Парафіяльна спільнота

Степан МігусГРОМАДА№25, 2015-06-21

Розмова з отцем протоієреєм Ярославом ГОСТИНСЬКИМ, ілавським парохом УГКЦ

Який вимір має 25 років ілавської греко-католицької парафії у громадському і церковному житті?

Владика Євген Попович біля дуба, посадженого на честь митрополита Андрея Шептицького.  Справа ілавський парох о. Ярослав Гостинський. Фото автора статті

Владика Євген Попович біля дуба, посадженого на честь митрополита Андрея Шептицького. Справа ілавський парох о. Ярослав Гостинський. Фото автора статті

Насамперед це означає, що ми далі існуємо як українська громада. Це – видимий знак. Є церква, є парафія і є сповідники віри, та ще й на вулиці митрополита Андрея Шептицького. І це для нас велика честь. У цей спосіб повертаємо добре ім’я нашому великому Отцю Церкви, якого нищив НКВС, сталінці і не лише вони. Ми своєю присутністю й активністю свідчимо про те, що українці, греко-католики тут не пропали. Ми були, є і будемо.

Ваша парафія – велика?
Наша ілавська парафія територіально найбільша в Польщі, та з огляду на кількість парафіян – одна з менших. Наші прихожани проживають у трьох воєвідствах: Вармінсько-Мазурському, Мазовецькому і Куявсько-Поморському. Це велика територія, але при цьому досить мало людей. Багато з них не хочуть мати нічого спільного ні з Церквою, ні з нашим народом. Просто вони асимілювалися. Значний вплив на це мали десятиріччя, коли не було святині, організованого суспільного життя українців. Вони не пішли вслід за іншими і не доїжджали на богослужіння до Ольштина чи до Пасленка. Просто вони «втопилися» в середовище більшості і визнали, що їм так добре. Безперечно, коли б нас було більше, то значно більше можна було б зробити. Та дякуємо Богові і за тих, хто є, хто створював цю парафію і дбає про неї, плекаючи прабатьківські традиції. За це вони заслуговують найвищого визнання.

Якщо не було би парафії і свого храму, багато нинішніх мирян загубилося б?
Церква розбуджує національну свідомість. Наші віряни не тільки відчувають, що вони греко-католики, але передусім знають, що вони – українці. Це українська парафія, хоч належать до неї і поляки, які «помішалися» через подружжя з українцями. Членами нашої парафії є і православні, виселені з Підляшшя, з Кодня та його околиць. Це така особливість, але всі разом, кожен у свій спосіб, відчуваємо зв’язок з Україною або через предків, або через чоловіка чи дружину. На недільні літургії приходить до нашої церкви пересічно 60–70 осіб. Цього року на Великдень, що було рекордом, прибули 123 особи. Відвідую з колядою 106 хат. Рахую хати, а не родини, бо в багатьох випадках там живе одна людина – вдова або вдівець.

Ви не згадуєте про ще один ювілей, а власне про десятиліття Вашої священицької послуги саме в Ілаві.
Я не є аж так важливою особою, щоб про це згадувати. На першому місці – парафіяльна спільнота. Я навіть не помітив, що це мій ювілей, просто не рахував.

Від цієї спільноти і від поляків, які приходять до церкви, мені траплялося почути, що коли б не Ви і Ваша працьовитість, яку ставлять за взірець навіть римо-католицьким ксьондзам, ще довго могли б бути недовершені роботи у храмі, приходському домі, не було б ідеального довкілля. Це справді так?
Я люблю першим ставати до праці. Легко дивитися, як працює хтось інший. Станути першим і разом з людьми працювати – це, думаю, мобілізує найбільше. Коли віряни побачили, що я теж пораюся, самі більш охоче бралися до діла. Для мене чималою приємністю є щось зробити, а потім подивитися на діло своїх рук. Але треба підкреслити велику заслугу парафіян, які постійно приходять працювати, ніколи в жодну пору не відмовляються від роботи. Це значна підтримка. То велика вартість, коли я працюю не сам, а спільно з людьми, правда?

В Ілаві варто відзначити ще одну особливість – взірцеву співпрацю Церкви та ОУП. З чого це виникає?
В цьому випадку велика заслуга пана С. Герчака, який не лише є головою ланки ОУП, але й головою парафіяльної ради і паламарем. Завдяки цьому ланка міцно пов’язана з парафією. В Ілаві не відчувається поділу між парафією та Оуп. Це ж ці самі люди і тут, і тут. І ця сама мета. Ми всі разом працюємо для добра Церкви і нашого народу, а також ширимо добре слово про наш український народ. Ось, для прикладу, «Післяобіддя з українською культурою». Це все треба зорганізувати, «виходити» і провести. Пан Герчак – це надзвичайна людина і добрий організатор. Я познайомився з ним на другий день мого перебування в парафії. Він відразу взявся допомагати мені при носінні меблів. Потім я познайомився з паном Петром Дембицьким та його сином, які теж прийшли з допомогою. А далі були інші люди, готові помагати. Пізніше почалася спільна праця в церкві й гуртку ОУП. Так є до сьогодні. ■

Опубліковано в Громада.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *