Цвинтар у Вербиці – унікальна пам’ятка

Ольга Кіх-МаслейІСТОРІЯ№37, 2015-09-13

Перший цвинтар у Вербиці містився біля церкви у центрі колишнього села. На жаль, сьогодні нічого з давніх поховань не збереглося. Кладовище, на якому в нинішній час ведуться реставраторські роботи, було закладене поза межами оселі, ймовірно, на початку XIX століття. Тут треба нагадати про основний чинник локалізації цвинтарів на території Австро-Угорської імперії, до якої належала Вербиця. Власне цісар Йозеф ІІ 23 серпня 1784 р. видав декрет про виведення цвинтарів поза кордони заселених пунктів. Закон не відразу почали впроваджувати в життя. Наказ повторено 1797 р., і тоді стали ліквідовувати кладовища біля церков та закладати нові, поза місцевостями.

Крім хрестів, на стовпах є також фіґури ангелів. Фото авторки статті

Крім хрестів, на стовпах є також фіґури ангелів. Фото авторки статті

Найстаріші греко-католицькі цвинтарі на цій прикордонній землі поблизу Вербиці походять ще з кінця XVI ст., як наприклад, у Мицеві. З XVII століття – цвинтар біля церкви у Гребенному. На XVIIІ століття датовані, зокрема цвинтарі у недалекому Белзці і в Лісках, два цвинтарі в Князях, кладовища в Корнях, Новосілках, Тенетиськах та Ульгівку. Інші, як цей у Вербиці, походять з початку XIX ст.
Цвинтар у Вербиці служив греко-католикам до 1947 р. – до моменту знищення села та виселення українців. Після цього поховання тут здійснювали дуже рідко, однак це дозволяє вважати цвинтар чинним (у повоєнний період ховали тут переважно римо-католиків, які своєю останньою волею підтвердили приналежність до східного обряду, обираючи місцем вічного спочинку саме українське кладовище у Вербиці). Після Операції «Вісла» колишнє греко-католицьке нерухоме майно перейшло в державну власність, а з 1989 р. – до римо-католицької парафії в Махнові. У післявоєнний період цвинтар заростав кущами й деревами. Як засвідчують люди, які у 50–70 рр. добиралися до рідного села, щоб відшукати могилу предків, треба було продиратися майже навколішки. У 80–90 рр. XX ст. починається вже реґулярне паломництво на рідні землі, і саме тоді з’являється не тільки потреба, але вперше у повоєнній історії – можливість рятувати останні зразки культурної матеріальної спадщини Вербиці. У 60-ту річницю виселення постає в Польщі Товариство Вербицької землі «Вербиця» (ТВЗ), а в центрі його пріоритетів – рятування цвинтаря, однієї з найбільших збережених пам’яток бруснівського каменярства.
Протягом останніх 70-ти років, що минули від бурхливих воєнних і повоєнних подій, культурний краєвид села Вербиці не лише кардинально змінився, а й занепав. Точно визначені та різко відмежовані раніше сфери сакрум і профанум утратили свої охоронні бар’єри. Територія цвинтаря та «церквище» стали нині маленькими острівцями на карті модерного сільськогосподарського підприємства «MONTAGRO», яке утворено на місці колишнього державного господарства, що вважається однією з найбільших у Польщі годівель монбельярдських корів (французька порода). Це означає, що безпосередніми сусідами «церквища» і цвинтаря є стайні, силоси з квашеною травою і пасовиська.
Попри великі знищення, цвинтар у Вербиці залишається вельми репрезентативний у своїй категорії. До цього часу збереглося близько 450 надмогильних пам’ятників та їхніх фраґментів з давніх часів (усіх надгробків майже 550). На жаль, він дотепер не був під опікою реставраторських служб. Його також не введено в реєстр історичних пам’яток польсько-українського пограниччя. Дійсним опікуном пам’ятки є ТВЗ, яке, продовжуючи добрий приклад вербичан – переселенців старшого покоління, піклується про некрополь. Саме з його ініціативи 2014 р. почалася довго планована реставрація кладовища, яка торік охопила південно-східну частину цвинтаря, натомість цього року – північно-східну та північно-західну.
Тутешній цвинтар у формі чотирикутника не має поділу на квартали. Надгробки тягнуться нереґулярними рядами, які переважно скеровані на схід. Від воріт до центральної частини некрополю йде алея, що повертає праворуч до поховань жовнірів Української галицької армії (УГА). До 1947 р. цвинтар був відмежований дерев’яним плотом, якого не стало в реаліях повоєнної дійсності. Сьогодні цвинтар огороджений металевою сіткою (ця форма захисту встановлена вербичанами з Північної Польщі 1990 р.). Цікаво також, що приблизно до червня 1947 р. існувала на цвинтарі дерев’яна каплиця, яку називали ще й «трупарнею», вона стояла в південно-західній частині цвинтаря, де до сьогодні залишається порожнє місце.
З-поміж найдавніших надгробків на кладовищі у Вербиці, на яких можна побачити датування, тільки 3 походять з першої половини XIX ст. (1804 р., 1822 р., 1848 р.). Можна вважати, що надгробків до 1850 р. тут значно більше, але вони зроблені з бруснівського нетривкого пісковику, от і виконані на них інскрипції стали вже нечитабельними.

На вербицькому цвинтарі маємо кілька типів надгробків, виготовлених у каменярських майстернях Брусна. Найдавнішими є хрести без постаменту, які стоять безпосередньо в землі або у квадратних підставах на рівні ґрунту, вони стилізовані під мальтанські та позбавлені декорацій. Дещо молодшими є хрести, у яких помітна поширена долом балка, що є заодно інскрипційною дошкою. Приблизно десь в останній чверті XIX ст. починають з’являтися хрести на стовпах, на яких містяться рельєфи Ісуса Христа і двох Марій. Крім хрестів, на стовпах ще маємо фіґури ангелів та Пресвятої Діви Марії Непорочного Зачаття. На цьому кладовищі побачимо й декілька неповторних надмогильних пам’ятників, які є зображенням кам’яної скульптури жінки, що спирається об колону. Вони походять з 20-х років XX ст. і виготовлені, ймовірно, в одній і тій самій каменярській майстерні Брусна.
На цвинтарі збереглися поховання типу «могила» з цементовими елементами обрамлення, виповнені всередині барвінком (східна частина цвинтаря). Тут зустрінемо й символічні сучасні увіковічення типу стели, найчастіше теразитні (теразит – lastryko – ред.) пам’ятники тих, що загинули в 1944–1947 рр., а також тих, чиї могили не збереглися. З-посеред цього типу надгробків увагу привертає високий теразитний пам’ятник, який височіє в центрі цвинтаря, присвячений загибелі села Вербиці (споруджений 1990 р.). У східній частині цвинтаря знаходився до сих пір черговий помітний пам’ятник, виконаний з чорного ґраніту, на якому видніло зображення мальтанського хреста (попереду і позаду дошка з інскрипціями). Пам’ятник був присвячений мешканцям Вербиці, які загинули в рядах УПА (споруджений 1993 р., його фундаторами стали колишні мешканці села). Саме це увіковічення було остаточно зруйноване у третій тиждень серпня цього року.
Посеред кладовища стоїть дуже цікавий надмогильний пам’ятник, який вирізняється величиною та красою, імовірно, походить із середини XIX ст. Точне датування важко встановити, тому що в постаменті, де містилася дошка з інскрипціями, залишилося тільки порожнє місце. І це дає підстави до різних спекуляцій. Можна припускати, що то місце тимчасового поховання Розалії Літинської, єдиної дочки вербицького дідича – Юрія Папари, яка, одружившись з Іваном Літинським, вчинила його паном Вербиці. Як подає у своїй книжці Михайло Коць, Розалія (Рожа) Літинська мала спочити в новій мурованій вербицькій церкві, яку планував побудувати місцевий дідич, щоб під нею похоронити свою жінку. Але так не сталося. Літинський змінив своє рішення та 1860 р. побудував біля церкви капличку-гробівець у візантійському стилі, куди переніс прах Розалії.
Іншим гідним уваги надмогильним пам’ятником на цвинтарі у Вербиці є поховання чотарів УГА – Івана Пушкаря та Степана Васкана, які загинули в січні 1919 р. в польсько-українській боротьбі біля Угнева. Недалеко від цього поховання, в південно-східній частині цвинтаря (з правого боку від входу), розташовані ще дві спільні могили жовнірів УГА, які загинули на зламі 1918 і 1919 р. біля Вербиці. Подається, що в могилах спочиває приблизно 50 воїнів УГА.
Особливим місцем поховання є могила одного з парохів Вербиці о. Юрія Жука (був парохом Вербиці від 1 листопада 1898 р. до 30 лютого 1922 р., помер у жовтні 1922 р.). На жаль, тут не зберігся надгробок. І хоч сучасний металевий хрест, поставлений вербичанами лише для відзначення могили, не представляє жодної художньої вартості, зате він важливий з огляду на історичний та культурний контекст села. Це місце поховання священика, який відіграв вирішальну роль у духовному формуванні Вербиці протягом першого двадцятиліття XX століття.
До цього часу на цвинтарі у Вербиці, подібно як на інших, покинутих напризволяще українських кладовищах пограниччя, збереглися передусім пам’ятники, виконані в камені. Свідченням цього є лише 8 дерев’яних хрестів на кладовищі (додаймо, що вони в дуже поганому стані). Однак треба бути свідомим факту, що захоронень на цвинтарі у Вербиці значно-­значно більше. Пам’ятаймо про те, що не всі селяни були спроможні поставити своїм рідним, які упокоїлися, цінний кам’яний надгробок, привезений аж з Брусна, а також про те, що досить пізно виникла сама потреба ставити на могилах довговічні пам’ятники. Аналіз цвинтаря показує, що тут дуже мало надгробних пам’ятників дітей. Їхня велика смертність у давній час змушувала вбоге галицьке населення ставити нетривалі, дерев’яні знаки поховання. Сьогодні вже майже нема дерев’яних хрестів, які домінували на цьому цвинтарі, залишилися тільки порожні місця, які порушують порядок рядів з кам’яними надгробками. Щоб уявити собі масштаб не збережених захоронень, а разом з тим кількість «забутих» з Вербиці, належить глянути в метричні книги, де записано всі «імена усопших». Документи переконують, що вербицький некрополь є місцем вічного спочинку не лише сотень, але тисячі колишніх мешканців Вербиці. ■

