(гс) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №21, 2015-05-23

Zbigniew Parafianowicz, Michał Potocki. WILKI ŻYJĄ POZA PRAWEM. Jak Janukowycz przegrał Ukrainę. Wydawnictwo „Czarne” Wołowiec 2015

Польські журналісти Збіґнев Параф’янович та Міхал Потоцький приглянулися українській політиці, для якої знаковим був прихід до влади, функціонування за кримінальними правилами та врешті падіння «царя» у вигляді президента Віктора Януковича. Результат цієї праці – це книжка «Вовки живуть поза правом».
Саме таку фразу співав Янукович, виконуючи з компанами гімн елітарного мисливського клубу, до якого належав. Полювання не відмовив собі й тоді, коли київський Майдан переживав найбільш трагічні моменти. Що цікаво, завжди полював «на халяву», бо хоч це не становило для бандитського олігарха ніякої проблеми, то Янукович не вважав доцільним сплачувати членські внески у клубі.
Праця Параф’яновича і Потоцького – це не суха доповідь чи аналітично-наукова лекція. Свій матеріал журналісти збагатили розмовами з кількома десятками активних учасників подій – українськими та закордонними чільними політиками, журналістами, бізнесменами, звичайними людьми, учасниками протестів, представниками сепаратистів та іншими. Таким чином читач не лише має справу з доволі динамічним текстом, але й може станути десь у центрі подій, заглянути за завісу, куди зір пересічного споживача мас-медіа не сягає. Колишній президент Польщі Александер Квасневський в одній з наведених авторами розмов повертається до часів Помаранчевої революції. Саме тоді всіх, хто зібрався допомогти у вирішенні української кризи, В. Янукович переконував, що властиво проблеми з президентськими виборами нема, оскільки… сфальшованих могло бути максимально 10% голосів. «Вікторе Федоровичу, запишіть тоді у своїй конституції, що вибори вважаються леґітимними, коли рівень фальсифікацій не перевищує 10% голосів. Тоді ніхто з нас не буде мусив літати до Києва на круглі столи», – мав на це відповісти майбутньому диктаторові А. Квасневський. Демократичні стремління України, як відомо, тоді перемогли, а Янукович на хвилину зникнув. Проте повернувся, користаючись слабкістю і сварнями «помаранчевих», щоб остаточно 2010 р. сягнути по вимріяну посаду президента України. І з допомогою «Сім’ї» почав процес повної контролі українського політично­економічного простору. Проект «Сім’я», очолюваний сином Олександром, «робив кар’єру», тому що В. Янукович на основі попередніх поразок розумів, що не може остаточно довіряти політичному та олігархічному середовищу навколо своєї Партії реґіонів. Хоч автори кнжки згадують навіть суму 100 мільярдів доларів, украдених «Сім’єю», то більш вірогідна цифра 40 мільярдів і так робить враження навіть на фоні інших тоталітарних гнобителів своїх держав. Для прикладу: скинутий «арабською весною» президент Єгипту Гусні Мубарак та його команда за 30 років правління вкрали всього неповних 18 мільярдів. Що ж, в українській дійсності кращі результати, можливо, давала перфекційно розроблена система. До Януковича потрапляла як частка взятки, отриманої сірим міліцейським, так і помножували маєток перебирані чужі фірми, усякі хабарі чи доступ лише своїх фірм до державних замовлень. Якщо армія за капусту на годування солдатів платила навіть 10 доларів за кілограм, то можна лише пробувати усвідомити собі розмір цього явища.

Як подають автори, 2014 р. «Сім’я» перебрала, правдоподібно, 7 тис. приватних фірм. Робилося це, наприклад, так, що власник отримував два документи на вибір: один про продаж фірми, або другий – про арешт, уже підписаний прокурором. «Янукович поділив державу так, як ділиться підприємство. Усі види адміністративних послуг стали бізнесом. Будівельні дозволи, посвідки, ліцензії, доступ до тендерів – за все це треба було платити. Це стало головним джерелом прибутків «Сім’ї», – цитують автори одного з українських політиків. Що важливо, така система вимагала й повної пасивності місцевої адміністрації. Тому легко зрозуміти, чому за роки не відбулася в Україні самоврядна реформа і чому сьогодні вона становить таке ключове питання. Іншою ілюстрацією масштабів корупції є діяльність українофобського міністра освіти Дмитра Табачника. Він придумав екзамен у 5 класі, який, зрештою, ніколи не відбувся. Але учні мусили придбати підручник, на якому видавництво міністра заробило всього дрібні 100 млн. гривень (тоді – близько 40 млн. польських злотих). про такі факти повинні знати ті, також численні у Польщі, хто твердить, що Революція гідності була затією США. Автори «Вовків…» переконують, що Янукович ніколи не мав наміру інтеґрувати України з ЄС. Він, хоч творив право, то ніколи не мав наміру його дотримуватися. Зразок для нього становила структура влади, яку вибудував президент Росії – отже з повним контролем усіх громадсько-політичних проявів функціонування. Водночас події вказують, що Європа в цьому контексті сама себе обдурювала. В українському президенті хотіла бачити єроінтеґратора, щораз скорочувала вимоги, які мали попередити асоціацію.
З. Параф’янович та М. Потоцький говорять, що їх книжка – про брехню і те, як важко побачити найбільш очевидне. Можна також сказати, що це розповідь про цинізм і грабіжництво влади, пасивність та наївність зовнішніх гравців, але й про прозрівання українського суспільства. Один співрозмовник журналістів, мешканець західного Донбасу говорив: «корови можна доїти, але не можна забирати їм траву»…

Поділитися: