«Свій до свого по своє»

Надія ПастернакПОДІЇ№5, 2017-01-29

ІСТОРІЯ КУЛЬТУРА РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ПУБЛІЦИСТИКА УКРАЇНА-ПОЛЬЩА РОЗМОВА ARTYKUŁY, OŚWIADCZENIA

«Північна Італія, село з населенням 200 чоловік угорах неподалік Верони. Для цих 200 чоловік працює 3 банки, уявіть так на хвилинку! Кожен щось робить: у одного – виноградник, у другого – винзаводик, куди перший свій виноград здає, третій має ресторанчик, куди перші два кожного вечора ходять (італійці не вечеряють вдома) і п’ють тільки своє місцеве вино з винограду першого і заводу другого. Хочу підкреслити, саме вино свого реґіону, інші не визнають. От так кожен своєю працею дає працю іншому, кожен заробляє достатньо і майже всі свої заробітки витрачає у своєму ж селі» – це уривок з публікації у «Faсebook» під назвою «Українці не готові до Європи».

Члени Крайового господарсько-молочарського союзу в Стрию. Фоторепродукція Йосипа Марухняка

Автор публікації – молодий чоловік (а саме так випливає з цього тексту) рік пожив за кордоном і захоплено розповідає про те, що там бачив: у Європі шанують людину праці, кожна професія тут потрібна, розвивається культура, всі шанують прийняті порядки. Він робить висновок, що нам, українцям, ще до цього далеко. Із того всього я зрозуміла, що цей молодий чоловік походить не з Галичини і не знає нашого минулого. Мені хочеться опонувати авторові цієї статті й ще раз нагадати про галицьку довоєнну кооперацію, досвід якої може бути особливо корисний українцям, які проживають у тій хваленій Європі, особливо у Польщі, де українці опиняються в ситуації, коли треба пригадати лозунг наших дідів-прадідів: «Свій до свого по своє», кооперуватися і допомагати один одному в тих складних політичних обставинах, які тепер складаються. Як це зробити?
Може, моя скромна журналістська розвідка про галицьку кооперацію і галицький Крайовий союз господарсько-молочарський, згодом відомий усій Європі як «Маслосоюз», допоможе в цьому.

Зародження галицької кооперації
Нині мало хто знає про цей найуспішніший економічний проект західноукраїнської кооперації першої половини ХХ століття. Масло, вироблене в Галичині, на етикетці якого була чотирилиста конюшина і букви МС – символи «Маслосоюзу» (на фото) – подавали до сніданку не в одній європейській сім’ї, адже експортовано його до Німеччини, Англії, Франції, Італії, Голландії, Данії, Чехії, а також до Австралії і Палестини. Це нічого, що вироблялося воно виключно з молока корів, утримуваних у приватному секторі, які доїли вручну, що молоко до молочарень привозили на фірах з льодяними брилами, що ті ж фіри вже вироблене й упаковане в бочки масло везли до Львова на залізничний вокзал. Європа його полюбила, а краяни – тим паче. То ж як зародився «Маслосоюз», хто був біля його витоків і розвивав українську молочарську справу в умовах чужоземного панування?
Знайти відповіді на ці питання допоміг Музей історії кооперації при Львівському кооперативному коледжі, а також матеріали, які люб’язно надав доцент кафедри технології молока і молочних продуктів Львівського національного університету ветеринарної медицини і біотехнологій ім. Степана Ґжицького Юрій Гатчак.
У музеї багато стендів зі старими фотографіями та короткими анотаціями до них. Його завідуюча, викладач коледжу і колишній багатолітній працівник кооперації Любомира Баб’як розповідь про галицький «Маслосоюз» розпочинає зі стендів про витоки світової та української кооперації. На західноукраїнських землях вона почалася від Василя Нагірного, бідного хлопця зі Стрийщини, який був дуже здібний до навчання.
– Маючи 60 крон у кишені, він поїхав до Швейцарії вчитися на архітектора, – говорить пані Любомира. – Побачивши тамтешнє життя, задоволені обличчя людей, він задав собі запитання: а чому наші люди, маючи такі родючі землі, так бідно живуть? І полегшити їх долю стало справою його життя.
Після закінчення навчання В. Нагірний повернувся до Львова, де доля звела його з Іваном Франком (разом винаймали помешкання). Молодий Франко тоді переживав тяжкий період свого життя, а Нагірний багато йому допоміг. Обидва брали участь у підготовці ІІ Всеукраїнського віча, після якого на галицьких теренах постала «Народна торгівля» – перші кооперативні крамниці. В. Нагірний написав тоді працю «Як собі люди в нужді помагають», котра стала, по суті, першою програмою галицького кооперативного руху. Досвід цієї кооперації, перших українських кредитівок, що згодом привів до утворення потужного Центробанку та українського кооперативного банку «Дністер», заслуговує на окрему розмову. А коротко – кооперативний рух на західноукраїнських землях спочатку в умовах панування Австро-Угорської монархії, а потім панської Польщі, дбав про народний добробут, забезпечував економічний і соціальний розвиток українців. І це відобразилося в молочарстві.

