Волинська трагедія стала жертвою внутрішньої політики Польщі

Iгор ЩербаПОДІЇ№31, 2016-07-31

Сталося все те, що підсвідомо передчували всі учасники подій, які розгорталися навколо відзначення 73-ї річниці Волинської трагедії.

Депутати оплесками зусрічають результати голосування. Фото Павла Кулі www.sejm.gov.pl
Депутати оплесками зусрічають результати голосування. Фото Павла Кулі www.sejm.gov.pl

Обидві палати польського парламенту 22 липня прийняли постанову про те, що 1943 р. на території Волині, яка тоді адміністративно підлягала німецькій окупаційній владі, руками українських націоналістів учинено геноцид польського населення (ludobójstwo). Сейм Польщі ухвалив, що 11 липня буде «Днем пам’яті жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА, внаслідок якого загинули понад 100 тисяч поляків».
Сейм рішення прийняв майже одноголосно. Проголосували 442 депутати, «за» було 432, «проти» – ніхто, стрималися від голосу 10 депутатів (3 – від «Громадянської платформи», 7 – від партії «Новочесна»). Після прийняття рішення депутати, стоячи, плескали в долоні.
Після цього дня, а саме – 22 липня ц.р., уже ніщо не буде таке саме, як колись. Іншими будуть польсько-українські відносини, іншим стане статус української меншості в Польщі. Які це будуть зміни, покаже час.
Фактом є те, що в ім’я поточних політичних інтересів у атмосфері істерики польські політики перекреслили голос у цій справі навіть святого Івана-Павла ІІ.
Так само, як 22 липня 1944 р. тимчасовий уряд Польщі, призначений Сталіном у Люблині, своїм декретом від’єднав від Польщі Східні Креси, так 72 роки пізніше символічно їх приєднав до пам’яті поляків Сейм та Сенат незалежної Польщі.
Які будуть результати всіх цих подій? На мою думку, програли всі ті, що намагалися надати справі відзначення роковин Волинської трагедії цивілізовані рамки. Програли глави обох Церков, колишні лідери обох держав, звичайно – чесні люди, які хотіли бачити майбутнє у вигляді польсько-українського примирення та поєднання.
Переможцями стали, безперечно, біло-червоні «чоловічки», які не лише в Перемишлі, а й на Підляшші та у Варшаві показали свою політичну велич і рішучість. Переможцем нині знову міг символічно стати Роман Дмовський, який у своїй книжці «Myśli współczesnego Polaka» виклав такі милі декому нині ідеї польського націоналізму.
Ідеям польського національного егоїзму з сеймової трибуни та польських ЗМІ підтакували політичні гарцівники, а також журналісти, які у всіх відмінках повторювали, як мантру, слово «ludobójstwo», так що воно часом звучало в їхніх устах навіть, як «ludobójcze ludobójstwo». А може варто запитати, чи не відчувають вони випадково настрої польського суспільства, чи не виконують його політичне замовлення? Може, нині панує така історична свідомість загалу польського суспільства?
Депутати не підуть проти течії, проти своїх виборців. Вони не хочуть, щоби їх називали «зрадниками національної ідеї». Варто згадати, що нині в Сеймі Польщі партії «Громадянська платформа» та «Новочесна» мають разом 264 «депутатські шаблі». Але від голосування утрималося тільки 10 депутатів.
Ще 19 липня, за кілька днів до кінцевого рішення Сейму РП, на засіданні двох сеймових комісій – Комісії культури та Комісії зв’язків з поляками за кордоном, які готували пропозицію фінального вигляду резолюції Сейму (верхня палата парламенту, сенат, подібну ухвалу проголосував раніше) стосовно Волинської трагедії, депутати опозиційних партій «Громадянська платформа» і «Новочесна» намагалися надати їй таку форму, яка б не принижувала України.
Опозиційна фракція парламенту весь час розуміла, що владна партія «Право і справедливість» і так проголосує за свій проект. Попри все 19 липня, у вівторок, опозиція всякими способами пробувала «згладити» антиукраїнську вимову законопроекту, пропонованого партією Ярослава Качинського.
Проект ухвали «Громадянської платформи» закону «Про польсько-українське поєднання» вміщав у собі перелік усіх дотеперішніх жестів, зроблених у цьому напрямку, згадуючи слова папи Івана-Павла ІІ з 2003 р., а також наголошував на протистояння поляків та українців, починаючи від 1918–19 рр., тобто боїв за Львів, пацифікацію українських сіл
у міжвоєнному періоді,закінчуючи Ак-цією «Вісла» 1947 р.
На засіданні двох комісій депутати «ГП» безуспішно переконували, що Сейм Польщі, приймаючи закон про Волинську трагедію, не повинен принижувати українців, а вони самі нині цінують УПА, надають вулицям імена її лідерів не за етнічні чистки проти поляків, а за боротьбу з гітлерівською Німеччиною та сталінською Росією. Підносився також арґумент про те, чи рішення про це, чи трагічні події називати геноцидом, мав би вирішувати міжнародний Гаазький трибунал, а територія Волині у 40-ві рр. була під юрисдикцією окупаційної німецької влади. Депутати «ГП» наголошували на тому, що нині, подібно як 1920 р., коли Польща власними грудьми захищала Європу від більшовицької навали, українські бійці біля Донецька кожного дня роблять це саме.
Все марно. Переміг партикулярний політичний інтерес, зорієнтований на виграш у внутрішній політиці владної коаліції, підтриманий Польською селянською партією та угрупованням «Кукіз-15».
Щоб зрозуміти, які політичні торги відбувалися останнім часом довкола роковин Волинської трагедії, варто, між іншим, згадати, як під час засідання комісій депутати Польської селянської партії (ПСП), вносячи поправку до закону, виявили партійний інтерес у цій справі. Вони просили внести поправку до тексту ухвали, за якою проявилася їхня схильність до марксистського класового вчення про історію. Представник ПСП пропонував записати в тексті постанови, що жертвами польсько-українського конфлікту були, здебільшого, польські селяни.

