Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №47, 2012-11-18
Проект постанови про засудження Акції «Вісла» одноголосно прийняли 8 листопада депутати сеймової комісії нацменшин. Доля документа в першу чергу залежить від рішень спікера парламенту, а потім – усього Сейму Польщі. «Тепер ситуація виглядає дещо інакше, ніж 20 років тому: появився позитивний підхід до питання засудження депортації, і тому справа рушила з місця», – говорив голова комісії, депутат Мирон Сич, який не приховував надії на остаточне прийняття документа Сеймом РП.
У проекті постанови відзначається, зокрема, що «Акція „Вісла” була порушенням основних прав людини». Її автори наголошують також, що під час депортації застосовано характерний для тоталітарних систем принцип колективної відповідальності, який ніколи не може бути основою політики демократичної держави. Звертається увага на те, що особливого засудження вимагає факт ув’язнення в Центральному таборі праці в Явожні близько чотирьох тисяч депортованих українців, які були туди запроторені без жодних доказів і на основі лише національної приналежності. У проекті постанови висловлено також сподівання на дальший розвиток процесу польсько-українського примирення, а трагічне минуле сусідніх народів стане пересторогою перед спробами порушення прав людини у світі. Автори відзначають, що після засудження Акції «Вісла» Сенатом Польщі 1990 р. сьогодні потрібне подібне рішення з боку Сейму рп.
Варто відзначити, що в засіданні комісії та голосуванні не брали участі ті політики, які дуже часто справу Акції «Вісла» пов’язують з трагічними подіями на Волині та польськими жертвами того конфлікту. Голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима переконаний, що таке порівнювання безпідставне. Однак вважає, що такий схематичний підхід до справи радше застосовуватиметься й надалі, оскільки польський та український парламенти й досі не прийняли, попри попередні декларації, спільної постанови щодо Волинської трагедії. В оцінці П. Тими, засудження Акції «Вісла» Сеймом Польщі було б таким кроком, який обмежив би спекуляції навколо цієї події. Водночас це також відкрило би шлях до з’ясування не вирішених досі майнових справ депортованих українців.
У сеймовій дискусії над характером Акції «Вісла» та її впливом на сучасні польсько-українські взаємини взяли участь у ролі експертів історики Роман Дрозд, Євген Місило, Богдан Гальчак, Ґжеґож Мотика та адвокат Петро Федусьо. В оцінці всіх істориків, метою Акції «Вісла» не була лише ліквідація Української повстанської армії, але перш за все повна асиміляція українського цивільного населення і створення однорідної національної держави.
Професор Р. Дрозд нагадував, що про саме такі наміри свідчить хоч би те, що людей виселяли з таких реґіонів, як західна Лемківщина, де українське підпілля не діяло. Крім того, депортація охопила й тих українців, які були лояльними стосовно комуністичної влади, а це, в оцінці історика, – черговий доказ, що суттєвим був усе ж національний фактор.
Таку думку підтвердив член ради Інституту національної пам’яті (інп) д-р Ґ. Мотика, який під час засідання, зокрема, говорив: «Теза про денаціоналізацію цивільного українського населення є найбільш імовірною». За словами Ґ. Мотики, польські комуністи взагалі мало займалися справою УПА, бо важливішою для них була боротьба з польською Армією крайовою та фальшування виборів, які мали укріпити комуністичний порядок у державі. Ґ. Мотика говорив, що Акція «Вісла» не була єдиним способом розв’язання проблеми українського підпілля, але, з точки зору комуністів, це був найпростіший метод. В оцінці історика, зіставлення трагедії на Волині з Акцією «Вісла» – це залишок пропаґанди комуністів, яким потрібно було створити враження, що успішно закривають проблему, яку відкрили українські націоналісти. Насправді комуністи не прагнули відплати за Волинь, бо, як відзначав Мотика, для них важливим було тільки «тут і тепер».
У свою чергу голова Українського історичного товариства у Польщі Б. Гальчак наголошував, що кількість збережених досі документів щодо Акції «Вісла» ніяк не дозволяє захищати правильності рішення про проведення депортації. На його думку, подібні спроби можна легко спростувати, вистачить порівняти кілька цифр: 20 тисяч комуністичних функціонерів, додатково підтриманих «товаришами» з тодішньої Чехословаччини, вирушило проти двох тисяч українських партизанів.
Про збережені документи згадував теж історик Є. Місило. У його оцінці, сьогодні набагато простіше працювати історикам, бо більшість документів уже розсекречені, а до цього науковці можуть розраховувати ще й на підтримку з боку інп. У дискусіях на тему Акції «Вісла» дуже часто наголошується на тому, що стимул до її проведення прийшов з Москви, проте Є. Місило відзначав, що досі не натрапив на жоден документ, який би таку тезу підтверджував. Зате, як говорив у Сеймі історик, він у своїй новій книжці опублікував документи, які вказують на те, що совєти щойно від польської сторони дізналися про наміри Варшави щодо українців. «На мою думку, таке рішення самостійно прийняло політичне бюро Центрального комітету Польської робітничої партії», – називав Є. Місило безпосередніх відповідальних за депортацію українців. За його словами, створення картотеки з даними всіх депортованих віком понад 14 років – це черговий доказ, що комуністам більше потрібна була боротьба з цивільним населенням, ніж зі збройним українським підпіллям. Історик звернув увагу на те, що й досі не відомо, яка доля спіткала ті картотеки.
Чергові роковини акції «Вісла» закінчуються не лише сеймовою ініціативою щодо її засудження. Нещодавно інп вирішив відновити слідство у справі комуністичного злочину, який водночас є злочином проти людства. Про відкриття такого слідства Об’єднання українців у Польщі просило ще 2007 р., проте тоді ІНП не знайшов для цього підстав, а апеляційний суд у Варшаві 2009 р. підтримав таку позицію. З пояснення ІНП можна дізнатись, що тепер до слідства повертаються тому, оскільки вважають, що вихідним пунктом для розгляду треба взяти рішення іншого органу комуністичної влади. Крім того, досі прокурори ІНП не брали до уваги примусового характеру виселень та факту утворення в Явожні табору, у якому були ув’язнені українці. Водночас ІНП визнає, що попереднє розслідування не проходило згідно з принципом про «багатостороннє з’ясування обставин справи й особливо встановлення потерпілих осіб».
Отже появився шанс, що Акція «Вісла» дочекається не лише символічного засудження на рівні найвищого державного органу, а й, цілком можливо, додатково й важливішої справедливої юридичної оцінки. Хочеться вірити, що такі рішення врешті зможуть почути ті, які 1947 р. постраждали особисто.
Хоч під час засідання комісії нацменшин виразно прозвучало, що Акції «Вісла» та польських страждань на Волині 1943 р. не можна зіставляти, то однак варто робити все, щоб між поляками та українцями ці події не стояли вічно як нез’ясовані проблеми. ■