Вантажівка біля крамниці «Маслосоюзу». Фоторепродукція Йосипа Марухняка

– Український «Маслосоюз» бере свій початок у селі Завадові Стрийського району Львівської області, – розповідає Любомира Іванівна. – У жовтні 1904 р. при місцевій організації «Просвіта» організовано першу молочарню. Її ініціатором і першим керівником був місцевий греко-католицький священик Остап Нижанківський. Він більше відомий як композитор, дириґент, засновник знаменитого хору «Боян» (цей хор відновлено – авт.), приятель І. Франка. Разом вони видали першу збірку українських пісень. Син отця Нестор Нижанківський – теж відомий композитор. Отець О. Нижанківський любив повторювати: «Для розвитку краю я міняю дириґентську паличку на молочарську кружлівку…». Він очолював «Маслосоюз» до І Світової війни. На жаль, 1919 р. підступно вбили його поляки. Після нього молочарську справу в Галичині відновлював Андрій Палій зі своїми побратимами Андрієм Мудриком та Олексою Лисом.
У тодішньому розумінні «молочарня» була невеличким переробним підприємством, куди селяни здавали молоко. Там його переробляли на масло. Ця перша завадівська молочарня продукувала 4 кілограми масла на день. Таких молочарень 1911 р. в навколишніх селах вже було 79. Вони виробляли 3164 кг масла на рік, або ж 10 кг кожного дня. Ще одна цікава деталь: перший молочар Теодор Панич проходив вишкіл у Данії. Ці піонери українського кооперативного молочарства розпочинали свою справу, можна сказати, з нічого. Молочний промисел не мав традиції ні в країні, ні в найближчому сусідстві, то ж спочатку вони зустрічалися з байдужістю і навіть з ворожістю.

Остап Нижанківський

– В одному з журналів я читала спогади старого молочаря про те, як жінок залякували, щоб вони не здавали молока на переробку, – продовжує розповідь Л. Баб’як. – Їм казали, що в кружлівці (сепараторі) «сидить нечиста сила», а корова після такої механічної переробки не даватиме молока. Були такі, що цьому вірили, але справа загалом просувалася. Про це свідчать цифри і факти. Подібні молочарні виникали на Станіславівщині, Тернопільщині, поширювалися щораз далі на захід і на північ. Молочарська кооперація стала справжнім економічним проривом. Люди отримували за здане молоко добру винагороду, мали можливість будувати хати, вчити дітей, тобто нормально жити на своїй землі за умов чужинецького панування.

Перші успіхи «стрийського тигра»
З 1926 р. українське масло йшло на експорт. Уже 1930 р. експортовано за кордон 812 тонн масла й отримано за це 16 млн. злотих. У музеї на видному місці експонується фотографія: завантажена бочками з маслом фіра прямує на залізничну станцію. На інших старих світлинах можна побачити керівників «Маслосоюзу», зовнішній і внутрішній вигляд парових молочарень, перші вантажівки, урочисті свята, навіть «маслосоюзівський» будинок відпочинку в Карпатах.
Керівники «Маслосоюзу» – Андрій Палій, Андрій Мудрик та Олекса Лис – добре розуміли необхідність сильного молочарського центру, серйозно підготували загальні збори Крайового союзу господарсько-молочарського, які відбулися в Стрию 25 березня 1924 р. Тоді обрано нову дирекцію з числа добре підготовлених фахівців. А. Па-лій, увійшовши до складу дирекції, відразу взяв у свої руки керування торго-вими справами. Збут масла до цього часу йшов повільно, оскільки воно ще не було високої якості. Очевидці пам’ятають, як Палій возив те масло у валізках… Саме життя, тогочасна дійсність вимагали радикальної перебудови діяльності старого Союзу західноукраїнських молочарів, отож А. Палій у співпраці з А. Мудриком підготували зміни до статуту, які прийнято на загальних зборах 18 червня 1925 р. З того часу Крайовий союз господарсько-молочарський отримав нову назву – «Маслосоюз». Удосконалилася його організаційна структура, він поповнився новими кваліфікованими фахівцями і цей 1925 р. став переломним. Торговельний оборот «Маслосоюзу» сягнув 860 тис. злотих проти 200 тис. злотих 1924 р. Поставали нові філії і відділи – у Станіславові, Львові, Перемишлі, там же ж відкривалися «маслосоюзівські» крамниці. Централя (центральне бюро) «Маслосоюзу» 1927 р. переїхала до Львова – політичного та культурного центру Західної України, й отримала назву Головна торговельна аґентура «Маслосоюзу» у Львові. Того же року «Маслосоюз» придбав перший вантажний автомобіль, який назвали «Андрій Чумак» – на честь обох Андріїв, керманичів організації та їх початкового «чумакування».

