Анастасія Канарська ■ КУЛЬТУРА ■ №9, 2017-02-26
Актор і режисер, який працював на найвідоміших європейських сценах і промовляв з великих кіноекранів, переконаний, що для польського театру важливою є співпраця зі східними сусідами: «Ми маємо що сказати один одному – з театрами України, Білорусі, Литви, Латвії та Естонії».
У холодній залі Львівської національної наукової бібліотеки України ім. Василя Стефаника зібралося стільки людей, що організатори жартували, нібито це більший успіх, ніж вистави у Comédie-Française.
Про Польський театр у Варшаві А. Северин розповідає, як про свою дитину, з особливою гордістю. Саме в театрі Шифмана виступали на початку лютого сестри Тельнюк з Києва, тут звучала сучасна українська поезія, а Влад Троїцький представляв свій «Український Декамерон», тут відбувалися плідні польсько-українські дискусії.
«Я не знаю, що роблять уряди наших країн, але зі свого боку я роблю все можливе для зближення, – коментує українсько-польські взаємини і своє зацікавлення Україною директор Польського театру. якщо між нами не буде порозуміння, цим буде користуватися третя сторона, і ми добре знаємо, хто це». Саме Анджей Северин присвятив свою нагороду на 41-му кінофестивалі у Ґдині українському режисерові Олегу Сенцову, якого ув’язнила російська влада.
«Я граю зі свідомістю того, що моя гра є щирою. Цього нема в кіно, але є в театрі», – вважає актор, який запам’ятався львів’янам своєю монодрамою «Шекспір forever» (де він так майстерно перевтілювався в різних героїв, аж до образу Джульєтти) і нотаріусом Мільчеком у «Помсті» Фредра, в дуеті з театральним побратимом Даніелем Ольбрихським. А. Северин вважає, що романтики ХІХ ст. мають нам що сказати нині.
Про себе пан Анджей говорить: «Мені здається, що я народився дві тисячі років тому». Він переконаний, що сьогодні часто фокусуються на імені режисера, а не автора, і це є інтелектуальною помилкою нашого часу. Проте директор Польського театру у Варшаві додає, що в наш час, коли смартфони стають продовженням руки, коли ми майже не відриваємо погляду від комп’ютерного монітора, а сучасні кінотеатри обладнані спецефектами, кількість глядачів і проданих квитків у його театрі зростає. Тому він запевнює, що технології не витіснять театру, бо театр є діалогом актора і глядача, а цього нема в кіно.
Майже відразу після розмови у Львові герой Оссолінських зустрічей А. Северин уже готувався до виступу в Перемишлі, де він торік читав «Мойсея» Івана Франка, а тепер везе моновиставу «Мій Мольєр».
LХVІ Оссолінські зустрічі проходили під патронатом Генерального консула Республіки Польщі у Львові та при співпраці Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, а також Національного закладу ім. Оссолінських у Вроцлаві.
Довідка: Анджей Северин повернувся до Польщі 2010 р. після 30 років життя у Франції. Він 2011 р. очолив Польський театр ім. Арнольда Шифмана у Варшаві. У доробку А. Северина – не один десяток кіноролей, але на LХVІ Оссолінських зустрічах у Львові був, свого роду, адвокатом театру, запевняючи за Пітером Бруком, що кіно приносить радість продовженням на екрані уявних щоденних вражень, а театр завжди утверджує себе в сьогоденні. ■
