Волинь – протоколи узгоджень і розбіжностей

Микола Кучерепа – професор Волинського національного університету ім. Л. УкраїнкиІСТОРІЯ№30, 2016-07-24

Українсько-польські наукові зустрічі

У червні 1994 р. в мальовничій околиці Варшави – Підкові-Лісовій відбувалася зустріч українських і польських істориків «Поляки та українці: 1918–1948 рр. Важкі питання», зорганізована осередком «Карта» і Форумом Центрально-Східної Європи при Фонді ім. Стефана Баторія.

У цей час я вже детально займався проблемами українсько-польських стосунків на Волині в міжвоєнний період і в роки ІІ Світової війни.

Україна–Польща: важкі питання – це багатотомне видання засвідчує науковий шлях для зрозуміння поляками та українцями історії ХХ ст.
Україна–Польща: важкі питання – це багатотомне видання засвідчує науковий шлях для зрозуміння поляками та українцями історії ХХ ст.

Під час стажування 1995 р. в Інституті історії Польської академії наук у мене налагодилися дружні відносини з радником Посольства України в Польщі Теодозієм Стараком. Він познайомив мене з багатьма людьми, а насамперед – з тодішнім головою Об’єднання українців у Польщі Юрієм Рейтом і тодішнім головою сеймової Комісії національних і етнічних меншин Яцеком Куронем.

Зустріч в редакції «Нашого слова»
Дорогою до Кошаліна, куди я 12 грудня 1995 р. їхав на міжнародну наукову конференцію, зустрівся з Т. Стараком та Ю. Рейтом. У Варшаві потрібно було залишитися для ведення переговорів з представниками Світового союзу воїнів Армії крайової (ССВАК). Т. Старак сказав: «Об’єднання українців у Польщі і ССВАК хочуть досягти угоди у справі спільних дій щодо дослідження новітньої історії українсько-польських відносин. У цьому зацікавлені не лише ці громадські об’єднання, а й державні структури обох держав і, насамперед, Міністерство закордонних справ».
Зустріч між представниками ССВАК та ОУП з участю українських істориків розпочалася у Варшаві 22 грудня 1995 р. в приміщенні редакції тижневика «Наше слово». ССВАК представляли професори Едмунд Бакуняк і Владислав Філяр та голова округу «Волинь» ССВАК Анджей Жупанський. Від ОУП були присутні Юрій Рейт і Степан Заброварний. Українських істориків репрезентували проф. Іван Кічий та автор цієї статті.
Позицію Світового союзу воїнів Армії крайової оприлюднив А. Жупанський, вручивши нам офіційний текст «Позиція Світового союзу воїнів Армії крайової щодо польсько-українських стосунків» з підписом тодішнього голови Головної управи ССВАК Александра Тишкевича.
Цього документа ми раніше ніколи не бачили, тому для ознайомлення з ним оголосили перерву. Після перерви ми заявили, що запропонований польською стороною документ далеко не відповідає історичній правді і не може служити основою для обговорення. Спочатку потрібно було обговорити концепцію, напрями наших дій щодо майбутньої співпраці. Розмова поступово почала переходити у спокійне русло, напруженість спадала. На багато речей полякам відкрилися очі, вони вже не наполягали на багатьох своїх попередніх позиціях. Під кінець переговорів один з присутніх поляків зі здивуванням заявив: «З українцями, виявляється, навіть можна розмовляти…».

Угода з ветеранами Армії крайової

Ю. Рейт вирішив не втрачати шансу. Ідея організування серії міжнародних наукових семінарів знайшла підтримку і розуміння в Міністерстві закордонних справ України, Волинській обласній державній адміністрації, ректораті Волинського державного університету (ВДУ). Між ОУП і ССВАК почастішали контакти. Їх керівники схилялися до думки про необхідність діяти спільно.
В лютому 1996 р. радник Посольства України в РП Т. Старак і голова ОУП Ю. Рейт прибули до Луцька. Їхній візит був дуже насичений. Найперше відбулася зустріч у вузькому колі істориків.
Після цього вони зустрілися з керівництвом ВДУ і Волинської облдержадміністрації.
Невдовзі між ОУП і ССВАК дійшло до угоди. У Варшаві 25 березня 1996 р. між цими товариствами підписано «Порозуміння», в якому наголос ставився на організацію циклу наукових зустрічей українських і польських істориків з метою ретельного висвітлення українсько-польських відносин під час ІІ Світової війни.

Головний корпус Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Саме тут почались наукові конференції польських та українських істори-ків про Волинську трагедію. Фото з Вікіпедії
Головний корпус Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Саме тут почались наукові конференції польських та українських істори-ків про Волинську трагедію. Фото з Вікіпедії

Це мало надати нові імпульси для розитку добросусідських відносин між українським і польським народами. Під порозумінням поставили свої підписи голови Світового союзу воїнів Армії крайової Станіслав Каролькевич та Об’єднання українців у Польщі Юрій Рейт.
Важко було уявити собі партнерів до такої співпраці. З одного боку – Світовий союз воїнів Армії крайової, чимало членів якого в роки війни перебували на західноукраїнських землях, не раз і не два ведучи бої з Українською повстанською армією. З другого – Об’єднання українців у Польщі, представники національної меншини, яка зазнала важких ран від репресивної політики, спертої на антигуманних принципах колективної відповідальності і навіть злочинів проти людини під час Акції «Вісла». І все ж, у цей час керівники обох союзів піднялися вище колишніх образ, заініціювали співпрацю.