Отож, маємо після 22 липня таку ситуацію, що переможні біло-червоні «чоловічки» з націоналістичною символікою на сорочках почуватимуть себе ще більш комфортабельно, бо їх надихали до протизаконня гласною та негласною підтримкою такі люди, як президент Перемишля Роберт Хома, а також налякані керівники правоохоронних структур, яких раніше звинувачували про незаконне вжиття силових заходів стосовно мітинґуючих правих сил. Хіба нам відтепер треба сподіватися, що кожен український захід матиме рецензентів від польських націоналістичних угруповань?
Політичні заходи нагнітання ксенофобічних настроїв перед ухваленням Сеймом РП закону про Волинську трагедію почалися від масових заходів у Перемишлі та Варшаві, і не лише біля Палацу культури та науки, коли під час концерту гурту «Йорий клоц» біло-червоні чоловічки викрикували свої антиукраїнські гасла, але також біля Сейму.
Цей могутній їхній крик мав би дійти до вух Ярослава Качинського, лідера владної партії «Право і справедливість». Спочатку він пропонував політичним фракціям Сейму Польщі проголосувати спільно ухвалу, силою якої встановлюється траурний «День репресованих поляків на східних рубежах Польщі в 40-і роки» на 17 вересня – день вторгнення 1939 р. військ СРСР до Польщі. Однак Я. Качинський, як зауважують політичні коментатори, не бажає мати в політичному спектрі Польщі конкуренції для своєї партії серед правих сил. На думку коментаторів, Качинський відмінив своє попереднє рішення, і щоб уникнути протистояння з силами крайніх правих угруповань (зокрема «Кукіз-15»), та й пішов на поступки біло-червоним «чоловічкам». Тепер маємо те, що маємо.
Таким чином, справа вирішена. Відтепер у Польщі буде відзначатися «День поляків, жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами».
Цей день, вочевидь, не є визнаний державним святом, яке обов’язково відзначатимуть на різних рівнях, тому вихідні дні нам не належаться. Однак всілякі заходи проводитимуться на різних державних рівнях, самоврядних та церковних структурах, згадуватимуть про них державні ЗМІ.
Цікаво, як постанова Сейму РП позначиться на шкільних підручниках історії. Ще раз наведу приклад моєї подруги, яка після уроків історії у школі (ще за Народної Польщі) повернулася з плачем додому і сказала батькові: «Ty, banderowski bandyto! Zabiliście generała Świerczewskiego!»
Історично-політичні дискусії про Волинську трагедію після рішення Сейму Польщі, може, не вщухнуть, тому що й не можуть вщухнути, зокрема, на просторі Варшава – Київ, але пам’ять про їхній нинішній істеричний подекуди контекст триватиме ще довго, бо, як кажуть у народі, «написане пером не витягнеш волом».
На кінець така картинка з недавньої історії: оголені біло-червоні «чоловічки» стоять неподалік Посольства України та викрикують «антибандерівські» гасла. Поруч два поліціянти знуджено оглядають столичну панораму. Один молодик витягує прапор сепаратистів з так званої Малоросії. Підходить до нього лідер і каже: «To nie ta impreza, k…wa! Schowaj to!». ■

Поділитися:

Категорії : Події