«Без співпраці ми не змогли б існувати»

Григорій СподарикПОДІЇ№3, 2016-01-17

Розмова з головою фонду «Наш вибір» Мирославою Керик, яка стала лауреатом конкурсу «Złote wachlarze 2015». Такий конкурс вже три роки проводить Міжнародна організація до справ імміґрації (IOM). Мирославу Керик нагороджено за розбудову діалогу між поляками та українською спільнотою, а також за підтримку соціальної інтеґрації.

Григорій Сподарик: Ти в Польщі ще почуваєшся імміґрантом?

Мирослава Керик (справа), голова Фонду «Наш вибір». Фото: Ngo Van Tuong
Мирослава Керик (справа), голова Фонду «Наш вибір». Фото: Ngo Van Tuong

Мирослава Керик: Цей життєвий досвід, у принципі, не минеться, якщо людина народилася й зростала в іншій країні. До речі, польська адміністративна система також у певних ситуаціях не дає забути, що я не громадянка цієї держави. Живу тут уже 13 років, але кожного разу переді мною постають нові виклики. Багато того, що для поляків звичайне, для мене нове. Це завжди відкриття. Наприклад, під час народження дитини я зіткнулася з польською системою охорони здоров’я.
У себе вдома, зростаючи, я завжди мала контакт з польським телебаченням і радіо. Так я пізнала певні культурні коди. Це полегшило мені віднайтись у цьому суспільстві. Проте все одно бачу різницю темпераментів, звичаїв, відношення до традицій тощо. Я виховалася в західній Україні, яка досить моноетнічна, але і так я призвичаєна до того, що в державі живуть люди різних національностей, різних віровизнань та звичаїв. З такою відкритістю я приїхала сюди.

Виїжджати за кордон чи ні – це дилема багатьох людей, зокрема молоді. Чи варто?
Важко сказати, бо кожен з нас має свої пріоритети. Я спочатку поїхала на річне навчання у Центрально-Європейський університет у Будапешті. Я дуже цього хотіла, багато вчилася і довго старалася.
Опісля я планувала повернутися до Львова, але мене прийняли на докторську програму у Варшаві. І так доля склалася, що я тут.
Вважаю, що це дуже цінний досвід – можливість познайомитися з життям людей в інших країнах. Це також нагода вибрати для себе місце, де тобі краще і комфортніше. Я довго сумувала за Львовом і Будапештом, а потім зрозуміла, що люблю Варшаву, що мені тут добре, тому залишуся принаймні на якийсь час.
Думаю, що для людей, які хочуть розвиватися, виїзд є дуже природним вчинком. Напевно, варто спробувати. Варто пройти через цей тест. Життя далеко від дому вчить самостійності, дає також досвід, який можна використати, повернувшись.

Але, мабуть, це й певна втрата, довше або коротше «відклеєння» від всього, що рідне?
Вдома мене трохи дратували суспільні схеми щодо традицій чи поведінки в якихось моментах, але тут, оскільки маю іншу релігію та її календар, все ж мені бракує таких речей. У Варшаві так не відчуваєш, що незабаром буде Різдво, вечеря, що будемо ходити в гості, колядувати. У такі ключові дні в році, якщо ти релігійний чи навіть ні, відчуття свят дуже потрібне. Цього мені трохи бракує, за цим сумую. Сумую також за Львовом, хоч він для мене, порівнюючи з Варшавою, більш закритий. Я не жалію, що виїхала. Може, трохи бракує відпочинку, бо забагато роботи. Добре було б мати можливість частіше поїхати на два тижні додому і там розуміти також, що тобі у Варшаві все-таки добре.

Нова правляча команда, здається, трохи зіпсувала саме такі почуття іноземців у Польщі?
Вони у своїй виборчій кампанії використовували антиімміґрантську риторику. На жаль, це призвело до збільшення ксенофобських настроїв у Польщі. Тепер це треба буде якось налагодити.

В обґрунтуванні до твоєї нагороди говориться про сприяння польсько-українському діалогові. Що, на твою думку, ключове у цьому діалозі?
Це важке питання. Мені здається, що кожна сторона і далі говорить все-таки своєю мовою. Найважливішою є історична дискусія. Добре, що її відновили Інститути національної пам’яті двох країн. Може, це приведе до розуміння іншого погляду. Це дуже важко змінити, бо входять у гру емоції. Люди перш за все думають про власну історію, важко переходять до того, що це минуле, а ми живемо далі і мусимо думати про майбутнє.
Фонд «Наш вибір» у цьому плані виконує працю «мурашки». Ми стараємося показати Україну і нас, українців. Хочемо, щоб поляки дізнались, які ми насправді, що робимо, чим цікавимося. Ми організовуємо свята, майстер-класи з рукоділля і кулінарії, проводимо конференції і дебати, самі теж беремо участь у них, назовні показуючи наші погляди.
Варто співпрацювати. Багато справ, зокрема на законодавчому рівні, які відносяться до іміґрантів, можна залагодити тільки шляхом співпраці нашого фонду з польськими партнерами. Це знову ж таки розуміння позицій один одного. Ми постійно намагаємося входити у партнерство при проектах та організуванні заходів. Наш фонд є членом різних форумів і консультаційних комісій, як, наприклад, при Міністерстві внутрішніх справ і адміністрації. Я є членом комісії у справах імміґрантів при речнику громадянських прав Польщі. Це лобіювання і побудова коаліції для вирішення проблем імміґрантів. Я вважаю, що без співпраці ми не змогли б існувати.

«Помітно зростає…» – так найчастіше останнім часом є характеризована українська імміґрація в Польщі. Це явище офіційно досліджується?
Ця хвиля за останній рік фактично подвоїлась. Але загальну кількість важко встановити, тому що нема єдиної інформаційної бази. У людей є різні підстави на перебування в Польщі – тут можна жити на основі карти проживання, а також на основі візи. Відповідно це різні дані. До цього, одна особа протягом року може перебувати і на карті проживання, і на візі. Свої статистики має Управління у справах іноземців. На кінець 2015 р. його дані говорили про 65 тис. громадян України, які мали карту проживання. До цього доходять особи, яким надано візи і посвідки на працевлаштування, але вони могли перебувати недовго або взагалі не приїхати. Тому важко сказати точно, скільки громадян України на даний час перебуває в Польщі. Можемо з упевненістю говорити про тих 65 тис., з чого більшість – у Мазовецькому воєвідстві. Появилася велика кількість студентів. За даними 2014–2015 років їх було 23 тис.

Які виклики «Нашому виборові» несе ця дійсність?
Напевно, є дилема, як помагати на місцях поза Варшавою. Наразі не маємо навіть людських ресурсів, щоб там діяти. У різні реґіони Польщі стараємося висилати журнал «Наш вибір». Дізнаємося, де є осередки українців, і туди його посилаємо. Налагоджуємо співпрацю з різними організаціями у реґіонах. Нещодавно ми розмовляли з представниками українців у Вроцлаві і Ґданську, вели також розмови з Краковом. Поки що не маємо можливості відкривати філії в інших містах, але хто знає, як буде далі. Наразі шукаємо коаліцій на місцях.

У середовищі нацменшин щораз частіше говориться про проблему інтеґрації учнів громадян України в українських школах у Польщі. Ви також аналізуєте це питання?
Досі ми тим не займалися, оскільки мали напружений час з огляду на закриття старих та розробку нових проектів. Але будемо над цим питанням працювати, зокрема у співпраці з Об’єднанням українців у Польщі (ОУП). Подібну проблему маємо і серед студентів. Їх щораз більше з’являється в навчальних закладах, і появляється проблема їх інтеґрації в польське суспільство. Така побудова бар’єрів ускладнює їм проживання в польському суспільстві. Це, напевно, виклик. Надіюся, що 2016 р. буде нагода зайнятись цим глибше.

Маєш вже якісь ідеї?
Думаю, що дуже важливою є інформаційно-роз’яснювальна праця, показування того, що дає інтеґрація, контакти, знання мови. Знаю, що деякі вищі навчальні заклади стараються не доводити до ситуації, де українці або інші іноземці становили б більшість у групах, бо це веде до ізольованості. Отже, розпорошування має свої плюси.
Якщо в нацменшинних школах проблемою є російськомовність учнів-імміґрантів, то треба їх стимулювати до вживання української мови. Навіть тоді, коли вони з російськомовних сімей, то українську радше знають зі школи в Україні. Рецептів я не маю, це лише мої думки.

Ти минулого року в розмові з нагоди 5-ліття «Нашого вибору» згадувала про ідею створення у Варшаві української школи. За цей час щось уже вдалося зробити?
Ми хотіли почати з садочка, але не отримали дотації. Ми звертались до представників влади, у тому й до Міністерства національної освіти та омбудсмена (речник прав людини – ред.) у справі дозволу дітям імміґрантів вчити рідну мову, але щоб була державна підтримка з польського боку. Зараз чекаємо на відповідь. У випадку коли б громадська організація хотіла зорганізувати суботню школу для дітей імміґрантів, то існує проблема ресурсів. Це серйозний виклик для української громади. Потрібно вирішити цю проблему. Надіюсь, що цього року буде можливість цим зайнятися.

Знаємо, що НВ і ОУП тісно співпрацюють. Це значить, що моделі відносин нацменшина – міґранти вже відпрацьовані?
Наші зв’язки у Варшаві трохи інші, ніж у реґіонах. ОУП має там інфраструктуру, якої часто не мають іміґрантські ініціативи чи організації. Конфліктів, звичайно, нема, але є різне бачення проблем. Тому саме в реґіонах треба налагоджувати механізми співпраці. Наприклад, використання інфраструктури у вигляді домівок. Разом можемо збагачувати програму таких місць, робити їх цікавішими.

Які головні завдання на 2016 р. ставить перед собою «Наш вибір»?
Одним з найважливіших наших проектів залишається Український дім (УД) у Варшаві. Це і виклик, і можливість. Якщо вже маємо приміщення, можемо розгортати діяльність. Будемо продовжувати робити те, що ми досі робили. Ми знову отримали ґрант на два роки на видавання нашого журналу, будемо також вести інформаційний портал. Це один з ключових напрямків, тому що ми хочемо, щоб люди отримували інформацію і знали свої права та обов’язки в Польщі. Водночас ми хотіли б розвинути дослідницький напрямок і співпрацю з науковцями. У рамках такої діяльності зможемо, наприклад, організувати зустрічі з різними цікавими людьми в Українському домі. Найближчу лекцію 17 січня ми запланували з істориком Андрієм Портновим. Хочемо також створити раду при УД, яка би була дорадчим органом у науково-інтелектуальному напрямку. Хочемо також, щоб і далі діяв наш Клуб українських жінок, але мусимо шукати фінансування для нього. Продовжуватимемо діяльність дитячого клубу «Рукавичка» і допомагати молоді. Будемо активно моніторувати зміни в законодавстві і займатися захистом прав іміґрантів. ■

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*