Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №49, 2015-12-06
Відновлюється ідея Польсько-українського форуму істориків. Це спільна ініціатива Інститутів національної пам’яті Польщі та України. Можливо, що в цьому процесі також братимуть участь члени Українського історичного товариства у Польщі.
Повернення істориків обох країн до діалогу з найгостріших питань історії польсько-українських стосунків, безперечно, стає центральною подією року на шляху до двостороннього примирення щодо минулого. Група займатиметься хронологічними рамками 1939–1947 рр., а перше засідання українсько-польського форуму істориків відбулося 2–4 листопада в столиці України. Були вирішені організаційні питання, які стосуються праці форуму, окреслено основні напрями та конкретизовано теми його діяльності на 2016 р.
«Після семирічної перерви польський та український Інститути національної пам’яті відновлюють діалог між істориками. На першій зустрічі обговорено принципи взаємодії і правила співпраці, щоб надалі співпраця мала ефективний перебіг», – говорив на брифінґу після зустрічі в Києві віце-голова Інституту національної пам’яті Польщі Павел Укельський.
голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ят-рович, зокрема, говорив про «асимет-рію пам’яті», тобто коли в українському суспільстві нічого не знають про важливі події для польського суспільства, натомість у польському не знають фактів з української історії, які є частиною пам’яті українського суспільства. За словами В. В’ятровича, саме діалог між польською та українською сторонами міг би допомогти обом народам краще зрозуміти і більше дізнатися один про одного, знівелювати взаємні звинувачення та припинити політичні маніпуляції на тему минулого у відносинах між обома країнами.
Зустрічі групи відбуватимуться двічі на рік – навесні та восени, з чергуванням місць зустрічі в Україні та Польщі. Визначено вже терміни зустрічей 2016 р. У березні засідання буде в Польщі (історики обговорюватимуть проблематику польського та українського підпілля на території ІІ Речі Посполитої), а в жовтні дискутуватимуть на тему Волинської трагедії 1943 р.
До спільної праці залучені 12 істориків. Співголовуючими обрано професора Юрія Шаповала та професора Вальдемара Резмера. Польську сторону представляли такі дослідники історії, як Ґжеґож Грицюк, Ґжеґож Мазур, Ґжеґож Мотика, Ян Пісулінський, Валь-демар Резмер, Маріуш Зайончковсь-кий, Дорота Левша, Павел Укельський та Кшиштоф Персак. До української частини групи увійшли дослідники українсько-польської історії ХХ ст. – Іван Патриляк, Ігор Ільюшин, Леонід Зашкільняк, Богдан Гудь, Володимир В’ятрович, Юрій Шаповал, а також Олена Гуменюк, Аліна Шпак та Олександр Зінченко.
У процесі праць так само повинні брати участь історики Українського історичного товариства у Польщі. Зокрема про це говорить голова товариства проф. Роман Дрозд.
УІТ хоче приєднатися до праці групи українських та польських істориків. Чи дійсно так буде?
Проф. Роман Дрозд: Ми як Українське історичне товариство написали до польського Інституту національної пам’яті листа. ІНП повідомив, що форум не є закритою структурою, тобто історики, які увійшли до цієї групи, мають право запрошувати теж інших експертів, які будуть допомагати їм займатися обговорюваними темами. Нам не буде можна увійти до форуму як його постійним членам, але буде можливість брати участь у його праці. Ми запрошені на розмову в цій справі до ІНП, оскільки потрібно уточнити деякі принципи нашої участі у форумі. Надіюсь, що ця зустріч відбудеться.
Як Ви оцінюєте ініціативу українського та польського Інститутів національної пам’яті?
Форум дуже потрібний. В останні роки, а точніше від моменту, коли президентом України став Віктор Янукович, не було діалогу на рівні державних установ про українсько-польські відносини та важкі історичні питання. Звичайно, відбувалися зустрічі істориків та дослідників з обох держав на різного роду наукових конференціях. Однак не було порозуміння між державними установами, якими є Інститути національної пам’яті. Тепер усе проходитиме під патронатом урядів Польщі та України.
Це дуже важливо, тому що останнім часом ці міждержавні відносини починають неґативно використовувати особи, а може навіть третя сторона.
У питаннях польсько-українського минулого завжди лунали політичні заяви. Тепер історія буде залишена виключно для істориків?
Так ніколи не буде. Історію завжди будуть використовували політики. Та коли історики дійдуть до певного порозуміння, особливо у питанні цих трагічних подій, і дадуть їм об’єктивну оцінку, тоді ця позиція не буде використовуватись політиками інструментально. Хоч, певно, це не відбудеться відразу,
я вірю, що завдяки такому порозумінню водночас у медійному просторі деякі проблеми почнуть висвітлювати по-іншому. Тоді й суспільство інакше почне розуміти деякі питання.
У жовтні наступного року експерти дискутуватимуть на тему Волинської трагедії. Чи після цього в засобах масової інформації висвітлюватимуть проблему в ширшому контексті і не буде це історія, показана лише з позиції жертви?
Хотілося б, щоб не було так, як до цього часу, тобто: говорять про жертви з польського боку і взагалі не згадують про жертви з української сторони. За польською історіографією відомо, що на Волині було більше польських жертв, ніж українських. Натомість з українського боку ще повної оцінки ситуації нема, українці лише признають, що на Волині дійсно була різня. Коли в польських ЗМІ говориться про Волинь, то не згадується про жертв з української сторони. А ми знаємо, що вони були. Теж бракує повного висвітлення, яку роль в тому, щоб польсько-український конфлікт набрав такої жорстокої форми різні, мали більшовики, радянська партизанка та німці. Проблема теж у тому, що про трагедію та її причини не всі українці знають. А це використовують сторони, які є противниками українсько-польського діалогу. Вони роблять це заради своїх політичних інтересів. ■
