Великодні традиції і звичаї на Холмщині

Тадей КарабовичКУЛЬТУРА№16, 2017-04-16

На Холмщині та Підляшші свято Пасхи, Воскресіння Господнього або Великодня, українці святкують за старим календарем. За церковним обрахунком Великдень випадає у перший тиждень після весняного рівнодення і повного місяця. Над Бугом старі жителі казали, що «разом з віруючими в Господа людьми Великодні свята відзначає також вся природа, що пробуджується до життя».

Фото Юрія Гаврилюка
Фото Юрія Гаврилюка

Початком чи предтечею Великодніх свят можна вважати тиждень після Квітної неділі (Вербниці), який на Холмщині та Підляшші називали «страсним тижнем». В обряді церковного освячення верби виповідали магічні слова: «Не я б’ю, верба б’є – за тиждень Великдень» (Савин, Холмщина), або «Вирба б’є, ни заб’є, за тиждень Виликдень» (Голя Володавського повіту).
Страсний тиждень починався церковною відправою у Великий четвер, який називали «Чистим четвергом». Цього дня під вечір у церквах священики читали Євангеліє про страсті Христові. Люди під час читання тримали в руках запалені свічки, а після відправи несли непогашені додому. Ці свічки берегли дім від грому і блискавки, бо «як написано в Біблії, Христос цього дня був зраджений і терпів тяжкі муки» (Савин, Холмщина). У четвер від ранку до самої відправи страстей у церкві люди наполегливо працювали.
На Холмщині та Підляшші дуже вирізнявся у Велику п’ятницю обряд винесення Плащаниці на середину церкви для поклоніння. У стихирах про винесення Плащаниці змістовно передані муки і смерть Христа на Голгофі. У церквах над Бугом відправлялися тоді утрені та вечірні Великої п’ятниці і Великої суботи, у яких підкреслювалася строга Божа справедливість, безкінечна любов і милосердя до грішних людей.
Не дивлячись на строгий піст і страсні відправи церковні Великого тижня, господині вдома готувалися до Великодніх свят.
У Велику суботу відбувалося свячення пасок. Священики їздили по селах і святили підготовлені до Великодньої неділі кошички з їжею. Тоді люди, чекаючи біля придорожнього хреста чи церкви на священика, говорили про прикмети природи на Великдень: «Коли на Великдень ясно світить сонце, то через три дні піде дощ». «Коли на Великдень дощ або хмарно, буде врожай». «Коли на Великдень спить господар, то виляже пшениця, а якщо господиня, то льон» (Савин, Тарнів, Холмщина). Після освячення паски несли її додому, «обходячи з нею все господарство, також вулики, щоб був урожай та мир у хаті» (Тарнів, Холмщина).
Великодні свята були багаті різноманітними народними звичаями та обрядами. «На Великодні свята повинна зібратись разом за святковим столом вся родина, адже це – Великий день» (Голя, Володавський повіт). Тому після Всенічної відправи – служби Божої з освяченням Артоса у церкві – на недільний сніданок збиралися всі, розпочинаючи його молитвою. Після молитви батько родини роздавав присутнім за столом освячені писанки і наступав обряд «вибивок». Усі стукалися писанками, промовляючи: «Христос Воскрес!», на що відповідали: «Воістину Воскрес!». Віншували: «Щоб на ті свята нас Всевишній поблагословив щастям і добрим здоров’ям на довгії літа. Щоб Матір Божа всіх нас взяла під свою опіку. Дай, Боже, ці свята щасливо відсвяткувати і других дочекати» (Сосновиця, Парчівський повіт).
Центральним символом святкування Великодніх свят була паска і писанки. В українському християнстві писанка стала символом Христового Воскресіння, «бо як з яйця народжується нове життя, так і Христос вийшов з гробу, тобто Воскрес. Тому після освяченої крашанки споживали паску й усе, що приготували на Великдень (Голя, Володавський повіт).
Тиждень після Великодня, у Провідну неділю, відбувалося поминання померлих (Томина неділя). Люди приходили на «могилки» та, згадуючи своїх предків молитвою і добрим словом, клали на гробах писанки, самі теж частувалися їжею. У Провідну неділю священик ходив по кладовищі і читав молитви над могилами померлих.
Великдень – це період, багатий на звичаї, що походять ще з дохристиянських часів, коли люди відзначали радість свята привітанням весни і теплого весняного сонця, на яке так чекали протягом довгої зими. Християнство багато з тих прадавніх весняних звичаїв освятило, надаючи їм богословського значення й обрядової символіки, та прийняло за свої. Такими народними звичаями на Холмщині і Підляшші були крашанки, мальовані в «цибульнику» на коричневий колір (над Бугом їх називали бичками), та писанки, розписані солярними знаками (червоні, коричневі, зелені, фіолетові). Це відноситься теж до обряду «поливання водою» у Великодній понеділок. Обливалися водою біля криниць, на майдані, при дорозі або на селі. Водою найчастіше хлопці поливали незаміжніх дівчат, за що діставали писанки. Цей язичницький обряд супроводжували вигуки та сміх на усе село. Малі діти ходили поливати водою своїх хресних батьків («хресняки»), за що також отримували писанки («волочебне» – Тарнів, Холмщина).

Звичай використовувати крашанки і писанки під час великодніх обрядів, як «волочебне», зближував людей до себе. Здебільшого червоні писанки символізували недоступність злих сил до людини та воскреслого Христа.
Особливо сильна віра людей у прихід весни як джерело життя на землі була там, де лютували строгі зими, а саме у слов’ян. Оскар Кольберг на підставі своїх антропологічних досліджень вважав, що в дохристиянські часи, коли люди мали язичницькі вірування, писанка символізувала зародок життя.
Писанки вважали магічними, тому в українському середньовіччі їх різьбили в камені, робили з глини (Київ). Їх оздоблювали, малювали або вишивали на полотні, яким прикривали кошички до освячення паски (Галичина). Поширенню княжої традиції на Холмщині сприяв державний осередок у Холмі – як столиці часів князя Данила та взагалі у період панування на Холмщині Волинсько-Галицьких князів. Символи писанок зміцнювали силу талісманів, а покрита чарівними знаками червона писанка була не просто символом, а обрядовим дійством. До обрядовості писанок причинявся і бджолиний віск, яким розписували яйце. Люди вважали бджоли символом святості. Магією наділяли так само вогонь, воду, колір фарб, тобто ті речі, без яких писанка не була б можлива.
Фарби для писанок виготовляли з природних барвників, тобто з різних рослин і насіння. Господині збирали їх ще влітку й восени, освячували в церквах («квітка») і тримали на Великдень. Коричневий колір отримували з лушпиння цибулі. Такий колір писанок був найбільше поширений на Холмщині та Підляшші. Назва крашанок «бички» символізувала колір «червоної» худоби, яку тримали в господарствах. Жовту фарбу отримували з кори дикої яблуні, зелену – з молодого жита або соковитої трави «пашниці», а навіть з пролісків, які були символічними квітами перемоги життя над зимою. Червону спеціально купували в жидівських крамничках у Холмі, Володаві чи Грубешеві. Над Бугом знали, що гарні кольори дає варена кора вільхи, ліщини, дуба, листя кінського каштана. Тому на Холмщині завжди були багатоколірні писанки. Символіка кольорів мала велике значення при написанні писанок.
Червоний колір був церковним символом Воскресіння. Він на писанках символізував життя, небесний вогонь, блискавку, а навіть сонце, був вираженням сили, здоров’я та любові. Зелений колір був символом весни, воскресіння природи і її рослинного багатства. Подекуди (Тарнів на Холмщині) зелений колір на писанках уособлював небо, повітря, воду, був кольором небесної божественності. Коричневий позначав матір-землю, тому над Бугом був найбільш поширений. Він таїну великоднього яйця ділив з назвою на крашанку та писанку.
Великодні свята на Холмщині і Підляшші були щасливим часом гостин, молодіжних розваг та забав. Люди в ці святкові дні зустрічалися, шукали спільних тем для розмов і радості. Великдень закінчувався, але ще стояли на столах паски, лежали в кошичках крашанки й лунало всюди: «Христос Воскрес!» Так можна було вітатися протягом сорока днів, – аж до Христового Вознесіння.

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*