Степан Мігус ■ РОЗМОВА ■ №40, 2015-10-04
Розмова з МИРОНОМ СИЧЕМ, депутатом Сейму Польщі
Степан Мігус: Після двох депутатських скликань у Сеймі РП стаєш до виборчих змагань утретє. Дехто, бачачи, скільки зусиль треба, щоб активно виконувати свої обов’язки, думає, навіщо йому це треба; а ще хтось необізнаний говорить, що, певно, мусиш мати від цього неабиякі користі. Отже, варто вже вкотре усвідомити виборцям, що значить бути депутатом парламенту.
Мирон Сич: Варто спершу нагадати, що мій політичний досвід почався з виборів до Сеймику Вармінсько-Мазурського воєвідства 1998 р., під час другого етапу самоврядних реформ у Польщі. Відтоді ми вчилися разом з ОУП і Церквою дбати про українські справи та переконували до цього наших польських партнерів. Ми знаходили матеріальні засоби на підтримку наших культурно-освітніх заходів, вирішували освітні питання, домовлялися про щорічний бюджет. Усе це та здобутий досвід, пригодилося і пізніше, коли мені запропоновано кандидувати до Сейму РП. Я хочу виразно підкреслити той факт, що я одержав на це кандидування рекомендацію ОУП. Я завжди на всіх рівнях моєї політичної діяльності отримував рекомендацію нашої організації. Дехто у зв’язку з цим говорить: «Він репрезентує українців».
Так, я представляю українців, українську громаду в Польщі. Це правда, але я завжди пам’ятаю, де живу, а також те, що я – депутат Речі Посполитої. Кожні чотири роки люди не лише вибирають, а й оцінюють працю своїх вибранців, чим виразно стверджують, чи цей кандидат або попередній депутат працював для добра суспільства, чи ні. І це зрозуміло, адже це обов’язок депутата, який погодився на таку справу. Ніхто нікого не примушує до кандидування. Але ті, що на це погодилися, мусять розуміти необхідність тяжко працювати. От я й працюю.
Скільки справ і які саме вдалося полагодити за час, коли ти перебуваєш у Сеймі Польщі?
В останньому скликанні я є головою Комісії національних та етнічних меншин Сейму РП. Це означає не лише нові обов’язки, але й нові можливості. Пригадую, що від 2005 року функціонує закон про національні меншини. Як теперішній голова комісії я маю обов’язок (і з приємністю це роблю) моніторувати виконання цього закону. Хочу нагадати, що українці, які згідно зі згаданим законом зараховані до національної меншини в Польщі, отже отримують від держави відповідні бюджетні фонди на підтримку національних меншин. Під час економічної кризи бюджет для нас не тільки не зменшився, а зріс. А це, зокрема, велика підтримка і «Нашого слова», і всіх культурно-освітніх заходів. У Польщі практично рідко коли наш культурний захід відбувається без підтримки держави. Саме комісія, котру я очолюю, має на це великий вплив. Коли йдеться про освіту, то практично всі українські школи в Польщі зробили ремонти або одержали іншу суттєву фінансову підтримку. Це була і моя заслуга. Я радію, бо, працюючи в освіті багато років, знаю, як вона функціонує і які має потреби. Не без моєї участі були запроваджені зміни в законі щодо функціонування шкільництва меншин у Польщі. Йдеться про збільшення субвенцій на освіту меншин. Найбільше інтервенцій, з якими я мав справу, відносилося саме до шкільництва. Часто мені доводилося втручатися в ситуації, які стосувалися злочинів, пов’язаних з осквернюванням наших пам’ятників і хрестів на прабатьківських землях, або відкрито антиукраїнських атак деяких політиків та угруповань.
Широким відгомоном відбилися в Польщі й візити церковних очільників, до яких ти причетний.
Думаю, що особливо вагоме значення має моє включення в підготовку 2013 року візиту до Польщі патріарха Святослава у стислому контакті з нашими митрополитами і священиками, отцями василіянами. Щоб достойно підготувати цей візит, я постійно співпрацював з президентом Польщі, парламентом і польським урядом. Ішлося про те, щоб зустріч пройшла на найвищому державному рівні. Так воно і сталося. Добре, що я включився у справу повернення українській громаді Народного дому в Перемишлі і в його ремонт. Варто про це згадати, хоч я кандидував і кандидую до парламенту з 34 округу, тобто з Ельблонжчини. Я присутній не лише там, а й у всьому Вармінсько-Мазурському окрузі, а також у Варшаві, Білому Борі, Лігниці, Перемишлі, на Підляшші і на Лемківській ватрі… Цих обов’язків є справді багато. Я радий, що приходять до мене і старші, і молодші українці з проханням різного роду допомоги. Маю з ними добрий контакт.
Ти згадав і про старших, і про молодших українців, з якими маєш постійні контакти. У наш час особливо молоде покоління має великі претензії до «нині нам владущих» через те, що молодь не знаходить праці у місцях народження і мусить тинятися по світах, залишаючи родину. саме молоді люди можуть вирішувати, за кого віддати свій голос. Як їх переконати до себе?
Я дуже радий, що українська молодь щораз частіше хоче співпрацювати зі мною. Я завжди стараюся бути на леґендарних уже «Молодіжних ярмарках» у Ґданську. А коли організуємо в Ґурові-Ілавецькому Фестиваль української культури «Е-Коломия», також дослуховуюся до порад молоді. Вона підказує, як повинен виглядати захід, щоб зацікавити якнайбільше людей, які колективи на нього запросити, що треба сказати в першу чергу, щоб саме зацікавити молоде покоління. Старшим поколінням треба підтримувати контакт з молоддю. Це-бо наше майбутнє, наше дальше існування як українців здаля від прабатьківських земель, від духовної батьківщини. Я дуже радію від кожної активності нашої молоді чи в наших школах, чи у вищих навчальних закладах, чи в Ольштині, Ґданську, Торуні та інших центрах. Особливо тішить, що наші молоді люди так міцно, так однозначно, як раніше Євромайдан, підтримують Україну, яка сьогодні у стані війни. Я знаю дуже критичне ставлення молодого покоління до непростого життя, до того, що нема перспектив і постійної роботи. Звідти й підтримка молодими людьми часто екзотичних політиків. Однак вірю, що наша українська молодь, яка теж є в такій ситуації, усвідомлює собі, що далеко не всі оті екзотичні утворення, та й деякі постійно активні партії, прихильно відносяться до українців. З цього треба робити висновки.
Дуже важливим елементом твоєї політичної діяльності є саме Україна, події, які відбуваються в нашій духовній Батьківщині, польсько-українські відносини в якнайширшому розумінні. Яке місце у твоїй роботі займає саме цей вагомий пласт політичної діяльності?
Безперечно, це займає найбільше часу і моєї уваги, що й не дивно, зважаючи на моє походження, але, передусім на те, що всі українці в Польщі живуть справами України, особливо в цей найскладніший для неї час, час дуже непростих демократичних перетворень і війни з найстрашнішим ворогом. Не раз траплялося, що я у зв’язку з подіями в Україні не виїжджав з Варшави або з Києва. Мої друзі-поляки іноді звертали мені увагу, що я повинен повернутися на Вармію і Мазури, бо ж, як повторювали: «не у Варшаві, а тим паче не в Києві голосують за тебе, а в Ельблонзі, Браневі чи Бартошицях». Але я не міг не їздити в Україну в найскладніші і найтрагічніші для неї дні. Практично кожна делеґація, яка виїжджала над Дніпро, – президентська, сеймова чи урядова, – завжди включала мене до свого складу. Ми там представляли наше становище і декларували нашу підтримку. Фактом є, що я маю багато знайомих, а то й друзів серед українських політиків, які хочуть скористатися польським досвідом у перетворенні держави. Це добре, що я знаю українські реалії, і можу сказати, що не завжди польська сторона реально оцінює ситуацію в Україні і менталітет українців. Не завжди можна використати польський реформаторський досвід в Україні. Це інша, хоч і слов’янська держава, і далеко не завжди і не все можна зробити так, як у Польщі. Тому моя активність в Україні, як особи, яка краще від поляків обізнана з українськими реаліями, має своє значення саме у випадку запроваджування демократичних реформ. Звідти мої майже щоденні контакти з Міністерством закордонних справ Польщі, вони мають свою вагу. Хоч це забирає дуже багато часу, проте варто його присвятити. Також попередній президент Польщі Броніслав Коморовський завжди при нагоді виїздів в Україну запрошував мене до себе, щоб обговорити важливі проблеми польсько-українських стосунків. В українську проблематику треба включатися особливо тепер, коли виявляється, що деякі польські середовища дуже радикалізуються в антиукраїнському напрямку. Це небезпечно передусім тоді, коли в таких випадках нас, українців, немає при вирішуванні певних проблем. Був такий момент, коли скликано Парламентську асамблею, і одна з фракцій її збойкотувала. А обговорювалася тема польсько-українських відносин, і коли б не моя присутність, невідомо, чим би все закінчилося. Щоб дбати про справи українців і польсько-українські взаємини, треба там конче бути щодня, спостерігати за тим, що діється, й одразу реаґувати. Не можна забувати і про те, що маємо серед поляків зовсім немалу групу щирих прихильників. Вони мене заохочують, щоб ще активніше підтримувати Україну та українські справи, а також якнайбільше і без побоювань про це говорити. Особливо гарну підтримку маю завжди від політиків з кашубськими коренями, які однозначно декларують свою проукраїнську поставу, включаються в проукраїнську політику і роблять це щиро. Зустрічаю й чимало інших друзів, які вміють без емоцій дискутувати про українську чи польсько-українську проблематику. Іноді трапляється так, що вони небагато знають про Україну, але цікавляться нею, хочуть туди їхати, ознаймотися з реаліями і підтримувати опісля її стремління до цивілізованого європейського співтовариства.
Що серед польських політиків є позитивне ставлення до України і українців, а також бажання допомагати – це факт. З твоєї ініціативи і під твоїм керуванням виникла Українська парламентська група. Майже під кінець цього скликання Сейму Польщі до неї записалося кільканадцять осіб, в тому поляків. Доцільно було б, щоби ця група продовжила своє існування і в наступному скликанні парламенту під цим же керівництвом.
За інспірацію щодо покликання цієї групи дякую саме кашубам. В цьому скликанні ми, як українська група, вже багато не зробимо. Але це був історичний момент, що причиниться до того, щоб у наступному скликанні Сейму РП така група продовжила своє існування. Це офіційне утворення, до якого належать люди, які високою культурою, відвертістю, а навіть іноді і походженням, зв’язані з українцями. Вони люблять Україну, її культуру i традиції, а також волелюбний український народ. Хотілося б, щоб таких людей у Польщі було більше, і не лише тих, що поважають українців, але і тих, що відважно зможуть стати на боці України у складний час і будуть захищати українську позицію. Таких людей трохи є. І, як мені здається, мій характер, моя відвертість і той факт, що я складав присягу у вишиваній сорочці, що не всім таке сподобалося, відкриті на Україну поляки мене за це дуже шанують. Вони мене підтримують і заохочують презентувати українські надбання, бо ж українці живуть серед польського суспільства, їх щораз більше. Вони мають на думці нову українську еміґрацію. Незабаром вона може перевищити і мільйон осіб. Це, до речі, теж недалеке майбутнє, тому потрібно вирішити питання, як нам з ними співпрацювати.
Хоч серед українців у Польщі прийнялося, що ти є в Сеймі Польщі представником української громади, то все ж таки представляєш усе суспільство, а передовсім свій реґіон – Вармію та Мазури. Отже, працюєш для добра всіх мешканців. Що вдалося тобі, як депутатові, досягти для цього реґіону за ці два скликання?
Позитивні наслідки моєї парламентської роботи відчувають мешканці прикордонних повітів. Крім головування в Комісії національних меншин, я працюю в комісіях навколишнього середовища і закордонних справ. Моя велика активність на рахунок відкриття прикордонного руху в Польщі дала свої позитивні наслідки, полегшила життя мешканців прикордоння, охоплених великим структурним безробіттям. Також моніторування, як цей прикордонний рух проходить, принесло чимало користі. Було-бо замало прикордонних переходів, і я у зв’язку з цим мав декілька розмов у цій справі з попереднім прем’єром уряду Дональдом Туском. Він заохочував мене далі спостерігати за тим, як цей рух відбувається і що стоїть йому на перешкоді. Дізнаючись від мене про не завжди найкращі реалії, пов’язані з переходами на кордоні, він сам візитував їх, і справа мінялася на краще. Моя щоденна депутатська активність була теж пов’язана з військом. Мої добрі контакти з віце-прем’єром Томашем Семоняком, який раніше відповідав за національні меншини і співпрацював з комісією, котру я очолюю, причинилися до цього, що не ліквідовано військової бригади в Бартошицях і Моронзі, як раніше планували, а навпаки, кількість війська збільшено. Прибуло понад 200 постійних штатів, а потім ще робочі місця зростали. На щодень доводилося дбати про забезпечування матеріальної допомоги на спортивні споруди, зокрема, «орлики», ремонти шкіл та інших придатних громадськості установ. Це також фінансова підтримка пожежників у ґмінах, але і в державних структурах. Це й велика підтримка при побудові соціальних осередків для найстарших мешканців, побудові доріг, зокрема повітових і ґмінних. Часто доводилося залучати для покращення життя мешканців усякого роду фонди, та що не менш важливо, інформації про них. Можна було б багато говорити про ефекти моєї депутатської діяльності. Мої добрі контакти з Маршалківським управлінням Вармінсько-Мазурського воєвідства теж причиняються до того, що часто знаходилися засоби для різного роду ініціатив, які полегшили життя людей. Для мене чи не найбільш приємною сатисфакцією є численні зустрічі з простими людьми, у значній частині з українцями, які приходять до мого депутатського бюро або просто-таки до мене додому з проханням допомогти потрапити на лікування, посприяти в полагодженні пенсій чи якихось чиновницьких проблем. Часто траплялися ситуації, що люди самі не зуміли собі порадити з цими проблемами і просили допомоги. Я радий, що дуже часто ці люди відносяться до мене не як до депутата, а як до друга, до якого звертаються: «Миросю, допоможи мені в такій-то справі, допоможи сусідці, внучці, синові…», вірячи, що я зможу їм допомогти. Подібних зустрічей нарахував я вже тисячі. І це хіба найприємніше в моїй політичній діяльності, а я тішуся, що люди йдуть зі своїми наболілими справами до мене, часто говорячи українською мовою, і радіють, що мають змогу і можливість прийти.
Вибори ще перед нами, але з певністю маєш вже плани, чим займатимешся в парламенті в разі перемоги.
Непочатий край роботи у справах, про які я згадував раніше. Це й створення якнайкращих умов для функціонування національних меншин, мене ж бо рекомендує ОУП, це покращення життя людей у моєму реґіоні, це освіта, охорона здоров’я, дорожня інфраструктура. Дуже віддано треба піклуватися про добрі польсько-українські відносини, про побудову в Україні демократичного суспільства і якнайшвидше приєднання України до європейського співтовариства. За два роки знову прийдеться вшановувати круглу дату скорбних роковин – 70-річчя Акції «Вісла». Хотілося б сподіватися, помимо некорисної радикалізації польського суспільства, на те, що цю комуністичну депортацію врешті політично засудить польська демократична влада, як на це заслуговує. ■