Сучасна львівська вулиця

За короткий час діяльність «Маслосоюзу» поширилася на всю територію Галичини. Дуже важливим було взяття таких «бастіонів», як Дрогобич і Тернопіль. Там відкрилися організаційно-торгові відділи та крамниці. Таким чином завдано серойзний удар колонізаторській політиці Польщі на галицькому Поділлі. Ці успіхи заохотили А. Палія до «наступу на Волинь», от і після наполегливих зусиль 1928 р. відділи і крамниці «Маслосоюзу» відкрилися в Луцьку. Поступово його діяльність ширилась і на польські землі: самостійні відділи відкрилися в Катовицях і Бєльську. Крім торговельно-організаційного розвитку української молочарської кооперації, дирекція «Маслосоюзу» дбала про належну й постійну рекламу. Заніційовано і майже повністю профінансовано Другу хліборобську виставку у Стрию, що проходила з 25 вересня до 30 жовтня 1927 р. На цій виставці авторитетна комісія високо оцінила масло українських молочарень. «Маслосоюз» також був учасником господарсько-споживчої виставки у м. Катовицях. Тут його продукцію удостоїли золотої медалі.

Від малих молочарень до великих

Третій і найважливіший етап діяльності «Маслосоюзу» під керуванням А. Палія та А. Мудрика розпочався 1929 р. В основу праці покладено перспективний організаційно-торговель-ний план, схвалений на ХІ кооперативному з’їзді. Цей з’їзд накреслив подальші шляхи розвитку української кооперації. А. Палій опрацював свій план «наступу» на польські терени. Його реалізацією стало розширення діяльності «Маслосоюзу» в польських містах Катовицях і Бєльську, а також розширення мережі крамниць у Львові та інших західноукраїнських містах.

В умовах важкої економічної кризи відбулася майже повна реорганізація українського кооперативного молочарства: з малих молочарень утворено великі районні. Їх 1932 р. вже було 105. Тоді польський уряд обмежив експорт українського масла. Керівники «Маслосоюзу» були змушені перебудовувати свою стратегію, шукати нових покупців на внутрішньому ринку. Праця просувалася. Якщо протягом 1924–1931 рр. у різних містах Галичини відкрито 16 крамниць, то у 1932–1939 рр. – удвічі більше. Це була добре продумана політика «Маслосоюзу», спрямована на розвиток української молочарської кооперації.
Перший директор «Маслосоюзу» надавав важливе значення агрономічній та ветеринарній діяльності молочарських кооперативів. Під його керуванням агрономи та господарські референти допомагали селянам поліпшувати годівлю худоби, підвищувати її молочність. Чималу справу проводили ветеринарні лікарі. Для захисту селянської худоби від хвороб працювали так звані «допомогові фонди». У міжвоєнний період діяльність «Маслосоюзу» досягла вагомих здобутків. Було 136 районних молочарень, які об’єднували 1600 збиральних пунктів молока і сметани, обслуговуючи 1938 р. 205,3 тис. сільських господарств. Зростали обсяги «маслосоюзної» торгівлі. Якщо 1928 р. продано близько 1 млн. кг масла, то 1930 р. – приблизно 3 млн. кг. Кількість реалізованого молока за це десятиріччя збільшилася майже вчетверо. Успішній торговельній діяльності сприяв власний транспорт. Першу вантажівку закуплено 1927 р., натомість 1939 р. «Маслосоюз» мав уже 19 автомобілів. За 12 років вартість його майна збільшилася у 17,6 рази.

Львів у період існування «Маслосоюзу», підвода з транспортом експортованого масла.

Уже на відстані часу, ніби підсумовуючи свою діяльність, А. Палій писав: «… Цілий край вкрився українськими кооперативами, а на вулицях Львова і в менших містах пишалися взірцеві молочарські крамниці „Маслосоюзу”, яких би не посоромились навіть головні міста Західної Європи. Для нас це було самозрозумілим, що згодом висока якість продукції кооперативів, об’єднаних в „Маслосоюз”, з’єднувала в собі щораз більше охочих покупців не тільки поміж своїми, але навіть серед тих кіл, що ставилися неприхильно до нашого національного відродження, ще більше, ця продукція промощувала собі шлях до закордонних країв Європи».

І не лише масло…
– Окрім масла, яке було основною продукцією, на «маслосоюзівських» молочарнях вироблялись тверді і м’які сири, бринза, пастеризоване молоко, – доповнює інформацію Л. Баб’як. – Асортимент тих сирів був досить великий. Навіть сьогодні в наших супермаркетах стільки нема. Ті довоєнні молочарні були справжніми міні-заводами з високим рівнем санітарії, бо польська влада дуже прискіпливо ставилася до таких українських установ. У Стрию діяли молочарські курси, а згодом – школа, де навчалося багато галицьких дівчат. Кажуть, що працівниці кооперативів так дітей своїх не гляділи, як корів. Їх усіх навчали, як доглядати худобу, як її мити, як дбати про чистоту молока. Цікаво, що кооперативне масло, яке пролежало більше ніж три дні, вважали другосортним.
Центральний офіс «Маслосоюзу», як уже вище сказано, спочатку постав у Стрию, потім переїхав до Львова – у гарне приміщення на вулиці Костюшка в центрі міста (нині там – реґіональна митниця, – авт.), а в районі вулиці Привокзальної збудовано весь «молочний» квартал – з офісами, складами-холодильниками, транспортним парком. Сьогодні там уже інші господарі. Українці з діаспори стверджують, що в англійських банках ще донині зберігаються гроші за «маслосоюзівське» масло від сорокових років минулого століття. І повернуть їх тоді, коли буде самостійна українська кооперація…
– Усі «маслосоюзівці» жили як дружня кооперативна родина. Вони товаришували, одружувалися, разом відпочивали, адже мали свою відпочинкову базу в Карпатах – у селі Гребеневі на Сколівщині. Про це гарно описано у книжці Качура «Мужі ідеї і праці», – продовжує свою розповідь Любомира Іванівна.– Уся ця ідилія обірвалася з початком ІІ Світової війни і з другим приходом на західноукраїнські землі радянської влади.
Керівники «Маслосоюзу» разом зі своїми сім’ями були змушені еміґрувати на Захід. Звичайно, там їх ніхто не чекав. У тому «новому світі» вони не могли віднайтися. А. Палій, директор такої кваліфікації, якийсь час мив пляшки на молокозаводі. Переїхавши до Канади, робив спробу організувати невелике молочарське підприємство, однак у тамтешніх умовах це йому не вдалося. І він, і дружина мусили тяжко працювати на другорядних роботах. Донька Ліда вчилася, отримала дипломи художника й антрополога, але більше вона відома як письменниця і перекладачка.
– Я щаслива, – розповідає Л. Баб’як, – що познайомилася особисто з Лідою Палій. Вона приїжджала до Львова на форум видавців, презентувала свою книжку. Це вже старша пані, їй понад вісімдесят років. Пані Ліда впізнала на музейних світлинах друзів свого дитинства, багатьох батькових побратимів. Навіть свого хрещеного батька Юліана Павликовського. Вона була дуже задоволена цими відвідинами, розповіла нам ще багато цікавого про ті далекі часи.
Мій «гід» ще наголосила, що справжнім натхненником і духівником західноукраїнської кооперації був митрополит Андрей Шептицький. І показала на одному зі стендів фото посвяти прапора кооперації з нагоди 30-ліття Ревізійного союзу. Це була величава подія у Львові, на яку з’їхалося 15 тисяч кооператорів з усього краю. Митрополитові Андрею належить такий вислів: «Кооперація – це потіха народу, на яку спирається його добробут». Він теж писав: «Нехай будуче покоління візьме у свої руки промисел і торгівлю, бо бідний той народ, що не має свого промислу, а торгівлю в ньому ведуть чужинці». Чи не актуальний цей вислів сьогодні? ■

Фоторепродукції Йосипа Марухняка

Опубліковано в Останній номер.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *