Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №38, 2016-09-18
Чи в Сеймі Польщі можна говорити про зростання антиукраїнських настроїв? Можна, але депутати «Права і справедливості» назвуть це претензійністю та нищенням польсько-українських відносин.
Такі закиди почув голова Об’єднання українців у Польщі (ОУП) Петро Тима, який 5 вересня брав участь у засіданні сеймової комісії нацменшин. Голова представив, зокрема, відео-матеріал, який ілюструє останні антиукраїнські акти в Польщі.
Ворожа кров
Особливо вражає атака на релігійну процесію в Перемишлі, оскільки це перша цього роду ситуація в демократичній Польщі. Нагадаймо, що тим релігійним заходом українці вшановують пам’ять солдатів Симона Петлюри, союзника маршалка Юзефа Пілсудського, які від важких умов і тифу померли у таборі в Пикуличах. На процесію 26 червня напали польські футбольні фанати і націоналісти «Молоді вшехпольської». Депутати побачили, зокрема, як т.зв. «патріоти», які самі принесли червоно-чорний прапор, вигукували в бік учасників релігійної ходи (серед них дітей і жінок) гасла: «Znajdzie się kij na banderowski ryj!». Розпалювання ненависті до українців, де фоном стає трагічне минуле, найширше відбувається в Інтернеті. Депутатам представлено пісні, виконані в молодіжному жанрі рап, широко розповсюджувані в мережі.
Сумнозвісні «музиканти» співають про те, що добрими українцями є лише ті, мертві, і переконують, що «українська кров – це ворожа кров». Що стосується Львова, то його треба відібрати. Прояви солідарності з сучасною Україною вони рекомендують попередити рефлексіями про волинську різню. Автори свої твори проілюстрували кривавими картинками вбитих дітей, жінок тощо. Відеоматеріал, з яким ознайомлено членів комісії, завершує атаки на українського еміґранта під Посольством України у Варшаві в День Незалежності України. Чоловік був одягнений у футболку з тризубом, чим притягнув до себе аґресію. Йому повідомили, що є «бандеровською курвою» і в одязі з таким візерунком на вулиці не буде безпечний. Ці слова чули поліцейські, але відповідно не прореаґували, тільки відвели українця з місця зіткнення.
Чи варто чекати?
У своєму коментарі П. Тима відзначав, що неадекватна реакція різних державних органів призводить до того, що хвиля антиукраїнських актів розливається щораз ширше. Голова ОУП нагадав, що про можливість атаки в Перемишлі інформував кілька днів раніше депутатів сеймової комісії нацменшин, міністра внутрішніх справ та адміністрації Маріуша Блащака і членів Спільної комісії уряду та нацменшин. З цією метою відбулася й зустріч у канцелярії президента Анджея Дуди. Всі ці заклики залишилися без стосовної відповіді, внаслідок чого в Перемишлі сталося те, що сталося. Хоч комісію повідомлено про затримання, звинувачення і слідства у справі атаки на процесію (дивись с. 3), то ця активність і надалі є незадовільною. Поліція зосередилася на найбільш активних двох десятках нападників, а процесію атакувало кілька груп і значно більша кількість людей. Поганим було й поліцейське забезпечення ходи. Не проведено превентивних дій, хоч Інтернет гудів понад місяць до події закликами «розігнати бандерівське зборище». Це не поліція зупинила націоналістів, які з банером щодо пам’яті про Волинську різню хотіли перешкодити урочистості вже на цвинтарі в Пикуличах. Крім цього, появлялися погрози в бік тих, хто фотографував події та спроби спалення українських національних прапорів. У Інтернеті появились координати перемиських українців з закликом про те, щоб їх віднайти і ліквідувати.
«Питання, чи, вдаючи, що нічого не діється, варто чекати аж до появи перших жертв», – питав П. Тима, постійно переконуючи, що минуле стає складовою частиною широкої та спланованої антиукраїнської акції у Польщі.
Викривлена пам’ять
Заклики до більшої активності підтримувала Данута Куронь, яка брала участь у процесії в Перемишлі цього року та в минулому. Приїжджає туди не лише з огляду на пам’ять про чоловіка Яцека, який, зокрема, у політичному житті був зв’язаний з українцями та Перемишлем. Мама пані Данути була дочкою солдата маршалка Пілсудського. Це вона навчила дочку того, що, попри конфлікти, незалежні поляки, українці, литовці та білоруси мають бути союзниками. Цю єдність символізують могили в Пикуличах: «Я передала дітям таку пам’ять, щодо цього не маю сумнівів. (…) Але зараз я не можу бути з внуками в такому важливому для історії Польщі, України і моєї сім’ї місці. Тут з’являється насильство – символічне та фізичне. Зсередини це все виглядало грізніше, ніж видно на презентованому матеріалі», – говорила гостя комісії. Вона відзначала, що подібні акції розбивають і польські державні свята, у тому числі відзначення роковин Варшавського повстання. Хоч у ньому брала участь мати Д. Куронь, то вона сама з онуками з огляду на наявну аґресію не відвідує й тих роковин. «Говорю емоційно, бо йдеться про те, щоб ми уможливили продовження цієї чудової історичної пам’яті, якої не були спроможні зламати сталінські часи та часи Народної Польщі», – відзначала Д. Куронь. Особливу роль, на її думку, має виконати відомство освіти, бо нападниками переважно бувають молоді люди. У них викривлене розуміння патріотизму, сперте не на тому, що в історії найважливіше: «Це не лише пам’ять про братовбивчу боротьбу, але й пам’ять про те, що ми, народи Центральної та Східної Європи, є союзниками в боротьбі за наші спільні справи», – підсумувала Д. Куронь. Почувши це, представник міністерства освіти Мацей Копець наголосив, що розуміння інших культур вписане в освітні програми польських шкіл і що метою діяльності відомства є також патріотичне виховання. Після цього службовець вийшов, поспішаючи на засідання іншої комісії.
Це лише хулігани
Не так лаконічно до проблем поставились депутати «Права і справедливості». Проте їх позиція не вказує на бажання боротьби зі зростаючими антиукраїнськими настроями. У представників правлячої команди взагалі щось таке не існує. Вони вважають, що події в Перемишлі – це лише хуліганські вибрики. Член президії комісії Шимон Ґіжинський взагалі переконував, що стосовно України в Польщі від років керувалися державним, а не моральним інтересом. Перший означав працю задля добрих відносин, а другий – це, зокрема, пам’ять про Волинську різню: «Треба пам’ятати про вразливість тих, хто постраждав від українців. Це тягнеться у спогадах, людських зв’язках тощо», – відзначав Ш. Ґіжинський, пробуючи знайти пояснення для ворожих щодо українців актів. Крім цього, посилаючись на кільканадцять зафіксованих річно в поліцейських статистиках різних форм аґресії щодо українців, оцінював, що це явище мінімальне. Разом з тим натякав, що П. Тима, представляючи їх, робить це тенденційно і конфліктує два народи. Вони, як вважає Ґіжинський, повинні діяти в дусі Гадяцької угоди з 1658 р. про створення Речіпосполитої трьох народів – Польщі, Литви та України. Депутат не додав, однак, що остаточний варіант цього договору передбачував для української сторони значно гірші і менш партнерські умови, ніж первісні домовленості. Лінію партійного колеґи підтримав і депутат Бартломєй Ставярський, який говорив: «Не демонізуймо польсько-українських відносин, на основі якихось хуліганських вибриків». Голові ОУП він закидав непотрібне пригадування жорстоких картинок з Волинської різні і не помітив, що ілюстрацію до презентованої музики зробили не українці, а автори сумнівного твору. На думку Ставярського, треба брати до уваги й те, що музичний жанр рап просто передбачає різкі форми вислову, матюки та шокування. Якщо точно розуміти слова депутата, то він переконаний, що музиканти не підігрівають ворожнечі, а просто намагаються максимально розширити коло слухачів. Депутат відзначав також, що цього роду творчість, скерована проти поляків, існує і в Україні. Загалом, в оцінці парламентарія, націоналістичні настрої в сусіда значно сильніші, ніж у Польщі. Б. Ставярський не пояснив, однак, який зв’язок цього роду ремарки мають зі справою, що стосується польських громадян української національності. Не треба якихось особливих політологічних знань для розуміння, що такі питання належать до міждержавних відносин. Справи нацменшин – це внутрішня політика, чого, здається, Б. Ставярський не розуміє. Повертаючись до перемиських подій, він сказав, що реакція державних служб була правильною: «Що би мало відбутися? Міністр внутрішніх справ мав би туди поїхати і тим людям понатирати вуха, поставити їх у кут?» – іронізував депутат.
Претензії
Наступний депутат «ПіС» Малґожата Ґолінська також поставила закиди в бік голови ОУП. На її думку, П. Тима укотре (раніше в справі нищення українських увічнень) висуває необґрунтовані закиди щодо пасивності держави. Пані депутат, подібно як і її колеґи, високо оцінила реакцію поліції в Перемишлі. Водночас вона висловила надію на ефективне слідство у справі донесень, які в контексті перемиських подій склали націоналісти. Йдеться про те, що хтось з атакованих учасників процесії кричав, парафразуючи державний гімн: «Іще Польща не загинула, але загинути мусить». У подібному дусі висловлювалася й чергова представниця правлячої партії Юзефа Щурек-Желязко: «Я ніколи ще не почула слів вдячності за те, що польський народ і Польща роблять для української меншини. (…) Тут практично весь час є претензійний підхід. Ви показуєте лише неґативні сторінки співпраці польських та українських середовищ», – сказала Ю. Щурек-Желязко, закидаючи знову-таки голові ОУП конфронтаційні дії. Питання, чи пані депутат не бачила, чи не хотіла бачити в матеріалі те, що у ході на Пикуличі майоріли поруч українські та польські прапори, а в процесії йшли разом українці та поляки. Останні, віддаючи шану українським героям на цвинтарі, отримали гарячі оплески.
Бандити
Відмінну позицію, ніж депутати «ПіС», представила, зокрема, голова комісії Данута Пєтрашевська («Громадянська платформа»). В її оцінці, це добре, що лідери меншин звертаються до комісії з проблемами: «Ми як комісія повинні ставати на боці меншин, бо ми для цього покликані. Ми не мусимо хвалити уряд, – говорила вона, відносячись також до виступу П. Тими. – Я б цього не назвала претензіями, а проявом довіри до людей, які мають займатися нашими справами та допомагати». Іншою була тут і оцінка перемиських подій. Голова комісії нагадала, що атака відбулася в момент вшанування пам’яті союзників Польщі. І що проблемою є дозвіл на зберігання і розпалювання цього роду ненависті: «Це – банди, які треба ізолювати від суспільства, ліквідувати їх діяльність, а не давати тихий дозвіл такій поведінці на урочистостях, які навіть не мають політичного виміру. Це був суто релігійний захід. Ми повинні боятися того, що розмір тих явищ зростатиме, якщо ми не прореаґуємо на ненависть. Я припускаю, що ці молоді люди не знають історії так, як ви (до депутата Ніжинського – гс). Вони лише знають, що мають вийти, показати затиснутий кулак, показати відповідну символіку, опоганити, оплювати. І на це не повинно бути згоди», – сказала Д. Пєтрашевська. Про небезпеку «ідеології кулака» говорив і депутат Томаш Цімошевич («Громадянська платформа»), закидаючи парламентаріям «ПіС» нерозуміння суті проблеми. У контексті того, що може робити держава, він згадав, що після нещодавньої загибелі поляка до Великої Британії поїхало двоє міністрів польського уряду. «Може, не такі жорстокі, але маємо подібні випадки на своєму подвір’ї і не реаґуємо», – говорив Т. Цімошевич. У свою чергу, П. Тима пригадував, що нацменшинна сторона і співголова Спільної комісії уряду та нацменшин просили відповідального за їх справи міністра Себастіана Хвалека про скликання позачергового засідання. Однак реакції не було. Присутній на засіданні комісії директор департаменту нацменшин Юзеф Ружанський пояснив, що… закон не зобов’язує міністра скликувати таке засідання. Цікаво, що закон говорить про термін відповіді на запитання до службовців, однак ні ОУП, ні редакція «Наше слово» досі їх не отримали у справі скликання згадуваної комісії.
Вислухавши дискусію, Д. Куронь повторно взяла слово і ще раз попросила депутатів уважніше поставитись до ксенофобських настроїв. На її думку, гасла «Смерть ворогам держави» і «Вбити ворога батьківщини це не гріх», які щораз частіше виносять націоналісти, становлять реальну небезпеку. Зі своєї громадської діяльності вона знає, що такі настрої панують особливо у східних реґіонах держави. Вона переконувала, що від гасел до чинів короткий шлях. «Ви тоді візьмете відповідальність за те, що вчасно не прореаґували», – говорила Д. Куронь, здається, не знаходячи зрозуміння серед усіх депутатів, членів комісії нацменшин. ■
