Богдан Гук ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №35, 2016-08-28
«Лемківська ватра» у Ждині є центральним явищем лемківського громадського життя. Її небувала перемога над сірістю Акції «Вісла», грабунком засобів життя, розділеними сім’ями, утраченою нерозривністю історичної пам’яті, уривчастим товариським життям випливає з прагнення відновлятись, оздоровлюватись, усуспільнюватися не деінде, а на Лемківщині. З прагнення будувати національний зв’язок, культурну ідентифікацію, давати сенс товариським відносинам, утверджуватися в перспективі сім’ї, нації та власного суспільно-культурного капіталу, з прагнення мати тривалу безпеку. Основне питання: якою мірою організатор (Об’єднання лемків) використовує можливості формувати при допомозі «ватри» нинішнє життя лемків та їхній стан посідання на Лемківщині.
Цьому культурному явищу вдається жити без поважніших міркувань, аналізів, дискусій. Це не означає, що ОЛ і волонтери не аналізують усього. Це робиться – від ідеології по інфраструктуру й економіку. Навіть дійство такої ваги, як «ватра», не може відчутно й ефективно впливати на лемків і Лемківщину без публічного діалогу. Якщо присутні на «Лемківській ватрі» далі будуть її пасивними учасниками, а не спів-творцями, то вона не так приховано, як досі, а цілком явно буде гаснути.
І тому в пропонованому увазі читачів аналізі я виходжу з того, що «Лемківська ватра» є договором: а) суспільним – ОЛ заявляє, що воно є представником лемків, а вони присутністю на заході підтверджують цю заяву, схвалюють представницькі повноваження; б) комерційним – ОЛ пропонує послуги, а глядачі їх купують.
Можливості «ватряного» поля
Ще недавно значення Об’єднання лемків випливало з того, що воно займалося фундаментальними проблемами. І досі ОЛ пожинає позитивні плоди тодішніх власних ініціатив, гострих реакцій на кривду, уміння витримувати або самому творити напругу там, де треба та з ким треба. Організація показувала тоді свою здатність до протесту й мобілізування людей до заходів, спрямованих проти вигнання, пограбування власності, культури й гідності лемків, нищення їх культурної спадшини, винародовлення. ОЛ становило справжнє політичне представництво лемків та було партнером у переговорах.
На сьогодні достатньо переглянути журнал «Ватру» й «Лемківску сторінку» в «НС», щоб заявити про дедалі меншу активність у цих сферах. На це мала вплив смерть старих членів, серед яких – Левко Ґаль і Василь Шост, звиклих до політичної та ідеологічної боротьби, а не лише культурної активності. Правда, активною залишається сполучна ланка між поколінням Шоста й Ґаля та поколінням Еміліана Гойсака чи Наталії Гладик. Її репрезентують Штефан Гладик або Василь Шлянта, проте на них впливають молодші, чий світогляд є іншим, тому що не випливає з прямого протесту проти Акції «Вісла», як власного життєвого досвіду. Якщо ОЛ не продовжить праці над фундаментальними проблемами, то почне наближатися до організацій, схильних пропонувати лемкам ілюзії і пропаґанду: Стоваришення лемків або Товариство «Руська бурса».
Репродукція – це заперечення розвитку
Хтось незадоволений моїм раціоналізмом чи критицизмом скаже: ворота останнього дійства у Ждині, за оцінками організаторів, перейшло біля 6500 чоловік. Мене, його свідка, цікавлять не цифри, а явища, які невдовзі можуть довести до 3000–4000. На таку перспективу працюють суперновітні технологічні й комунікаційні перетворення останніх 10–15 років, суспільна та поколінна зміна, слабшання історичної пам’яті, розрив у традиційній комунікації, схильність до домашніх візуальних пропозицій, крах традиційного стилю життя і зміни у сфері цінностей, які ніяк не вистоять перед консумпцією та глобальними формами дешевої розваги. Саме це впливає на існування «ватри» як оптимістичного (!) масового явища, та й самого Об’єднання лемків, так чи інакше залежного від своєї найкращої «дитини».
«Ватрі», започаткованій 1982 р., невдовзі виповниться 35 років. Цей успіх не полягав у розвитку. Всі ці роки тривала постійна репродукція, а повторення одного й того ж самого не є привабливе. Звідси висновок: насправді не йдеться про культурний захід як явище само у собі. Сенс «Лемківської ватри» не в ній, а поза нею: в реакціях лемків на Лемківщину. Адже «ватру» встановлюють люди на три дні, а потім вона розпадається, виїжджає в нікуди, щоб відродитися наступного року, тому що життя у важких суспільних і культурних умовах на чужині за рік заново викликає бажання оновитися, видужати – реально (!) бути з Лемківщиною при помочі «ватри».
«Ватра» – парламент лемків
Я не сумніваюся, що це колесо перетворень: чужина-Лемківщина та Лемківщина-чужина все-таки може «Лемківську ватру» похоронити. Адже це якраз на чужині відбувається те, чого не можна контролювати, прогнозувати, протидіяти, ефекти чого можуть невдовзі здивувати організатора. Нема відповідальності в заяві, що цей культурний захід весь час має учасників і тому може не змінюватися. А тимчасом зміни на це не зважають: вони відбуваються поза ним. Висновок: завданням організатора – навчитися саме «ватрою» давати на них відповідь.
Однак існує і така небезпека, що на загроженому яловістю полі ОЛ тільки ждинська зустріч залишиться проблемою, з-за якої не буде видно інших. Це – поганий сценарій, бо ОЛ є об’єднанням людей і має залишатися школою суспільного життя, а не організатором одного проекту. Висновок: ОЛ повинно навчитися витягати з «Лемківської ватри» всі її можливості, а не 20–30%. Досі люди виїжджають з неї з якимись враженнями, але треба, щоби виїжджали з інструкціями, як відстоювати свої людські та громадянські права, зокрема право на Лемківщину, на свою майбутність разом з нею. На мій погляд, концепція «ватра» для самої «ватри» – це помилка. Адже в лемків є національні й політичні потреби в цій державі. Їх вирішенню це дійство могло б помогти, якби дещо змінити спосіб його проведення. Нижче я буду пропонувати лиш те, що вважаю реально можливим.
Поки що ОЛ не шанує власної енергії, хоч не має її надто багато. Доклавши чималих зусиль до приваблення у Ждиню 6000 людей, ОЛ не використовує можливостей перетворити цю людську масу в зорганізовану силу. А «Лемківська ватра» могла б виконувати роль парламенту – «Великої лемківської ради». Її учасники, маючи можливість волевиявлення, могли б мати можливість впливати на зміну свого життя та на діяльність ОЛ: при допомозі заяв, збирання підписів під петиціями, а навіть голосування щодо проблем самої «Лемківської ватри», наприклад, як зробити її кращою. Головна управа ОЛ та управи гуртків могли б подавати до відома всіх присутніх ефекти своєї діяльності, редакція журналу «Ватра» – показувати свій доробок. Лемківські організації партнерського типу також могли б мати місце на свою презентацію. Можна використати цей культурний захід і для отримання зворотної інформації: ОЛ вам потрібне чи ні? Слід запитати: чи є у вас, лемки, інші проблеми, крім погоди, чи ні? Присутні отримували б таким способом сиґнал: ви важливі, потрібні. Адже глядачі-слухачі – це реальна сила, яка не проявляється тут протягом трьох ждинських днів.
Назад до політики!
«Ватра» стоїть понад партіями та ідеологіями в тому розумінні, що вона представляє національні інтереси лемків. Тим, хто колись у цьому сумнівався, ОЛ зуміло доказати: таких дискусій тут не буде. Проте саме в цих рамках вона могла б функціонувати як школа політичної активності, політичних звичок, оцінок. Враховуючи те, як занепадає справа повернення лісів, шкільництва, відшкодувань, для майбутніх лідерів можна відкрити практичні навчання про права лемків, створити інформаційний простір про законодавство, вчити людей писати заяви до державних органів. Тут мали б відбуватися політичні слухання, зустрічі й дебати. Чому не відбуваються зустрічі з політиками, чиновниками, які займаються лісами, з юристами? Для зацікавлених 50–100 чоловік, але це вони під впливом такого досвіду можуть потім включитися в діяльність ОЛ.
Я не знаю, як провід ОЛ уявляє собі залучення нових людей до активності, якщо не використовує свого потенціального політичного, організаційного, менеджерського полігону. Людей до праці мало, проблем щораз більше, а постійний брак активістів може стати початком кінця.
Далі буде
