Юлія Онишканич ■ ПОДІЇ ■ №29, 2014-07-20
Богдан-Ігор Антонич – це український поет, який народився в селі Новиці на Лемківщині. Для мене, дев’ятнадцятирічної людини, це не лише один з багатьох поетів, це хтось надзвичайний. Його поезію, а передусім вірші, покладені на музику, я вивчала, коли була ще маленькою дівчинкою, та вони дзвенять у моїй голові і до сьогодні. Антонич присутній у моєму житті від наймолодших років, але з плином часу його поезія стає більш зрозумілою і ближчою моєму серцю. Пригадую, як в ансамблі «Зоряний Сянічок», в якому я виростала, ми співали пісні Сусанни Ярої на вірші Антонича «На шляху» чи «Ярмарок». Спочатку були це для мене лише веселі й енергійні мелодії, але коли я стала старшою, то почала задумуватися над змістом цих пісень. Тоді я побачила, які чудові слова я виспівую.
Антонич у неймовірний спосіб змальовує словами красу лемківських земель. Це поет з великим серцем, закоханим у лемківську природу.
Поет близький нам ще й тому, що свою юність він пережив у Сяноці, де навчався в гімназії. Отож цього року, після довгих очікувань, у Гімназії № 2 ім. Королеви Зофії у Сяноці 21 червня відкрили пам’ятну таблицю, присвячену поетові. Хоч на таблиці викарбуване не тільки Антоничеве ім’я (ушановано і поета єврейського походження Кальмана Сеґаля, і польського поета Маріана Паньковського, які також навчалися в цій гімназії), думаю, що це велика відзнака і для самого Антонича, і для нас, українців.
Я дуже радію, що могла взяти участь у цьому заході та разом з моїми вчителями і друзями заспівати ще раз прекрасні Антоничеві пісні. Ми співали, а Оля Марчак чудово декламувала. Шкода, що присутні гості, які прибули до Сянока на Всесвітній з’їзд сяніччан, на жаль, не знаючи української мови, не змогли відчути всієї містики поезії Б.-І. Антонича.
Мріється мені взяти в руки його збірку, поїхати до Новиці, сісти над потічком та, насолоджуючись пахощами свіжих смерекових лісів, подивитися на гори і ще раз зустрітися з Антоничевими віршами. ■
