Записав Степан Мігус ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ 2010-11-24
{mosimage}
Ольштинський Осередок наукових досліджень ім. Войцеха Кентшинського майже щотижня запрошує на зустрічі, доповіді, лекції, семінари, що стосуються цікавих питань міжнародних відносин. Нерідко звучить і українська тематика. Так було й 21 жовтня, коли учасником зустрічі став І радник Посольства РП в Києві, керівник консульського відділу, ольштинянин Рафал Вольський. Дипломат працює в Україні щойно перший рік. Раніше він був консулом в Німеччині, де познайомився і подружив з професором Богданом Осадчуком, пізніше став директором Департаменту міжнародних зв’язків Маршалківського управління Вармінсько-Мазурського воєвідства, звідки й потрапив до столиці України.
В Ольштині гість із Києва розповів присутнім про ситуацію в Україні після вибору на пост президента Віктора Януковича, яка виглядає дещо інакше з київської перспективи, ніж із польської.
Теперішня українська влада намагається підкреслювати, що вона зацікавлена якнайкращою співпрацею з сусідами. Це видно по тому, як вона ставиться до справи увічнення пам’яті польських офіцерів і чиновників, замордованих комуністами в Києві в 1940-1941 рр. і похоронених у Биківнянському лісі. Польські археологи ще 2005 р. почали розкопувати їхні могили, проте тодішня влада все припинила. Теперішня українська влада з власної ініціативи однозначно заявила, що треба увіковічити пам’ять поляків, замордованих у Биківні. Усе вказує на те, що у квітні наступного року знову на ті місця повернуться польські археологи. А раніше справа роками стояла на одному місці.
Проте з іншого боку видно якщо не тяжіння в бік Росії, то принаймні набагато меншою мірою наближення до Заходу (що було пріоритетом помаранчевої влади). Улітку в Україні масово з’являлися російські політики – прем’єр Путін, тодішній мер Москви Лужков, якому, до речі, раніше заборонено було в’їжджати до України за вислови, у яких закликав приєднати Крим до Росії. Російські політики широко висловлювали свою радість, бо, мовляв, українці і росіяни затужили одні за одними. Одночасно представники влади України і Росії підписали “славний” договір про залишення російського Чорноморського флоту в Криму взамін, нібито, за дешевший газ. Однак не видно жодних практичних наслідків чи змін у відносинах між Україною та Росією. Натомість міністр енергетики України Юрій Бойко підписав відповідний договір про співпрацю зі структурами Євросо юзу. Україна, при розхитуванні співпраці з Євросоюзом, намагається зберігати добрі відносини і з одним, і з другим партнером. Вона намагається не піддаватися диктатурі Росії, коли йдеться про газ і її газотранспортні системи.
У Києві почав появлятися, викликаючи велике невдоволення опозиції, патріарх Російської православної церкви Кіріл. Цей патріарх популяризує ідею єдиної православної цивілізації на основі Росії, України та Білорусі. Правдоподібно, хоче теж з’єднати для себе теперішню українську владу для планів підпорядкування Москві найбільшої Української православної церкви (Московського патріархату – см). Теперішній президент України не зайняв однозначної позиції у справі цього з’єднання. Зрештою, громадська думка неґативно налаштована до цих спроб.
Влада намагалася запровадити другу державну мову – російську, але поки що їй це не вдалося. Навіть російськомовні засоби масової інформації дуже критично сприйняли цей задум, хоч російськомовних ЗМІ є в Україні значно більше, ніж українськомовних (на сто заголовків, сімдесят – це російськомовні). На кількасот книгарень в Києві є лише дві українські. Виразно видно, що теперішня влада України маневрує між Євросоюзом і Москвою. З’явився теж третій напрямок – початок співпраці України з Китаєм. Найбільш правдоподібне – це веде до напливу китайського капіталу в Україну. Напевне, йдеться про альтернативу як для прозахідного, так і проросійського напрямку. У липні під час візиту в Києві держсекретар США Гілларі Клінтон похвалила зовнішню політику України, уникаючи при тому критикувати внутрішню політику нової влади. Але теж демонстративно зустрілася з політиками опозиції. Як видно, і Україна, і Захід, зокрема США, – залишають собі всі шляхи відкритими.
Як пам’ятаєте, протягом перших місяців від приходу нової влади спостерігалося затишшя, коли йдеться про польсько -українські взаємини. Це могло виникати з факту трагічної смерті польського президента, проведення нових президентських виборів, а в Україні – з того, що нова влада мостилася на свої крісла. Цих взаємин на найвищому рівні, не рахуючи участі Віктора Януковича на похороні Леха Качинського, практично не було. Але наприкінці вересня і на початку жовтня все рушило з місця. 25 вересня президент Броніслав Коморовський прилетів до Харкова і зустрівся з прем’єр- міністром Миколою Азаровим. Президент В. Янукович тільки тому не був на цій зустрічі, що набагато раніше мав запланований візит до США. Але польський і український президенти зустрілися двічі в Ялті через чотири дні. За оцінкою польського посольства, були це дуже інтенсивні зустрічі. Україна очікує від Польщі підтримки при підписанні договору, який стосується зони вільної торгівлі з Євросоюзом, сподівається польської підтримки при дебатах над договором про вхід до ЄС, тобто – це традиційна роль Польщі в Європі як адвоката українських інтересів у Брюсселі.
Українці прагнуть відміни візового режиму для своїх громадян. Польща ввела візи 2003 р., готуючись до входу до ЄС і до шенґенської зони. Нині кожен громадянин України зобов’язаний мати візу при в’їзді на шенґенську територію, якщо перебуватиме там до 90 днів, а на більший проміжок часу мусить зробити національну візу. Польща видає багато віз: лише в Києві буде видано протягом цього року коло 60 тисяч віз, львівське консульство видасть 300 тисяч, а загалом видається щороку громадянам України майже півмільйона віз. Складається враження, що справа віз для українців – це немов справа честі. Вони вважають, що візовий режим порушує якоюсь мірою їхню гідність. У візовій політиці, про що неодноразово заявлялося, планується візові процедури для українців максимально спростити. Більше того: багато вказує на те, що туристичні і бізнес -візи до 90 днів можуть бути цілком відмінені. Протестують південні європейці, бо в самій Іспанії працює нелеґально майже 300 тисяч українців і вони бояться, що з цих 300 тисяч зробиться три мільйони. Як вважає Рафал Вольський, Польща швидко домовилася б у справі візових пільг для України з Німеччиною і Францією, але насправді може бути проблема з південною Європою. Польська підтримка для уряду України в цій справі буде однак велика.
“Наше слово” №48, 28 листопада 2010 року {moscomment}
