Адам Вєвюрка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №22 2016-05-29

Кожен лемко на Заході – на вигнаню чи переселіню (яку лемко виберат версію в думках, а яку в словах), котрий не ганьбится своїх коренів, шукає Лемківщини – і не лем для себе, чи свойой родини, але для цілой нашой громади. Хоц живе ся йому добрі, однак туга за вкраденим щастям родичів, дідів і прадідів живе в ним і будит втрачений світ з 1947 року. Лемко тот в любові до рідной землі часто однаходит в собі таланти, яки ніколі так звичайно би не про­будили ся. Таким прикладом є відомий Никифор – Єпіфаній Дровняк, який три рази повертав з вигнаня до рідной Криниці. На гнесьні часи таку саму любов до рідной Лемківщини вказує у своїх працях Владислав Ревак.

В. Ревак вродив ся в 1948 році юж на заході, в Любйонжу, де закінчив початкову школу. Потім в Лігниці вчив ся в автомобільним технікум, по котрим почав студія в Ряшеві. По студіях працював в промисловости, а далі – як вчитель. Од 40 років мешкат з женом Анном в Лігниці. Мают двоє діти – Марту і Мирослава, яки ціж заклали юж свої родини. Хоц наш маляр вродив ся в Любйонжу, все повідат, што походит з Мохначки Нижньой і Перунки, одкаль його родиче (тато з Мохначки, а мама з Перунки).
Народжене по 1947 році перше поколіня ніколі не повідало, што походит з Лігниці, Пшемкова, Михалова, Патоки… або іншого містечка чи села на заході, лем все з конкретного лемківского села з гір, одкаль родиче і дідове. Лем там била і є до внеска правда о своїх родинних корінях. В. Ревак під тим кутом не є винятковим лемком, лем правдивим лемком.
Хоц освіта і професія пана Владислава є барз далека від мистецтва, то краса Лемківшини та його любов до неї відкрила двері скритого в штоденним житі таланту. Він почав переносити лемківски церкви та гори Бескидів на свої полотна. І так є до внеска. Однак Лемківшина не заперла художника на інши теми. На його образах можеме видіти Лігницю, морскі пейзажи чи інши (не лемківски) місцевости.

Талант Ревака пробудив ся в 2007 році. Наближала ся 60-та річниця Акції «Вісла». Люде почали частіше в спогадах пером споминати свої рідні лемківскі села. В. Ревак задумав написати книжку о Мохначці Нижній. Позберав інформації з джерев, а навіт видумав назву «З Заходу о Мохначці». Вшитко ішло по думці пана Владислава до часу, колі відвідав в тим році (2007) музей Никифора в Криниці. Там Никифор, а може по правді його образи пробудили до житя талант лемка з Лігниці, а так направду талант лемка з Мохначки і Перунки. Пан Ревак од того часу малює, а зібрани матеріали про Мохначку до внеска є в його шуфляді. Чекают на свій день публікації, якій, думам, надійде для добра вшитких Мохначан і не лем Мохначан.

Його малярскі праці можна поділити на три групи: акварелі (на спеціальним папері), образи олійні (на полотні), образи акрильові (на полотні). Денекотри підходят під малюваня в стилі реалізму, імпресіонізму і кольоризму. Малювани є переважно пендзлями, а денекотри мастихом (пендзельком).
Перши образи – акварелі постійно били вказувани од 2008 до 2012 р. в галєрії сайту www.powiat.legnica.pl. В маю 2012 року – до 65-й річниці Акції «Вісла» – праці пана Владислава вказано в нашому 4 ліцею в Лігниці. А в 2014 році – на «Кермеши» в Заменицях.
Тот артиста, колі смотрит ся на свою творчість, достерігат в ній місію вказаня краси церков на Лемківщині як свідоцтво багацтва цілой землі наших предків. Пан Владислав бере інспірації од різних відомих малярів – Войцєха Ґерсона, Юзефа Хелмоньского, Яна Станіславского, Юліяна Фалата, Клода Моне… Од страни украінской такими інспіраторами стали Орест Манюк, Василь Бойчук, Віктор Стогнут, Орися Онищак, Михайло Сапатюк, Іван Шутев. Але як він хоче оцінити на свіжо свій ново намальований образ, то все консультує з женом. Так, якби його творчіст била частином житя родинного.
Одне є вспільне для вшитких образів Ревака – реалізм. Вказаня світа, який живе (природа) чи одишов на вічніст в минулий час (церкви, яких нема внеска на рідних землях). Барз важне для того артисти є шуканя контакту з глядачем. Колі він його відчуває, то має почутя творіня добра.

Оцінюючи своє привязаня до традиції предків, він барз шанує в собі памят о родичах, котри пильнува­ли, штоб билі лем свої свята і лем своя мова дома. Навіт, колі студіював в Ряшеві, то бив дома, лем колі билі польски свята, то в тот час і так родиче казалі постити. Так то през вшитки роки студіїв не мав велії. Але того не жаліє, што веце, тото внеска він барз доцінят. Вшитко мало биті лем по свому і для того в його житі лемківство не пропало, а што веце – ціж внеска розквитат го на об­разах. На гнесьній час підкреслює ціж, што народ, котрий не знає свойой історії і не зберігат свойой традиції, фактичні не існує і може колісі загинути.
Таком лекційом, штоб памятати про свої корені, била напевно тота виставка в Лігницкій публічній бібліотеці (вул. Пястовска, 22) «Душа землі. Різнорідніст Владислава Ревака. Тематика – техніка – стиль».
Виставку Владислава Ревака відвідала ціж молодь з нашой школи. То є хоц кус подяка і вдячніст наша за його творчіст. А хто іщи не видів образів Ревака, хай жаліє, бо вартат і треба відчути тоти наши і не лем лемківски емоції. Однак вірю, што нич страченого, бо не раз іщи напевно талант пана Владислава даст нам о собі знати.

Поділитися: