Богдан ГальчакЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№43, 2013-10-27

Які чинники спонукали українське населення до колонізації Карпат у західному напрямку? Основним фактором був, звичайно, високий зріст кількості населення, тому необхідно було шукати нові терени для господарювання. Тим часом, можливості розширення території на південь поступово зменшувалися. У XIV ст. прийшов занепад Галицької Русі, а її територія була розділена між Польщею, Литвою та Угорщиною. Настала польська й угорська колонізація Русі, яка охопила передусім найкращі землі.
Панування над українськими селами в Галичині й на Закарпатті перейняла польська та угорська шляхта. Появилася тенденція до створення великих господарств – фільварків. Умови роботи в них були панщизняними, тобто люди працювали безплатно і примусово. Фільварок можна було покинути єдиним способом – утекти, і багато з «працівників» цей спосіб використовували. Найкраще було втікати за кордон (наприклад, з Галичини в Угорщину). Там не сягала влада власника фільварку, ані його короля. Натомість угорські шляхтичі дуже шукали в Карпатах переселенців і брали під свою опіку практично кожного.
Але були й інші причини переміщення українського населення в західні Карпати. У XV ст., після захоплення Балкан, до кордону Угорщини наблизилися турки. Вони також підкорили татарське ханство в Криму. На Закарпаття навідувалися татарські й турецькі військові загони. Вони мали за мету, насамперед, здобувати полонеників, яких пізніше продавали як невільників у Туреччині.
Збережені історичні джерела свідчать про інтенсивну переселенську акцію у XIV – XV ст. на території Лемківщини з угорського боку кордону. Зрештою, вона тривала й пізніше, у XVІ – XVІІ ст. У XIV ст. на Закарпатті появився термін «волоське право», який витіснив відоме раніше «німецьке право». Правила «волоського права» історикам точно не відомі, і все ж, дослідники минулого реконструювали його основні принципи на основі збережених документів.
Від імені поселенців договір записував економ. Часто це був збіднілий угорський шляхтич. Пізніше він теж управляв селом. Його винагородження та права були схожими, як у солтиса у поселеннях з німецьким правом. Проте назва «солтис» уживалася тільки в західних округах, передусім у Спиші. Натомість у східних функціонувала назва «князь». Засновані на волоському праві поселення об’єднувалися в адміністративні округи, на чолі яких стояв воєвода («вайда»). Були вони посередьою ланкою між власником землі і князем (солтисом). За користування землею поселенці мали вносити власникові визначену орендну плату в натурі. Однак на час загосподарювання були вони звільнені від оплат. Вольницю можна було отримати на термін від 5 до 20 років. Пан водночас давав згоду на спорудження церкви. Це, по суті, була основна різниця між волоським і німецьким правом (на основі останнього в селі будували католицький костел).
Отож «волоське право» стосувалося щодо населення, яке сповідувало християнство східного обряду. Яке було їхне етнічне походження? Враховуючи, що достовірні історичні перекази зі зламу XVІ і XVІІ ст. послуговуються назвою «русини» для окреслення мешканців Лемківщини, то можна думати, що просто на основі «волоського права» поселяли українське населення. Проте група істориків, передусім польських, прагне показати, що перші поселенці Лемківщини були румунами, а тільки пізніше вони піддалися впливові «рутенізації».
З української точки зору, це питання не має істотного значення. В українському етносі функціонують реґіональні групи, у яких чітко видно румунський вплив. Це в першу чергу гуцули, особливо їхня буковинська гілка. І ніхто з цього приводу гуцулів не «викидає» з українського народу. Однак у Польщі теорії про румунське походження лемків використовувалися, щоб поставити під сумнів приналежність лемків до українського етносу. Необхідно зробити більш точний аналіз цього.

Коли поставимося до теорій про румунське походження лемків серйозно, то виникає багато проблем. Бо якщо румуни змогли заселити Лемківщину, то чому не поселилися у всьому Закарпатті? Румунські пастухи появлялися у південній частині реґіону, проте поселенням на постійно зовсім не були зацікавлені. Слід особливо звернути увагу на Буковину. Цей реґіон розположений у безпосередній близькості від румунського етнічного ареалу. Крім того, залишався протягом тривалого часу під владою молдавських правителів. Проте тут румунські поселення появлялися передусім у південній частині реґіону, а в інших цей процес розвивався слабо. Остаточно значну частину Буковини заселило українське населення, і сьогодні ця територія належить Україні.
Проте це не означає, що румуни в середньовіччі не проявляли експансивних тенденцій. Вони інтенсивно колонізували Молдавію і Семигород, але умови, що панували на Буковині, не були для них відповідними. Однак вони дещо нагадували Лемківщину. Це гориста міцевість, покрита лісами. При поселенні необхідно було тут усе корчувати. Тим часом, традиційно румунське господарювання мало пастирський характер. Чому румуни, які не квапилися занадто корчувати ліси на Буковині, мали би це зробити на Лемківщині в Бескидських лісах?
Якщо предки лемків були румунами, що з ними трапилося пізніше? Історики, які поширюють теорію румунського поселення на Лемківщині, вирішують це питання ствердженням, що вони піддалися асиміляції в «руському» середовищі. Чи румуни в Середньовіччі були схильними до швидкої асиміляції в чужому середовищі? Ніщо не свідчить на користь такої тези. У XV ст. угорці спробували накинути румунському населенню Семигороду римо­-католицьке віросповідання. Тоді румуни почали 1437 р. збройне повстання, яке угорці придушили з великими труднощами. Однак відмовилися від спроб накинути свою релігію румунам. Якби дійсно на Лемківщині оселилася більша група румунів, то не було б легко їх асимілювати.
Усі роздуми про буцімто румунське походження лемків можна вирішити простим тестом. Відомо, що сильні й беззаперечні румунські впливи помітні в гуцулів. Вистачить порівняти гуцулів з лемками. Результат тесту не буде корисним для прихильників теорії про румунське походження лемків.
Гуцули та лемки сильно відрізняються. Говорять вони різними діалектами і мають інший менталітет. Звичайно, можна також знайти подібні риси. Однак існує принципова різниця. Традиційна гуцульська економіка мала пастирський характер. Протягом століть гуцули майже взагалі не обробляли землі. Цим вони схожі на румунів та представників інших балканських народів, але відрізняються від решти українських реґіональних груп. Гуцули донедавна вели напівкочовий спосіб життя. Найбільше цінували овець. У них були величезні стада, які випасалися на гірських пасовищах – полонинах. Чоловіки більшу частину року (близько 6 місяців) проводили поза домом. гуцульське населення характеризується дуже сильним консерватизмом.
Традиційна економіка лемків, подібно, зрештою, як і у випадку їхніх східних сусідів бойків, мала в основному рільничий характер. Тваринництво відігравало допоміжну роль. У будь-якому випадку, найбільш цінували велику рогату худобу. Хоч лемки мали й овець, але ставилися до цього не дуже поважно. Вівці випасалися тільки там, де корів гнати було вже неможливо.
Захисники теорії румунського походження лемків подають такий арґумент, що в лемківських діалектах можна (на їхню думку) знайти багато слів румунського походження. Вони переважно пов’язані з розводженням овець. Проте в румунській мові є багато слов’янських термінів, пов’язаних з обробкою землі. Однак це не свідчить про слов’янське походження румунів, а про те, що працювати на землі вони вчилися від слов’ян. Отож теорії про румунське походження лемків насправді не мають наукового обґрунтування. ■

Рихвалд (тепер Овчари), церква Покрову Пресвятої Богородиці (1653 р.) – одна з найстарших і найгарніших на Лемківщині. Фото з сайту www.photoworld.toya.net.pl

Поділитися:

Категорії : Лемки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*