АРТИЛЕРИСТ на «Плебанії»

Фейлетон Григорія CподарикаПОГЛЯДИ2010-11-24

“TVP Kultura” рекламує себе як єдине польське телебачення, яке повністю виконує громадську місію і не лише подає просту інформацію, а й глибоко досліджує все те, що відбувається в культурі в широкому значенні цього слова. Канал хвалиться й своєю альтернативністю, порівнюючи з комерційно- розважальною січкою на інших телепрограмах, а також тим, що плани укладаються не за стовпчиками рейтинґів глядачів, бо його основна мета – виробляти смаки глядачів, поширювати світогляд, навчати й виховувати відвідувачів театрів, опери, виставок тощо. Словом, “TVP Kultura” – телевізійний посол високого мистецтва.

І тепер задумуюсь: якщо планка дійсно поставлена так високо, то звідки взявся в програмі цього телебачення 7 листопада фільм “Артилерист Калень” – витвір антиукраїнської пропаґанди (якою була зацікавлена польська комуністична влада), створений 1961 р. на основі книжки Яна Ґергарда “Заграви в Бескидах”? Таке рішення культурного телебачення дивує хоч би тому, що вже давно доведено, що і книжка, і фільм є взірцевими прикладами тупої аґітки та цькування: “Комуністам ішлося про те, щоб знеохотити поляків будь-яким чином симпатизувати незалежності України, щоб укорінити переконання, мовляв, суверенна українська держава мусить бути антипольською”, – пише історик Ґжеґож Мотика в книжці “Навколо “Заграв у Бескидах”. Нариси з новітньої історії польських Бескидів”. Книжку – зрозуміло, Ґергарда, а не Мотики – давно виключили зі шкільної програми, а фільм, який у минулому пускали в публічному телебаченні саме тоді, коли українські сусіди за юліанським календарем сідали до святкового столу, від 90-х рр., на щастя, також не отримував згоди на трансляцію.
Тепер виникає питання – чи “послу високої культури” личить привертати й популяризувати відверту брехню, яка багато напсувала в польсько -українських відносинах? Вважаю, що ні, тим більше, якщо не супроводить її дискусія фахівців.
Ще перед випуском “Каленя” Об’єднання українців у Польщі просило директора “TVP Kultura” взяти це все до уваги, висилаючи в жовтні на його адресу відповідного листа. Фільм однак транслювався – а це значить, що висока культура і місія громадського телебачення закінчуються більш менш там, де починається українська чутливість. Шкода, бо тримати ембарґо на комуністичну пропаґанду все ж таки варто – хоч би тому, що її наслідки живі до сьогодні. Питання ще більше актуалізується, коли говоримо про телебачення, за допомогою якого можна управляти свідомістю тисяч, а то й мільйонів людей.
А ще за кілька днів перед сумнозвісним показом у “TVP Kultura” артилерист Калень виліз у телесеріалі “Плебанія”. Не будемо знущатися над такими дрібничками, як та, що головний український герой 1565 -ої серії “Плебанії” Максим Воробець входить до церкви у фільмовому Грубелові, а коли виходить, то виявляється, що був він у зовсім реальному греко -католицькому храмі на вулиці Медовій у Варшаві – що ж, мабуть, сюди знімальній команді було ближче. Здається, автори цієї серії поставили собі мету: через день після релігійного свята поминання всіх святих варто віднестися до теми польсько -українського примирення, яке врешті відбувається – поляки дозволяють Максимові поставити хрест у місці, де лежить його брат та рідні, що загинули у воєнний час, при чому він сам обіцяє подбати про забуті могили поляків в околиці його рідного села на Львівщині. Ще перед тим головний герой – ксьондз Антоні, говорить: “Про могили слід дбати всюди, без огляду на те, де вони знаходяться. Там чи тут. Маємо нагоду це змінити – то змінімо! Якщо ми подбаємо про їхні могили тут, то вони дбатимуть про наші там”. Емоції відступають, даючи поле виваженості, мудрості та християнській позиції.
Запитає хтось – а де ж тут “Калень”? Отож, артилерист приймає кшталт досить серйозного заряду стереотипів щодо українців, одним із кращих джерел яких, зрештою, був він сам від 60- х рр. Для прикладу, погляньмо на самого Максима: одягнутий у давні військові чоботи і штани, у старому піджакові та вишитій сорочці, шапка з тризубом і обов’язково… лице неголене. Якщо хтось бачив “Каленя”, то з розпізнаванням у Максимі його послідовника, напевно, не матиме проблем.
А як у серіалі виглядають поляки – також люди похилого віку, патріоти своєї держави, досвідчені трагічним минулим? У них чомусь шапок із державною символікою немає, старший пан – з краваткою, жінки – елеґантні, а всі разом мовби 15 хвилин тому повернулися з виставки сучасного мистецтва, хоча з контексту виникає, що відвідували радше цвинтар. Так чи інакше, видно, що Максимові до лісу ближче, ніж до картин.
З іншого боку, ідея примирення, яку, безперечно, варто донести до широких мас, усе ж таки дещо кульгає. Правда, на могилі українця стає врешті хрест і горять лампадки, чуємо польською й українською “Отче наш”, однак усе це відбувається в темряві, немовби приховане від людських очей і надалі невідомо: величати тризуб – то ганьба чи ні?
Можливо, у серіалі несвідомо повторилися старі стереотипи щодо “Каленя”, але до них у “Плебанії” докинули ще й сучасні. Коли виявляється, що Максим ранком зник, то вікарій рекомендує хазяйці Юзі перевірити, чи в приходстві не бракує якогось вартісного предмета. Ніби вчать дітей обережності – питання лише, чи в “Плебанії” завжди такі чутливі, чи лише тоді, коли поріг переступає українець?.. А може молодий ксьондз Артур і без “TVP Kultura” десь на стрічку про артилериста наткнувся – і побаченому й досі вірить?

“Наше слово” №48, 28 листопада 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*