ПАРУ поконференцийных iмпресий зо Свидника

Андрий КсеничЛЕМКІВСКА СТОРІНКА2011-07-29

0 Музею украіньской культуры в тім містечку, о Святі культуры русинів-украіньців Словаччини знаме од давна. Я тіж был єм там колиси, але тепер в червни, од 17 до 18-го был єм там офіційно. Разом з проф. Богданом Гальчаком были-зме запрошены на наукову конференцию: „Українці в прикордонних областях Карпат: проблеми акультурації, асиміляції, ідентифікації”. Оба мали-зме свої выступліня. Пан Гальчак на відкритю конференциї представил свою думку на тему актуальной ситуациї лемків та його сподіваня щодо дальшого розвитку нашой спільноти. Кінцевий висновок професора был такий, же як лемкы думают затримати асиміляцийний процес и хцут протиставити ся розбиваню нас, то повинни орієнтувати ся на Україну.

Моя доповід прозвучала в єдній з секций, в котрій ведучом темом были культура и мистецтво. Мі было кус лекше, як проф. Гальчакови, бо я ся не задумувал над тым, што з нами буде, але показал єм, тіж вцалі не просту справу, поетичного відображеня нашой долі в творчості Єжи Гарасимовича. Його образ выселіня, опис здичавілой, опустошеной Лемківщыни по 1947 році, и того як пробувал доказати, же в Бешкідах, по тых страшных подіях, ищы штоси жыве ся заховало, бо кус люди вернуло в горы, вымагат дальшого об’єктивного высьвітліня. Маме надію, же дос скоро можна буде прочитати наши доповіди, бо директор музею, проф. Мирослав Сополига, плянує выдати збірник з материялами, представленима на конференциї.
То пан Сополига кєрувал працями організацийного комітету, на запрошіня котрого одповіло понад сорок осіб, але, на жаль, не вшыткы приіхали до Свидника. Музей сьвяткує свої 55 роковини діяльности. Має ся чым похвалити. Сьвідчыт о тім м.ін. „Науковий збірник Музею української культури у Свиднику”, який выдано в Пряшові в 2010 році, котрий містит соткы науковых статей и збірників, а також інчых науковых опрацювань.
Серед представленых доповідей было дуже цікавых розважань на тему актуальной ситуациї лемків в Карпатах, але не поминули учасникы конференциї також справ, якы своіма коренями сігают до нашой істориї. По пленарній частині працювали дві секциї, зато не мож было почути вшыткы выступліня, якы мене, але так само інчых слухачів, могли зацікавити. А было што послухати, бо свої доповіди представляли науковці з України, Словаччыны, Польщы, Сербії, Румунії, Хорватії. Неє ту можливе пригаданя хоц лем найцікавшых, з тых што-м чул, бо то обшырний материял, почекаме на збірник, але не можу ся стримати перед выголошіньом такой мойой загальной думкы, же тото, што-м чул, выкликало в мене барз невеселы думкы, але и надію, же то ищы не конец лемківства. Може найбарже болюче в тім было то, же серед высловів, якы падали, часто звучало переконаня, же зо стороны владных структур переважні трудно сподівати ся спертя. Не всяди выглядат то єднаково, але хотіло бы ся очікувати чогоси ліпшого. Сумно прозвучало выступліня Юрія Бачы, який споминал часы, коли друкувало ся дуже книжок, письменники стрічали ся з чытачами, а тепер тото цалком занепало. Мі ся пригадало при ті оказиї, коли професор называл імена письменників, же єден з них писал дос давно юж о тім, як то на Словаччыні руснаків вчыли по-старорускы, потім по-росийскы, а пізніще ищы по-українски. Ясне и зрозуміле для каждого, же вчыли тіж по-словацки, на што тепер положыли векший натиск. Тай, так собі думам, же пришол час, коли в якійcь мірі видиме результат такой роботы.
Може тілько о конференциї, хоц барз мало, а тепер додам ищы пару спостережень, якы насунули ся мі при нагоді програмы, котра выходила поза суттєво наукову частину. Повім, же была не менше цікава од той головной. Мали-зме змогу два разы быти в скансені з провідником. Місце для нього выбрано зо смаком и знавством справы. На березі над містечком стоят хыжы, велика корчма, школа, млин, тартак и інчы будівлі, типовы для села руснаків-лемків з південного боку Карпат. Барз ся нам подабало, же в скансені чекали на нас пан приматор Свидника и інчы представникы місцевой влады. То было в пятницу, а в суботу урядовців было ищы більше. Была тіж Ґенеральний консул України Ольга Бенч з Пряшова и Іван Лаба, президент СФУЛО. Барз цікава была наша „подорож” по скансені, а властиві по цілій словацкій Лемківщыні. При кажді хыжі з ріжных реґіонів, де