Отець Михайло Зубрицький – повернення спадщини

Наталя КляшторнаІСТОРІЯ№3, 2014-01-19

Твори о. Михайла Зубрицького (1856–1919), пароха з бойківського села Мшанець, розсіяні по десятках різних джерел:«Житті і слові», «Зорі», «Записках НТШ». У жовтні минулого року нарешті з’явився том, в якому зібрані наукові праці о. Зубрицького. Цей важливий збірник вийшов друком у львівському видавництві «Літопис» за редакцією Франка Сисина, директора Центру українських досліджень Канадського інституту українських студій альбертського університету (Канада). Творам о. Зубрицького передує розлога змістовна передмова Ф. Сисина про добу, в яку жив священик, меандри його долі та формування світогляду, новаторство у використанні методів невизнаної тоді «усної історії», про інтелектуальні дискусії між о. Зубрицьким та Іваном Франком. «Він вивчав світ, який прагнув змінити», – так упорядник у передмові схарактеризував місію мшанецького пароха.

zubrycki berehyСело Мшанець (історична назва – Пшанець) нині лежить поруч з українсько-польським кордоном. Найближчою до нього місцевістю є Михнівець у ґміні Чорній вже на польській стороні. Оскільки наукові інтереси о. Зубрицького виходили далеко за межі Мшанця, тож і його доробок стане в пригоді кожному, хто цікавиться життям та історією галицького села і традиційною культурою. Пристрастю пароха було вивчення життя народу в усіх його проявах. Він писав про міфи й вірування, похоронну обрядовість, склав народний календар, описав одяг і взуття, зафіксував імена, назви та прізвища своїх парафіян. Панщина, конфедерати, рекрутчина, «тісні роки», парцеляція – перо о. Зубрицького охопило також широке коло питань історичної тематики.
Чи не першим в українській етнографії о. Зубрицький детально описав торгівлю бойків вівцями, завдяки якій вони здійснювали посередництво між Гуцульщиною, Покуттям та Лемківщиною. Справа виглядала так, що «туньше» купивши овець на сході, бойки продавали їх лемкам дорожче.
Окрім уродженців західної Бойківщини, надзвичайну вагу твори М. Зубрицького можуть мати для вихідців із Сянніччини, зокрема з села Вислік-Долішній. Адже панотець у багатьох своїх працях згадує про контакти між людьми з Мшанця та Вислока, зокрема у торгівлі вівцями та тютюном. Також дослідник записав кілька перлин народної творчості (серед них на особливу увагу заслуговує великопісна співанка «Зійшла зьвізда на край світа») від жінок із Сяніччини, котрі віддалися до Мшанця.
Вражає й доля о. Зубрицького, пов’я-зана не лише з Бойківщиною, а й із Надсянням. Він народився в курній хаті шляхтича в гірському селі Кіндратів на Турківщині всього через 8 років після скасування кріпацтва. Його батько соромився не стільки бідності, як неписьменності, бо не вмів навіть поставити підпис. Попри це, він таки добився підтвердження шляхетського стану, щоб мати можливість просити гроші з фонду стипендій на освіту для шляхтичів. Для Михайла, наймолодшого з 9-х дітей
(з них до повноліття дожили тільки троє), в 9-річному віці батько найняв учителя, а згодом відправив до школи в Турці і до Розбору-Круглого біля Яро-слава. Через брак коштів М. Зубрицький на рік пізніше вступив до Дрогобицької гімназії, де заприятелював з Іваном Франком. Був передплатником русофільських видань, та свої погляди в той час чітко не окреслював. Після закінчення гімназії хотів вивчати історію і мови на філософському факультеті. Але з фінансових міркувань вступив на богослов’я, вивчаючи його одночасно у Львівській богословській академії та Львівському університеті. Питання національної ідентичності, яке було в гімназії предметом гострих суперечок, захоплювало його значно менше, ніж історичні праці. Зрештою під впливом літератури та оточення він став українофілом і народовцем.
Останній рік він навчався у Перемишлі, де 1883 р. заручився з Ольгою Борисевич, донькою пароха надсянського села Кривок. Того ж року одружився і був призначений на службу до мшанецької парафії в о. Антонія Назаревича, який був дідом його дружини, а через 5 років – прийняв парафію.
Отже 125 років тому, ставши парохом у бойківському селі, о. Зубрицький намагався змінити життя своєї пастви. Як народник заcнував у селі читальню і кооператив, постійно заохочуючи селян до освіти й економічної діяльності. Маючи шляхетський родовід, наполягав на відмові від суспільних поділів, і таки добився того, щоб шляхтичі та хлопи у мшанецькій церкві не стояли окремими групами.

