Олександр Маслей ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №47, 2014-11-23
Несподівана і довга хворота змогла і 6 жовтня 2014 року забрала до вічности бл. п. Петра Чухту.
Петро Чухта народив ся 10 жовтня 1934 року в Ждині, в родині Семана і Юлії з Урдів. Был першым сином з другого сопружя його вітця. Няньо Семан был богатым ґаздом і війтом села Ждині. Початкову школу розпочав Петро в Ждині.
Дитиньство пережыв в страшны часы ІІ Світовой війны і ганебной Акциї «Вісла», яку міцно запамятав. Оповідав мі о ней так:
«Рано, скоро свит, польскє войско обточыло село. Был єм міцно перестрашени. Няньо были барз хворы, мали запаліня легенів, ледве дихали, а воякы вышмарили його з постелі надвір. Штрашні ляло, праві світа Божого не было видно. Мама заводили, а баба мало не здуріли. Частину добытку запакували на самохід і мене там посадили, жебым пильнував його. Барз бояв єм ся, же як ня обкрадут, то няньо мі не попусьцят. Заїхали зме до Маластова. В риці воды понад берегы, авто не переїхат. Ціва колона выселенців стоїт. Войско спрягує быкы по пару пар і перетігают возы выселенців, єдны удало ся перетягнути, єдны пірвала вода, всяди чути плач і заводжиня, люде просят, а офіцер дре ся на войско і роблят своє. Якоси вдало мі ся переїхати без тоту окропечну воду і стало ся мі кус лекше. Привезли нас до Загірян, там войско звалило добыток з авта, ліє дощ, а не є де сховати ся, і так стояв єм з бидлятами ціву ніч. На другі ден пришла колона зо Ждині, мама, як ня взрила, то аж крикнула, ціву ніч єм не спав і тряс єм ся перемочен як студенина, не думав єм о спаню, бояв єм ся, штобы ня не окрали.
Потім запакували нас до вагонів, деси до тижня, а може двох, під вечер потяг рушив. Машиніста рушав так, што коровы ногы ламали, на котрисим постою хлопы хватили го, вытягнули з паровоза і спрали на квасне ябко, а він зачав выдерати ся, вызивати іх од бандитів і повідав, же на перші стациї замельдує на УБ. Воякы смотрили ся на тото і єден му рече: «Ми теж замельдуєми, ілє крув змарновалесь. то ти бендзєш сєдзял, ми нє відзєлісьми, жеби ктось цєбє біл». Потім рушав так, што не было чути. Привезли нас до Освенціма, ту зас хлопів вытігают, бют, допитуют, єдны скирвавлены вертают, інчи ніт. Вагоны переставляют, мішают з інчима выселенима селами. Зас рушаме деси по двох тыжнях, потяг станув на стациї Віттендорф і там нас розпакували».
Далі Петро Чухта повідав: «То был страшни рік тому, што не было праві нич до ідла, коровы потратили молоко і зме голодували, не мож было дістати яку-небуд поміч од осадників-поляків з Волиня, односили ся до нас барз погано. Няньо Семан в час выселеня были міцно хворы і до того тота страшна злива, іши погіршила ся ім хворота».
За недовго по выселеню, в лютім 1948 року гмерают його няньо.
Петро закінчив початкову школу в Віткові, а потім заводову в Новой Солі.
Завдяки Петрові не заложено в Віткові колгоспу. коли до села заїхав агітатор, штобы намовити хлопів на колгосп, «тому што глупо бесідував», повідав Чухта, він го непостережені трафил грушком в чело, котра гарді ся розтрискала, чим розбавив світлицю, полну хлопів, до розпуку. Нихто го не видал, а од того часу полякы смотрили на них інакше. Агітатор выїхав з ничим, бо коли зачинав свою бесіду, саля выла зо сміху.
В Віткові вступив до пожежной стражы і был выбрани світлицовим, організував змаганя спортовы, забавы для сельской молодежи. Тому не взяли го одраз до войска. До войска пішов три рокы пізніше, в 1954 році, і завдяки тому не трафив до карной компанії на Шлеску, як інчи наши, його колеги, переселенці з Віткова, де три рокы без суду были іщи караны за тото, што іх держава обкрала і зробила «бандитами».
З войска выходит в 1956 році і одраз іхат в мундурі до Ждині. Першы ждиняне зачинают вертати до себе. Осадник з його хыжы згодив ся за одступне выйти з хыжы. Петро поладів вшыткы паперы на поворот і не робили му ниякой перешкоды. Повідав: «Може тому, што єм был в войсковим мундурі».
Повертат ся до Віткова, здає ґаздівку, наймує вагон, вертат з мамом і бабом до Ждині.
Помагат родині повернути ся до Ждині. Село выберат го на солтиса. Ремонтуют церкву, греко-католицки священик о. Василь Гриник розпочинат одправу в Ждині, закладає Божій гріб в Велику Пятницю в Ждині, Смереківци, Криві і Гладишові. На донос, УБ арештує о. Гриника. Штобы розібрати заложены гробы, Петро іхат по православного священика.
П. Чухта електрифікує Ждиню, є заложительом і комендантом пожежной стражы, довголітнім членом-заложительом ґмінной профспілки. Завдяки ньому асфальтуют дорогу до Ждині і село зискує получиня комунікаційне ПКС.
Є членом-заложительом Об’єднання лемків, то завдяки його стараням «Лемківска ватра» нашла своє місце в Ждині.
Є довголітнім організатором і старостом «Лемківской ватри». П. Чухта опікує ся ватряним полем до остатніх днив свойого житя.
В остатню дорогу одпровадило го село Ждиня і ґміна Устя, дуже приятелів, бо Петро был тым, які мав іх дуже більше, як ворогів.
Президент РП Александер Квасневскі нагородив його Золотим хрестом заслуги РП, а президент України Віктор Ющенко – Золотим хрестом заслуги України.
Был нагороджаний богатьома ресортовыма орденами і нагородами за свою активніст і суспільну роботу.
Вічная Тобі памят, Петре!
