Григорій Купріянович, член Спільної комісії уряду і національних та етнічних меншин ■ ПОГЛЯДИ ■ №9, 2015-03-01
З перспективи Спільної комісії… (4)
Тепер знаходимося в дуже цікавому моменті, коли йдеться про міжнародний моніторинґ за виконанням прав нацменшин у Польщі. Торік польський уряд підготовив «Другу доповідь для Генерального секретаря Ради Європи про виконання Республікою Польщею постанов „Європейської хартії реґіональних мов або мов меншин”». Незабаром, у свою чергу, буде представлена третя доповідь про виконання Польщею постанов Рамкової конвенції про захист національних меншин. Відтак, знаходимося в часі звітування Польщею про виконання двох основних документів Ради Європи, що стосуються прав меншин.
Друга доповідь про виконання Польщею «Європейської хартії…» є цікавим документом, оскільки це своєрідний звіт з імплементації державою цього міжнародного документа, який ґарантує мовні права меншин у Польщі. Ця доповідь показує, як сама держава оцінює свою діяльність у цій сфері. Такі періодичні доповіді, які повинні бути підготовані що три роки, є ключовим елементом системи контролю застосування «Європейської хартії реґіональних мов або мов меншин» в окремих країнах (всю систему моніторинґу я детальніше накреслив у попередній статті з цього циклу).
Доповідь складається з трьох частин. Перша містить загальну інформацію про кроки польського уряду щодо реалізації рекомендацій, висловлених Комітетом Міністрів Ради Європи та Комітетом експертів після оцінки першої доповіді Польщі з 2009 р. Друга і третя частини (80% доповіді) складаються з відповідей польського уряду на численні детальні рекомендації і запитання Комітету експертів.
Ще восени минулого року первісний текст «Другої доповіді…» передано окремим міністрам, керівникам деяких державних установ, експертам, а також представникам меншин у Спільній комісії уряду і національних та етнічних меншин. Вони мали можливість висловити свої зауваження чи доповнення до підготовленого тексту доповіді. Це особливо важливо для нацменшин, оскільки дає нам нагоду з власної перспективи оцінити представлений державою образ виконання цього документа Ради Європи. Зауваження чи доповнення з боку меншин урядова сторона могла включити в основний текст доповіді. Якщо не вважала це за потрібне або не погоджувалася з ними, зауваження чи доповнення поміщено у спеціальному додатку, який став інтеґральною частиною періодичної доповіді. Завдяки цьому позиція меншин буде донесена до відома міжнародних експертів, які оцінюватимуть виконання Польщею «Європейської хартії…».
Ознайомившись з «Другою доповіддю…», я як член Спільної комісії уряду і національних та етнічних меншин, який представляє українську меншину, вирішив висловити ряд зауважень і не погодитися з різними формулюваннями з урядової доповіді. Мої зауваження до «Другої доповіді…» зайняли більше як 40 стандартних сторінок машинопису… Звичайно, їх неможливо представити в цій статті, проте варто охарактеризувати підхід до проблеми авторів урядового документа.
Знаковими є, очевидно, узагальнюючі ствердження, поміщені у вступі до «Другої доповіді…». Усіх носіїв мов меншин у Польщі повинно дуже втішити поміщене там ствердження уряду, що «„Європейська хартія реґіональних мов або мов меншин” є прекрасним інструментом, який служить захистові мов». На жаль, серйозні сумніви і різке заперечення з нашого боку мусить викликати інше ствердження з цього ж вступу: «Польща старається створювати якнайкращі (як юридичні, так і практичні) умови для цього [тобто користування записами хартії – Г. К.] та заохочувати до використовування створених можливостей, проте проблемою залишається активність самих носіїв [мов меншин] і знайдення методів, які заохочували б їх до всестороннього користування мовами меншин у різних аспектах публічного життя».
З цього ствердження виникало б, що польська держава старається створювати всі можливі умови для користування записами «Європейської хартії…», а проблемою є лише брак зацікавлення і використовування цих можливостей з боку самих носіїв мов меншин. Така картина, безперечно, – неправдива і не підтверджена фактами. Носії мов меншин та реґіональної мови, серед них і ми – українці, роблять багато для того, щоб їхні мови нормально функціонували і розвивалися в Польщі. На жаль, дуже часто не знаходять вони зрозуміння з боку представників публічної влади – державної чи самоврядної. Не завжди сприяючою для всестороннього користування мовами меншин є також атмосфера серед частини польського суспільства.
У наступних частинах «Другої доповіді…», в яких польський уряд відповідає на окремі детальні рекомендації Комітету Міністрів та Комітету експертів, можна знайти багато місць, де ствердження авторів цього документа можуть викликати серйозні сумніви з нашого боку. Це стосується численних питань, до яких неодноразово прийдеться нам ще повертатися в цьому циклі, згадуючи і про те, що написано про них у «Другій доповіді…».
Можна зрозуміти, що урядовці стараються в позитивному світлі представити державу, від імені якої вони виступають (до речі, також і свою власну працю). Проте шкода, що в результаті цього в деяких місцях «Другої доповіді…» не маємо реального аналізу виконання Польщею рекомендацій Комітету експертів (чи ширше – постанов «Європейської хартії…»), а лише спробу показати, що є добре. Нам як меншині, носіям однієї з мов меншин, не залишається нічого іншого, як старатися показати реальний образ ситуації нашої мови і вказати, де існують справжні проблеми. Адже без правдивого діагнозу неможливо вилікувати… ■
