«Поєднання через важку пам’ять. Волинь – 1943»

Григорій СподарикПОГЛЯДИ№22, 2013-06-02

Хроніка діалогу

Це – заголовок книжки, популяризаторський тур якої нещодавно розпочався. Видання є одним з результатів однойменного проекту, котрий стартував минулого року. Його мета – показати, що поляки та українці не тільки ворогували, але й співпрацювали і рятували один одного під час ІІ Світової війни. До кінця цього року зацікавлені такою темою в Польщі та в Україні можуть запросити до себе учасників проекту, які розкажуть про ініціативу і проведуть презентацію книжки.

Проект реалізовано в партнерстві польських та українських установ, серед яких, зокрема, товариство «Panorama Kultur», центр «Brama Grodzka – Teatr NN», польський Інститут національної пам’яті, Університет Марії Кюрі-Склодовської в Люблині, Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки в Луцьку та інші. В ініціативі взяли участь близько двох десятків молодих людей з Польщі та з України, які записали понад 140 інтерв’ю зі свідками трагічних подій 1943 р. Частина з цих записів потрапила до книжки, у якій також опинилися тексти відомих істориків, журналістів і громадських діячів. Крім того, видання містить навчальні матеріали щодо теми усної історії (наприклад, як розмовляти з її живими свідками), щоденник молодих учасників проекту і покажчик відвіданих місцевостей.
Упорядником книжки та головним координатором проекту була Александра Зінчук – аніматор культури, редактор осередку «Brama Grodzka – Teatr NN» і секретар товариства «Panorama Kultur». У вступі до книжки А. Зінчук, зокрема, відзначала: «Проект дає шанс зрозуміти людську поведінку перед обличчям війни і зла, показати цінні особистості й постаті, які рятували життя іншої людини, незалежно від віровизнання, походження й національності. За допомогою представлення позитивних постатей українців, які рятували поляків, і поляків, що рятували українців, можливим є будування діалогу між поколіннями».
Те, наскільки згадуваний діалог – складний, видно уже в першій частині видання, де своїм поглядом на важке минуле діляться експерти. Цей розділ відкриває розмова з польським істориком Ґжеґожем Мотикою та його українським колеґою Леонідом Зашкільняком. Останній, відповідаючи на запитання про стан досліджень щодо трагедії на Волині, зокрема, сказав: «Я вважаю, що націоналістичний рух є частиною народного. Його треба розцінювати в контексті тих подій, взагалі в контексті подій ХХ ст.,як предмет історії та історичного процесу. На жаль, ми вважаємо, що польська й російська сторони не хочуть його визнати як рух за рівні права, такий, що має право на існування, що ставить питання про незалежність держави, об’єднання України, і в цілому зміну ставлення до української сторони як до рівноправної в міжнародних відносинах».
У свою чергу Ґ. Мотика звернув увагу, що з українського боку рідко можна побачити розуміння, що у випадку вбивств українцями поляків на Волині та в Галичині йдеться про «гігантський злочин, за яким криється моральна катастрофа». В «експертній» частині видання можна також ознайомитися з думками українського історика Андрія Портнова, відомого польського журналіста Павела Смоленського, голови фонду «Karta» Збіґнева Ґлюзи, голови Об’єднання українців у Польщі Петра Тими та інших.

Частина «Свідчення» в задумі авторів книжки може становити допоміжний матеріал хоч би для вчителів, які цю важку проблематику хотіли б обговорювати з учнями. Особливо важливі для будування пам’яті про важке минуле, але також і майбутніх відносин між поляками та українцями, напевно є ті голоси очевидців, які свідчать про взаємну допомогу і рятування життя. В поміщених у виданні думках переважають спогади про дружнє співжиття, критика протистояння, взаємна пошана та сподівання, що страхіття з минулого вже ніколи не повториться у відносинах між сусідами. Усе це віддзеркалює спогад, записаний учасниками проекту – Емілем Маюком та Ольгою Вуйтович. Співрозмовниця молодих дослідників, Оленa Пилипівнa Коц (1939 р.н., село Борове) на початку своїх споминів говорить: «У нас переховалась одна полячка. В стодолі, в клуні, була така купа соломи і в тій соломі вона пересиділа, поки все. Після того вона ще приїжджала до нас, але зараз вже нема в живих ні мого ж дідуні, [ні] тої полячки. А зараз ми дружимо, ходимо одні до других і я думаю, що так буде вже завжди, що ми… ніколи не буде такого страхіття. Люди стали може, як кажуть, […] може розумнішими, може якимись… розуміють одні других, і я думаю, що більше таке ніколи не повториться, що ми завжди будемо тільки друзями – українці з поляками. Бо поляк – такий же самий народ, як і ми, він нічого ні перед ким не винний, так як і українці».
Такі голоси без сумніву заслуговують на широке розповсюдження, тим більше, що їх часто й досить легко заглушує вибивання на перший фон найбільш жахливих подій з цього конфлікту. Як відомо, поміркованістю в цьому питанні не грішить і та частина політиків, які в Сеймі Польщі склали радикальні проекти постанов щодо Волинської трагедії. Парламентське обговорення тих документів ще попереду. Тому було б непогано, якби з результатами проекту «Поєднання через… » встигли ознайомитися також депутати. Вони й усі інші, хто хотів би запросити до себе авторів цієї ініціативи і книжки, запрошення можуть подавати на мейл: biuro@pk.org.pl . Більше інформацій про проект можна знайти на сайті: www.pojednanie.pk.org.pl .■

(Visited 50 times, 1 visits today)
Категорії : Погляди