів Дрогобицької землі й Товариство любителів Львова та південно-східних кресів, які опротестували рішення. Вони зібрали понад 200 підписів під заявою про скасування такого рішення, однак з огляду на невідповідність юридичним нормам цей громадянський проект був відкинутий (підписи кресов’яни збирали під заявою про скасування рішення, натомість від міської ради вимагали перейменування вул. Т. Шевченка на вулицю Жертв ОУН-УПА). Згодом кресов’яни ще раз виступили з заявою про скасування рішення міської ради щодо надання частині вулиці Панцерної імені Т. Шевченка, однак міська рада 23 липня мин. р. проголосувала за утримання попереднього рішення.
Лігницькі кресов’яни не здалися і звернулися до міської ради з проханням перейменувати вулицю Понтновську на вулицю Жертв геноциду ОУН-УПА. Відповідне рішення міська рада Лігниці прийняла 28 вересня мин. р., внаслідок чого вже 15 квітня ц. р. з’явилися таблиці з новою назвою вулиці. На ніщо здалися протести голови лігницького гуртка ОУП Юрія Павлища, Почесного консула України у Вроцлаві Ґжеґожа Дзіка та Генерального консула України в Кракові Михайла Бродовича, які адресовано нижньосилезькому воєводі. Прийняте міською радою рішення воєвода підтримав. Як наслідок, у Лігниці (і в Польщі загалом) з’явилася перша вулиця Жертв геноциду ОУН-УПА.
– Це політична провокація, яка не сприяє примиренню між нашими народами, – каже віце-президент Лігниці Ришард Бялек, який головує в групі, що займається найменуванням вулиць та бульварів. Рішення про перейменування вулиці Понтновської на Жертв геноциду ОУН-УПА Р. Бялек оцінює неґативно (згадана вулиця знаходиться між єврейським та комунальним кладовищами). На жаль, влада Лігниці не зуміла вистояти перед ще одним випробуванням і піддалась абсурдним вимогам кресов’ян, допомагаючи таким чином зводити стіну ненависті між поляками та українцями. На реакцію не треба було довго чекати.
– Цікаво, як би відреаґували лігничани на, так би мовити, паритетну пропозицію – перейменування вулиці Яна Матейка в Івано-Франківську чи Миколая Коперника у Львові або Адама Міцкевича в Тернополі на вулицю Жертв Армії крайової? – запитує депутат Івано-Франківської обласної ради Зіновій Бойчук на сторінках газети “Галичина”. – Чи приємно буде тамтешнім полякам, а також приїжджим із Польщі туристам мандрувати алеями чи вулицями імені Геноциду Армії крайової або імені Людиновбивства Народних визвольних сил? Адже українці теж почули жорстку руку цих мілітаристських структур на власному хребті і теж мають моральне право дати відсіч ксенофобським проявам “приятелів” землі дрогобицької, – підсумовує З. Бойчук.
За зміну назви вулиці Понтновської на вулицю Жертв геноциду ОУН-УПА проголосували всі депутати з ПіСу, двоє з Союзу лівих демократів та один із Громадянської платформи (ГП загалом була проти перейменування вулиці). Таким чином, дев’ятеро депутатів проголосувало за прийняття відповідного рішення, четверо було проти, а решта утрималася від голосування (у раді 25 депутатів).
Поява вулиці Жертв геноциду ОУН-УПА – це поганий знак для польсько-українських взаємин, оскільки верх беруть крайні сили, які говорять насамперед мовою ненависті. Натомість символом сучасної Європи, до якої належать як Польща, так і Україна, не повинні бути ненависть, шовінізм, ксенофобія чи упередження, а історична правда, толерантність та розуміння. Цього Лігниці забракло.
“Наше слово” №18, 2 травня 2010 року
