Одисея Народного дому
В “Нашому слові” ще перед Великодніми святами з’явилася інформація про воскресіння, але тоді справа стосувалася Народного дому, власником якого – через роки старань – знову стала українська громада Польщі. Нотаріальне оформлення документів про продаж громадянам Польщі українського походження, представленим Об’єднанням українців у Польщі, будинку “Народного дому” – пам’ятки архітектури, яка для багатьох є символом українського Перемишля, відбулося 21 березня 2010 р. о 10:00 год. в нотаріуса в місті над Сяном. Після того, як нотаріус перевірив дані осіб, уповноважених підписати акт, зачитав зміст документа і його підписано, прозвучала нотаріальна формула: “Таким чином будинок Народного дому на вул. Костюшка став власністю ОУП”. В акті продажу видніла ціна – приблизно 30 000 зл., тобто сума чисто символічна, тому що підкарпатський воєвода дозволив продати будинок за 1% його дійсної вартості, яка складає 3 000 000 зл.
Тепер, як згадували ми ще в березні, “доведеться його воскресити”… Щоб повернути йому давню красу й водночас надати сучасну функціональність, уже створено комітет – орган, який має координувати збірку грошей на ремонт будинку. Хоча ще в березні свою підтримку обіцяла Україна та Світовий конґрес українців, однак, як усім відомо, найкраще розраховувати на себе. Дехто каже про “закінчення одисеї з Народним домом у Перемишлі” – але чи напевно? Виявляється, сьогодні перед українською громадою Польщі стоїть чи не найбільший виклик відтоді, відколи будинок побудовано…

Скільки нас?
Це мав виявити Національний перепис населення, який проходив від 1 квітня до кінця червня. Звичайно, це було б реальним, якби Головне статистичне управління (ГСУ, пол. GUS) не провалило інформаційної кампанії… Але, може, службовці від самого початку взагалі не хотіли з’ясовувати те, скільки точно є нас – представників меншин? Уже під час перепису виявилося, що люди зовсім не знали, що цим разом треба переписатися самому через Інтернет. Хоч ГСУ не переймається, скільки нас є, то ми самі – навпаки! Як відомо, від цього, серед інших чинників, залежить наше фінансування. А оскільки нам хотілося бути в статистиках, то треба було взяти все у власні руки. Протягом двох з половиною місяців майже сто українських волонтерів по всій країні допомагали переписуватися. І тут треба підкреслити, що в кінцевому результаті саме їхня праця матиме вирішальний внесок.
Тим разом, крім новинки самоперепису в Інтернеті, новим було це, що можна було позначити подвійну ідентичність. “Виходячи назовні, поза круг Церкви, українських організацій, наших мас медіа, ми хотіли потрапити до тих людей, які “згубилися”, виловити їх з подвійною самосвідомістю”, – пояснює координатор волонтерів Ігор Горків.
ГСУ вже не раз багато обіцяло, не раз і підвело, тому на кінцевий результат перепису, певно, треба буде почекати ще кілька місяців.
Крім летючок, афіш, інформації в локальних мас- медіа українці, мали спеціально утворений на потребу перепису сайт www.perepys.pl, який відвідали близько 30 тис. людей. Чи саме стільки може нас – українців – бути?

Перед наступним ФУК
На початку липня організаційний маятник Об’єднання українців у Польщі відхилився до місця, що звучить: проведення ХХ Фестивалю української культури (ФУК). Було ювілейно, мультімистецько – зі співом, танцями, театром, виставками, оглядами тощо. Устигли й про велику політику подебатувати, в чому активну участь взяли, зокрема, голова Верховної Ради України Володимир Литвин та тодішній маршал польського Сейму Ґжеґож Схетина. Однак такий масштабний захід робиться в основному для людей. Цього разу, з огляду на виселення з Лісного театру м. Сопота, до такого самого – проте в Кошаліні – існували побоювання щодо кількості охочих взяти участь у святі. Виявилося, що люди не підвели і потребують цього роду широкої площини для бесіди з культурою та між собою. Здебільшого схвальні оцінки заходу дозволили організаторам відсунути на бік хвилювання. Хоч усього лише відсунути, а не повністю їх позбутися. Серйозний фінансовий тягар, дестабілізація поточної діяльності організації, брак прагнення обмежити активність у реґіонах задля перенесення коштів та потенціалу на користь головного фестивалю – це те, що зробить хвилювання перед наступним ФУК знов актуальним.

Кандидатський (не)врожай
До знакових подій слід також зарахувати цьогорічні осінні парламентські вибори, в результаті яких Мирон Сич удруге засів у депутатському кріслі. Немає сенсу вкотре наголошувати користь присутності українця на такому рівні влади. Однак варто зупинитися на виборчій кампанії, яка передувала цьому успіхові. Нагадаймо, що у виборчому окрузі, з якого балотувався М. Сич, на голоси українського виборця розраховували також інші кандидати. Конкуренційність може мати позитивні вихідні дані: але у випадку цих виборів були намагання довести, що дотеперішній депутат не перевірився на посту, не виконав сподівань, не пильнував українських справ тощо. Включення у рішення ряду питань – від освіти й абортів до повернення Народного дому – чинило таку спробу неможливою, що призвело до розгортання кампанії проти Сича. В ефір помандрували дані, які в очах поляків робили його українським націоналістом, а в рідній громаді – зрадником національних ідей, співробітником комуністичних спецслужб тощо. Фінансовий аферист та прихильник абортів – це чергові ярлики-проби знизити шанси на переобрання.
Проте результати виборів показали, що Сич захистив лідерство, а з ним – вірогідність у громаді. Та, як показав досвід 2011-го, кандидати змінити цю ситуацію перед черговими виборами також знайдуться. Зрештою, кожен має на це право, так само як Сич право має довести, що отриманих голосів знов не змарнував. З іншого боку – “кандидатський урожай” на півночі Польщі лише укріплює враження про те, що в інших реґіонах наші політичні лідери родяться слабенько. Може, і в те політичне поле варто незабаром вбити громадський плуг…

Чекатимемо
Якщо залишатися при аграрній лексиці, то в Україні цього року на якийсь час заорали собі стежку до угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Брюссель виразно заявив, що доки Ю. Тимошенко дивитиметься на світ через залізні ґрати, то жодного зближення не буде. Саміт, на якому мала бути підписана угода про асоціацію, відбувся 19 грудня з результатом: завершення переговорів – так, парафування – ні. Деякі українські високопосадовці вірять, що заключний момент щодо асоціації усе-таки прийде незабаром: скажімо тоді, коли буде подолана проблема перекладу відповідних документів на всі мови ЄС. В Європі радше чекатимуть не на 27 перекладацьких крапок, а на докази з боку України щодо дотримання принципів демократії, вільного правосуддя, свободи мас-медіа тощо. І, як дехто передбачає, з висновками почекають до запланованих на 2012 р. парламентських виборів. Що ж, чекатимемо й ми…

“Наше слово” №1, 1 січня 2012 року {moscomment}