РЯТУЙМО ЦВИНТАР У ВЕРБИЦІ
1896_verbytsjaКаталог греко-католицького цвинтаря у Вербиці – форма «цеглини» на відновлення некрополю.
Видання праці «Ім’я усопшого. Каталог греко-католицького цвинтаря у Вербиці» (Львів, «Свічадо», 2014) – це спроба пригадати вербичанам унікальну культурну спадщину польсько-українського пограниччя та представити її світові.
Віддаючи у ваші руки цей каталог, ми хочемо запрезентувати наявні тут надгробні пам’ятники та подати базові інформації про них. Маємо надію, що вони послужать основою для подальшого аналізу і наукових пошуків, а також допоможуть проведенню реставраторських робіт.
Зваживши на те, що відбувається швидка деґрадація об’єктів, ми намагалися задокументувати всі видимі місця захоронення, знаком яких залишається надгробок. На умовному орієнтаційному плані цвинтаря в окремих кварталах позначено черговими номерами всі сліди могил. Означаючи приблизне їх місце знаходження, прагнемо допомогти всім тим, хто буде розшукувати могили своїх предків.
Щоб зорієнтувати вас у масштабі захоронень, знаком яких були дерев’яні хрести, а разом з тим кількість забутих померлих з Вербиці, до каталогу додаємо список імен покійних, записаних у метричних книгах парафії Вербиці 1880–1890 років.
Ціна каталогу – 45 зл.
Звертатися до Ольги Кіх-Маслей (тел. 505 184 336; okich@poczta.fm)
Каталог у форматі А4, кредовий папір, 207 с., 550 об’єктів, біля 800 фотографій

Опубліковано в Історія.

4 відповідь на: Цвинтар у Вербиці – унікальна пам’ятка

  1. Roman Mat. пише:

    Варто (треба) додати до статті інформацію, що Авторка видала також друком книжку – кольоровий каталог могил на вербицькому цвинтарі. Можна його придбати в ціні 45 зл. як „цеголку” на реновацію того цвинтаря. Подробиці замовлення каталогу були в НС № 36 і № 37. Маю надію, що то оголошення ще появиться на сторінках НС та на веб-сайті.

  2. юрій пише:

    мої прадіди походять також з вербиці але чомусь вони поховані в піддубцях на території україни

    • Оля пише:

      П. Юрій, це дуже цікаво. Чи не захочете написати мені про кого йдеться. Як називалися Ваші прадіди з Вербиці, яких поховали в Піддубцях? Буду вдячна за відповідь.
      О. Кіх

  3. о.Михайло пише:

    Доброго дня,скажіть чи є якийсь зв’язок цього села Вербиця із сучасним селом Вербиця,що у Львівській області,Жидачівського району?Я із цього села родом та цікавлюся його історією.Буду вдячний за відповідь!

    Отець Михайло Неїжмак-греко-католицький священник

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *