Павло Лоза ■ УКРАЇНА ■ №13, 2017-03-26
Комітет Національної премії України ім. Тараса Шевченка оголосив цьогорічних лауреатів. Під час вручення нагород увагу звернено на проблему захисту української мови у державі.
Шевченківська премія – це найвища в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури і мистецтва, яку надають з 1961 р. Її встановлено для нагородження за найвидатніші твори літератури, мистецтва, публіцистики і журналістики. Цього року державну нагороду отримало четверо українців. У номінації «Література, публіцистика, журналістика» переміг поет Іван Малкович. Йому присуджено премію за збірку поезій «Подорожник з новими віршами». У номінації «Візуальні мистецтва» відзначення отримав Микола Малишко за художній проект «Лінія» (скульптура). У номінації «Музичне мистецтво» перемогла Богдана Фроляк за музику на твори Тараса Шевченка: симфонія-реквієм «Праведна душа…», хорова кантата «Колір», музичний твір «Насниться сон мені». Натомість нагородою за «Кіномистецтво» відзначено Степана Коваля за анімаційний серіал «Моя країна – Україна». Слід згадати, що десять років тому її лауреатом був поет Остап Лапський (1926 – 2012), член української громади в Польщі та співпрацівник «Нашого слова», єдиний громадянин Польщі, який був удостоєний цієї премії.
Щорічно присуджують до п’яти нагород. Оскільки цього року переможець у театральній галузі не був обраний, лауреати премії отримають по 240 тис. гривень.
Під час вручення нагород, яке відбулося 9 березня в музеї Тараса Шевченка в Києві, до президента України Петра Порошенка звернувся Іван Малкович. Поет і водночас керівник видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» закликав главу держави ухвалити такий мовний закон, який би захистив право українців отримувати всі послуги в державі українською мовою – від крамниць і громадських установ до глянцевих видань, телебачення і радіостанцій. «Треба звести до розумного мінімуму вивіски, писані мовою аґресора, а надто ті, зі знущальними назвами на кшталт „Варєнічная Катюша”, так наче той москаль щодня і щогодини безчестить нашу безталанну Катерину», – говорив І. Малкович, пригадуючи, що в державі мусить бути закон, який захистить право України на українську мову.
Від крамниць і громадських установ до глянцевих видань, телебачення і радіостанцій, де всі, без винятку, ток-шоу і програми повинні вестися державною мовою за чітко виписаними винятками для кримських татар та кількох інших національних меншин, які сукупно тут проживають, – сказав Малкович.
За його словами, в Україні є сили, які стверджують, що мовний закон може завдати шкоди окремим верствам суспільства. «Кажуть, що мовний закон може комусь нашкодити, але це – неправда. Шкодить, коли його нема, – додав видавець. – Наш з вами святий обов’язок – свідчити правду. А правда сьогодні така, що наша держава дуже недостатньо дбає про українську мову, що все починається і закінчується велемовними, пустопорожніми фразами, що нас, носіїв української мови, ще й сьогодні багато-хто з наших співгромадян трактує, як дивакуватих аборигенів, що ми ще й досі, як соняшник до сонця, повертаємо голову на почуте українське слово, що й до сьогодні не скасовано горезвісний закон, який ганьбить цілу націю».
Закон «Про засади державної мовної політики» (так званий закон «Колесніченка – Ківалова», 2012 р.) установлює, що в Україні державною мовою є українська, але істотно розширює використання реґіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов становить не менше як 10% від населення певного реґіону, а в окремих випадках і менше. Зокрема, одна частина зі статей закону зобов’язує розвивати і використовувати реґіональну мову на території, де вона існує. Його дію розповсюджено на вісімнадцять мов, зокрема російську.
Хоч 23 лютого 2014 р. Верховна Рада України скасувала цей закон, то ні тодішній в.о. президента Олександр Турчинов, ані теперішній президент Петро Порошенко його не підписали і не ветували. У листопаді торік справою мав зайнятися Конституційний Суд України, який оголосив перерву у розгляді справи. Таким чином, на що звертав увагу й І. Малкович, закон «Ківалова – Колесніченка» досі діє. На думку письменника, нині треба звести до «розумного мінімуму» також зовнішню рекламу, написану, як він висловився, «мовою аґресора».
«Мова – найважливіший маркер національної самоідентифікації. Може видозмінюватися прапор, герб і навіть, на наш превеликий жаль, територія. Але, як цитувала Леся Українка ірландця Томаса Девіса, „нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію”. Можливо, я – утопіст, але подібна думка висловлюється в нашому інформаційному просторі щораз частіше: якщо тут буде українська мова, то в нас буде лад, а якщо ні – тут буде вічний „Путін”, як би він не називався», – сказав цьогорічний лауреат, який наголосив, що втратити рідну мову і перейняти чужу – це зараз найгірший знак підданства.
Коли в часи Другої світової Черчилль обговорював зі своїми урядовцями бюджет, і вони хотіли урізати видатки на культуру на користь армії, Черчилль обурився: «А що ж ми тоді будемо захищати?» – спитав він. На жаль, нашим урядовцям далеко до Черчилля, – говорив І. Малкович, якому після виступу П. Порошенко потиснув руку.
Президент, у свою чергу, заявив, що найближчим часом запропонує проект закону про збільшення квоти української мови у телебаченні. Він зазначив, що вдалося досягнути суттєвих результатів поширення української пісні й української мови в радіоефірі, завдяки чому в українському ефірі частка пісень державною мовою має становити щонайменше 25%.
«Хочу наголосити, що незабаром таку ж технологію я запропоную застосувати і в телебаченні, де зараз присутність української мови є неприпустимо малою», – заявив Порошенко. Він нагадав, що торік звертався до телевізійної спільноти із закликом самоорганізуватися в цьому питанні. «На жаль, не всі тоді мене почули. Отже, своє слово зараз має сказати законодавець», – підкреслив під час церемонії надання Шевченківської премії глава держави. ■