Науковці починають працювати

Через два дні після підписання «Порозуміння» в Луцьку на базі Волинського державного університету ім. Лесі Українки розпочав роботу І Міжнародний науковий семінар «Українсько-польські стосунки в роки ІІ Світової війни». Учасників семінару вітали заступник голови Волинської облдержадміністрації Петро Онищук, проректор ВДУ проф. Василь Пикалюк, голова ОУП Юрій Рейт, голова округу «Волинь» ССВАК Анджей Жупанський. Під час семінару дійшло до історичної зустрічі А. Жупанського із Василем Куком – останнім командиром УПА в 1950–1954 рр. (див. «НС» № 16 за 21.04.1996 р. – ред.). Вони, подавши один одному руку, засіли за президіальним столом семінару. Особливо запам’ятався виступ радника Посольства України в Польщі Теодозія Старака. Пан Теодозій висунув низку нових ідей, що в цей час, здавалося, реалізувати було неможливо. Саме його виступ задав тон праці семінару, який став пробним каменем майбутньої співпраці науковців обох держав.
Українським історикам подобалися не всі виступи польських колеґ і навпаки.
Дискусія була гострою. Проте всі учасники у прийнятому комюніке погодились, що цей семінар сприяв поглибленню українсько-польської співпраці і дальшому зміцненню відносин між Україною і Польщею.
Наступний семінар заплановано провести восени 1996 р. у Варшаві. Проте не так сталося, як гадалось.

Відчувалося, що не всі в Польщі схвалюють ініціативу тісної співпраці науковців з метою заповнити так звані «білі плями», які надалі тяжіли над сучасними стосунками. Семінар на прохання польських організаторів перенесено на 20–22 березня 1997 р. І все ж, незважаючи на підтримку й обіцянки польських президента, прем’єра, віце-прем’єра, міністра закордонних справ і сеймової комісії національних меншин, організаторам, на жаль, не вдалося роздобути кошти на його проведення. Польським колеґам дав допомогу президент Варшави Марцин Свенцицький. Але було вже пізно. Організатори перепросили пана Свенцицького за те, що в домовлений час не зможуть скористатися наданою їм послугою. Перепросили і нас, українських істориків, за те, що вже вдруге мусять переносити термін проведення семінарів.

Підтримка Яцека Куроня
Великі надії організатори покладали на відомого польського політичного діяча, голову сеймової комісії Яцека Куроня. Т. Старак і Ю. Рейт запропонували мені з ним зустрітися. Невдовзі зустріч відбулася в приміщенні Сейму Польщі, у службовому кабінеті Я. Куроня. Наша бесіда затягнулася. Необхідно було у справі семінарів розставити крапки над «і». Я. Куронь запевнив, що докладе всіх зусиль, шоб ця справа продовжувалася.
Я. Куронь спеціально в цій справі зустрівся з президентом Александром Квасневським. Разом з Ю. Рейтом відвідали тодішнього прем’єра Влодзимежа Цімошевича. Відтак зачароване коло неможливостей розірвалося.
21 травня 1997 р. Ми приїхали до Варшави. Тоді президент А. Квасневський перебував з офіційним візитом в Україні. Всі вже знали, що президент України і президент Польщі мають підписати декларацію про примирення. І в тому, що саме так розглядали цю подію і польські колеґи, мали нагоду переконатись учасники семінару з української сторони вже під час першої зустрічі у Варшаві з організаторами семінару. Бо почалася ця зустріч з того, що голова ОУП Ю. Рейт зачитав текст спільної заяви президентів України і Польщі «До порозуміння і єднання»: «Інтерпретацією нашої спільної історії, її непростих періодів мають займатися фахівці, які в атмосфері відкритості ретельно вивчать події минулого й дадуть їм об’єктивні оцінки».

Хай історики вивчають історію

Другий семінар проходив 22–24 травня 1997 р. у варшавському Палаці культури і науки. До президії запрошено поважних людей, серед яких – депутат Сейму Польщі Я. Куронь, президент Варшави М. Свенцицький, радник Посольства України Т. Старак. Він говорив: «Хай історики вивчають нашу історію, але не для того, щоб розпалювати дальше ворожнечу, але для того, щоб робити з минулого правильні висновки й будувати майбутнє на зовсім нових засадах. Так, як закінчується спільна заява президентів України і Польщі: „На порозі двадцять першого століття пам’ятаймо про минуле, але думаймо про майбутнє”» .
На цьому семінарі було започатковане підписання протоколів узгоджень і розбіжностей поглядів істориків з обговорюваних питань. А далі були наступні семінари, які почергово проходили в Луцьку і Варшаві. ■

Поділитися:

Категорії : Історія