мешкают лемкы, русине-українці, стояли художні ансамблі, якы сьпівали, оповідали и гостили відвідувачів тым, што мали: солодкым и не лем такым. Будинкы и іх обладнаня выглядают так, якбы з них лем на момент вышли люде. Стоїт мі перед очами тот цілий беріг, з його забудовом, а по голові ходит мысель, ци то юж лем тілько по нас остає, ци ищы дашто до того можна бы додати. Повідам так не лем зато, же в містечку, де крім руснаків так на око видно ищы лем циґанів-ромів, але на улици почул єм нашу бесіду лем товди, коли пан І. Чижмар одзывал ся по-нашому до своїх знаємых. Але зато віділ єм величавий костел в самі середині Свидника, з якого в неділю рано на ціле містечко гучала Служба Божа по-словацкы.
Повіл бы-м неправду, як бы-м ствердил, же не почул єм вцалі нашу бесіду. Бо розмавляли-зме по-нашому з людми на конференциї, в скансені и на концерті в суботу, але так нормальні то наоколо чути урядову мову. Може люде уважают, же так треба, а може ся оначат, але найгірше бы было, як они юж забыли бы дідову и бабину бесіду. А концерт был величавий, з цілим рядом колективів, серед якых, што ня кусьцьок заскочыло, был дитячий ансамбль з Москвы, який показал росийскы танці-хороводы. Не знам ци не міцніще поразило ня, же на біс, по барз вдалім выступі знаной в цілій Словациї капелі гудаків, почул єм найпопулярніщу росийску сьпіванку ишы з часів войны. А з тыма гудаками чудово сьпівали перше пані, якы юж долгы рокы прославляют нашы народны сьпіванкы. Не беру ся за доданя до того якысого коментаря, бо він, як повідают, або зайвий, або я чогоси не зрозуміл. Остану при ті перші можливости. Але повім зато, же разом з нами сідило барз прихыльне лемкам супружжя зо Львова, котре ствердило, же такого сюрпризу то они ся не сподівали.
Верну ищы до нашой бесіды. На концерті бесідували-зме по-нашому, тай певно звернуло то увагу молодых люди, якы сідили за нами. Не стримали ся и на чысто наші, так як бы были, повіджме, з Регетьова, молодий чловек зьвідал ся ня, „одкаль вы-сте приіхали?” Кус ся може задивувал, коли почул, же з Польщы, але зараз додал, же знає о ватрі в Ждыни, и думают до нас приіхати, жебы ся переконати, же не є она украіньска, лем лемківска. Почул єм од нього, же называти себе, ци почувати ся украіньцьом на Словациї не єст престижно. Тепер перед выборами зробили таку сильну антиукраіньску пропаґанду, же лем міцно переконани будут писати ся украіньцями.
Роззерали-зме ся по амфітеатрі и легко можна было ствердити, же заповнени был так не більше як на половину. Чом так? То певно юж не тот час, коли, як повідали, „тріскал на рубцях”. Чую, та и видно тото, же пустошіє Лемковина по тамті страні. По дорозі до Свидника видно незаораны поля, непокошены лукы, а села выглядают на дос задбаны, але якоси мало в них жытя. Добрі вказує то праця проф. Миколы Мушынкы и його сына Александра Národnostná menšina pred zánikom? Авторе міцно акцентуют в ній справы церкви, але не менше тривожыт справа міґрациї з лемківскых сіл до міста. Як юж єм пригадал пана професора, то не стримам ся, жебы не выйти з мойом конкретном и необхідном, по-мойому, пропозицийом. Од років думам собі, же треба штоси зробити з будинком школы в Конечні. Не знам аж так добрі околиці, але ся мі видит, же то єдна з остатніх деревяных и найстаршых шкіл, яка ищы стоїт. Коли посмотрів єм в скансені школу з Курова, в якій вчыл ся и проф. Мушынка, то подумал єм, же наша не єст молодша, бо збудували єй в 1926 році. Знам то од нашого няня, якому лем рік позволил учитель ходити до нєй, бо няньо мали юж кільканадцет років. В Першу війну школа згоріла, а на нову пришло чекати майже десят років. Думам, же треба з нашом спробувати зробити так, як зробили з курівском. Може найлекше буде перенести єй на ватряне поле, де тіж буде сповняла свою ролю яко експонат, а разом з тым выкорыстаме єй не лем в часі ватры.
Мої и проф. Гальчака вражіня зо Свидника, в тім науковім вымірі и розуміню, сут позитивны. Мали-зме там змогу представити нашы думкы и заувагы, але тіж и передовсім почути, што нового діє ся в нашім лемкознавстві. А же выносиме з того выізду тіж інчы, вцалі невеселы думкы, то юж справа нашой непростой лемківской дійсности.

„Наше слово” №31, 31 липня 2011 року {moscomment}

Опубліковано в Лемківска сторінка.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *