Віталій Тукало ■ ПОГЛЯДИ ■ №15, 2017-04-09
У ніч на 29 березня невідомі особи обстріляли з ґранатомета приміщення консульства Республіки Польщі в Луцьку. Ця подія відразу здійняла неабиякий галас у Польщі, за фактом чого Мазовецький відділ Крайової прокуратури навіть відкрив кримінальне провадження. У той самий час розслідування фактів наруги над українськими міс-
цями пам’яті в Польщі лишається, як той віз, і далі там.
Атаки на дипломатів чи дипломатичні установи – неприпустима практика в жодній цивілізованій країні. Це завжди була зброя провокаторів і терористів, адже воювати з цивільними особами простіше, ніж вступати у відкритий конфлікт з озброєними підрозділами. Атака на польське консульство в Луцьку чітко вписується в ряд провокативних дій, яка, крім того, включає нищення польських місць пам’яті в Гуті-Пеняцькій та Підкамені на Львівщині чи Биківні на Київщині, де українці з поляками поховані в одному меморіалі.
Хоч обидві сторони – і українська в особі президента Петра Порошенка, міністра закордонних справ Павла Клімкіна та посла України в Польщі Андрія Дещиці, і польська в особі лідера партії «Право і Справедливість» Ярослава Качинського та міністра оборони Антоні Мацеревича – в унісон погодилися щодо «провокаційної» версії атаки на польське консульство, частина польського політикуму висловилась досить гостро, вимагаючи від України негайно розібратися в інциденті та не допустити його повторення. Президент Польщі Анджей Дуда, зі слів секретаря стану Кшиштофа Щерського, «чекає від України рішучих кроків». Досить гостро прореаґував на події в Луцьку шеф кабінету президента Польщі Адам Квятковський. Як інформує портал wiadomości.onet, А. Квятковський підкреслив, що польсько-українські відносини потрібно будувати на правді, і навіть, якщо тяжкі питання минулого можуть ділити Польщу та Україну, їх належить вияснити, а польські місця пам’яті мусять бути збережені: «Нема згоди на те, щоб вони (польські місця пам’яті – В.Т.) були в будь-який спосіб нищені. І те, що діялося у Львові чи в Гуті-Пеняцькій, діятися не повинно, а українська влада мусить зробити все, щоб такі інциденти не допускати. Якщо до такого доходить, потрібно знайти винних і їх покарати».
Цікаві думки пана Квятковського цілком вписуються в логіку нормальних міждержавних відносин, якби не одне маленьке «але». Починаючи від березня 2014 р., коли осквернено перше українське місце пам’яті на території Польщі, а саме в селі Грушовичах Ярославського повіту Підкарпатського воєводства, подібних атак було ще дванадцять. У деяких місцях невідомі особи нищили українські пам’ятники кілька разів, як це, наприклад, було у Грушовичах. При нагоді можна теж згадати про спалення українського прапора у Варшаві під час маршу до 98-річниці Незалежності Польщі, атаку на українську мирну процесію в Перемишлі або вигуки «Смерть українцям!» під час «Маршу перемишльських і львівських орлят» 10 грудня минулого року.
Українська громада у Польщі неодноразово звертала увагу на факти наруги над українськими місцями пам’яті, але практично завжди такі зусилля лишалися поза увагою польських керманичів. Торік у жовтні з заявою до влади Польщі звернувся вже Український інститут національної пам’яті. У заяві говориться зокрема, що «акції зі знищення українських місць пам’яті в Польщі набули характеру спланованої ліквідації українського історико-культурного спадку. Відбувається свідоме затирання слідів перебування українського народу на українсько-польському прикордонні. Безкарність заохочує злочинців до нових, ще більш зухвалих проявів українофобії». Після того, як 9 жовтня минулого року вандали знищили пам’ятник на братській могилі вояків УПА у Верхраті, посол України Андрій Дещиця надіслав ноту протесту МЗС Польщі. Чи це було співпадіння, чи справді дипломатичний протест подіяв, але після того наруги над українськими пам’ятниками закінчилися.
Цікаво, що пильнуючи з таким пієтетом польські місця пам’яті, пан Квятковський жодним словом не обмовився про інциденти з українськими місцями пам’яті в Польщі, не похвалився також і тим, як іде слідство у справі вандалізму на українських пам’ятниках. А не обмовився пан Квятковський тому, що успіхи польських слідчих насправді більш, ніж скромні. За три роки, що минули з моменту першого факту наруги, не заарештовано жодної відповідальної за злочини особи, а так само не відновлено на державний кошт жодного зруйнованого пам’ятного знаку. І це навіть не зважаючи на те, що відео наруги над українськими місцями пам’яті часто з’являється в Інтернеті майже відразу після закінчення акції, а польські націоналістичні організації відкрито беруть на себе відповідальність за вчинені акти вандалізму. У світлі цих фактів повчання польської сторони щодо того, як потрібно вести політику пам’яті й оберігати пам’ятні місця, зокрема національних меншин, виглядають щонайменше недоречними і нещирими. ■
