«Біло-червоний з патьоками» на цвинтарі в Молодичі

Богдан Гук ■ ПУБЛІЦИСТИКА ■ №22, 2014-06-01

Наприкінці квітня цього року незнана рука пофарбувала польськими національними кольорами пам’ятник на греко-католицькому цвинтарі в Молодичі Ярославського повіту. Нижче намалювала якір – символ Польщі, яка бореться проти фашистів.

Фото автора статті
Фото автора статті

«Я та вірні з Ярослава приїхали 27-го квітня відслужити панахиду на молодицькому цвинтарі, бо це була Томина неділя, – сказав о. Христофор Блажеєвський, греко-католицький парох Ярослава, який був одним із тих, хто перший побачив осквернення. – Я, молода людина, досі не бачив такої ганебної роботи».
Другою людиною, до якої я зателефонував з метою довідатися про факт польської «національної активності» в Молодичі, був війт ґміни В’язівниці Маріан Ризнар. Він теж не чув про біло-червоні кольори на молодицькому цвинтарі.
«Якась дурість. Знаю молодичан – це ніхто звідти. Джерелом може бути лише хтось, хто дослухається до місцевого політика або одного приїжджого священика, які поширюють односторонню картину минулого, а тимчасом польсько-українська історія на нашому терені складніша, ніж їм видається. Отож дивуюся, і прикро мені через те, що сталося на цвинтарі в Молодичі», – коментує війт ґміни.
За руку депутата Мечислава Ґольбу чи Тадуеша Ісаковича-Залеського, як я розумію, це особи, на які натякнув М. Ризнар, ніхто не зловив. Таких людей за руку рідко коли ловлять, бо вони діють через прихильників, впливають на мислення, але, разом з тим, і на вчинки слухачів. Ідеологічна узгодженість між «лекціями» з історії, що їх провів «миротворний» отець Тадеуш у лютому 2014 р. в сусідній з Молодичем Сіняві, і вандальською практикою прочитується непогано.
У «поетиці» осквернення виразно помітний натяк на поділ між УПА та цивільним українським населенням. Замальовано-бо тільки ліву частину увічнення. Під фарбою опинився напис: «Воякам УПА, полеглим у 1945–1957 рр.», а патьоки вже самі, стікаючи вниз, облили список імен, яких тут 31. Права частина з написом: «Молодицьким парафіянам, що трагічно загинули у 1945–1947 рр.» лишилася недоторканою. Рука «справедливого» поціновувача поділу між добром і злом не піднялася також на два увічнення, які є поруч. Перше стосується 7-ми чоловік, замучених у вищезазначений період, які похоронені в невідомих місцях, друге ж – 12-ти жертв Війська польського на присілку Заставнях 15 лютого 1946 р.
За моїми інформаціями, скромне увічнення не викликало заперечень або навіть сумнівів будь-якої польської державної установи, а навіть суспільної організації. Інформацію про час спорудження пам’ятника подав Андрій Ожеховський, нині з Лелькова, а до 1947 р. – з Ценких, присілка Радави, яка сусідує з Молодичем.

«Цей скромний пам’ятник, який більше нагадує пам’ятну таблицю, ніж поважне увічнення, колишні члени греко-католицької парафії в Молодичі поставили в липні 2002 р. Освятив його ярославський парох о. Василь Граціян Стойка 13 липня того ж року. Пам’ятник мирно простояв майже 12 років, а те, що сталося тепер – це вандалізм, який шкодить нашим націям», – каже Ожеховський.
У Молодичі вандалізм мав місце лише відразу після Акції «Вісла». Тоді невідомі розібрали недобудовану церкву, а потім римо-католицький священик так ремонтував стару дерев’яну святиню, що вона перестала бути схожою на церкву. При нагоді пропали прадавній цвинтар біля церкви і дзвіниця… Потім дуже довго був спокій. Я переконався в цьому неодноразово, приїжджаючи на молодицький цвинтар, щоб очищувати його від дерев і кущів. Були розмови з молоддю, з симпатичним директором тамтешньої початкової школи Іваном Куцою. Однак 2013 р. у В’язівниці активізувався депутат родом з цієї місцевості, М. Ґольба. Він заговорив мовою націоналізму…

* * *
Чия голова слухала та постраждала від надміру аґресивної польськості та рушила з фарбою проти УПА? Досі мешканці Молодича щодо українських увічнень дотримувалися зразкової постави, отож біло-червоний прапор з червоними патьоками привіз у своїй голові хтось не з Молодича. «Маляр» так і не знав, що для Війська польського та Управління безпеки всі українці були «націоналістами» і «фашистами». Це показує, що йому не йшлося про історичну «правду», а про те, щоби взяти участь у нинішній загальнопольській та загальноросійській кампанії очорнення українства за його заперечення насильству. З метою засудити нинішнє покоління українців, несхильних до покори, придатною стала історія. І тому, найімовірніше, біло-червоне може змішатися з синьо-жовтим у Республіці Польщі ще не на одному українському пам’ятнику. ■

Поділитися:

Категорії : Публіцистика

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*