За словами Ф. Сисина, серед парафіян о. Зубрицький пропаґував модель української тотожності. Село Мшанець за час його душпастирювання стало своєрідним центром, куди вирушали видатні етнографи, щоб краще пізнати й вивчити життя селянства в Карпатах. Тут побували зокрема Іван Франко, Зенон Кузеля, Володимир Гнатюк, Федір Вовк. Посередником між науковим світом і бойками виступав саме о. Зубрицький, якому недовірливі бойки довіряли найсокровенніше.
Зрештою, сільський парох покладався не тільки на науковців. Маючи слабкий зір, він самотужки опрацьовував родинні архіви, вивчав старі документи, записував народні оповіді. Все це для нього, як для народника, мало непересічну цінність. Його титанічна праця здобула визнання 1905 р., коли він, єдиний з-поміж сільських священиків, став дійсним членом НТШ у Львові.
Спадщина мшанецького пароха величезна. На сьогодні виявлено 350 етнографічних, історичних та інших наукових праць, яким приписують його авторство, окрім автобіографії, щоденника і листів. Відтак село Мшанець заслужено можна вважати криницею найповнішої інформації про бойківський реґіон.
Напередодні І Світової війни о. Зубрицький покинув Мшанець і перейшов до парафії у Берегах-Долішніх біля Устриків-Долішніх. Під час війни австрійська влада запідозрила пароха, українофіла і народовця, у нелояльності. його 7 вересня 1914 р. мали відправити до табору в Талергофі. Проте завдяки підробленому документу панотцеві вдалося втекти до Словенії, де він перебув війну. Повернувшись до Берегів, взяв активну участь у становленні ЗУНР в листопаді 1918 р. Після поразки не уникнув польських репресій – був затриманий і зазнав катувань. Помер 8 квітня 1919 р., невдовзі після звільнення.
У Берегах-Долішніх ще в 90-х рр. ХХ ст. пам’ять про о. Зубрицького меморіальним знаком ушанували гурток ОУП в Устриках-Долішніх, громадськість Старосамбірщини і товариство «Устрики» з м. Миколаєва на Львівщині. На ньому викарбувані слова: «о. Михайло Зубрицький, батько української етнографії». ■

Опубліковано в Історія.

Одна відповідь на: Отець Михайло Зубрицький – повернення спадщини

  1. Роман Зубрицький пише:

    Мене цікавить чи були діти в отця Михайла Зубрицького.
    Мене звати Роман Зубрицький.
    Стараюсь зробити сімейне дерево.

    Мій покійний тато (був родом зі села Комарники, Турківського р-н.
    В 1942 р. німці вивезли на роботу а в 1947 р. переїхав до Бельгії.
    Мій тато : Іван Андрійович Зубрицький (Ivan Zubryckyj), * 12/04/1926, † 20/10/2010
    Мій дід : Андрій Михайлович Зубрицький, * 11/12/1899, † 21/03/1984
    Чи таке можливо щоб отець Михайло був татом мого дідуся ? в 43 роки ?

    Мої дані :
    Roman ZUBRYCKYJ – Роман ЗУБРИЦЬКИЙ
    Belgium – Бельгія
    Mobile:
    +32 485 399634 (Viber+WhatsApp)
    +32 487 291196 (Viber+WhatsApp)
    +32 471 990365
    +380 97 4410167 (Viber+WhatsApp)
    E-mail: roman.zub@gmail.com
    Facebook: https://www.facebook.com/romanzubua
    VK: https://vk.com/id321175094
    Skype : roman.zub
    Twitter: https://twitter.com/romanzubryckyj
    Google+: https://plus.google.com/103591538106660419699
    ————————————
    Roman ZUBRYCKYJ – Роман ЗУБРИЦЬКИЙ
    Inspector – Інспектор
    Benelux Arms Control Agency
    Агентство по Контролю над Озброєннями Бенілюкса
    Belgian Defence – Збройні Сили Бельгії
    Quartier Major Housiau
    Martelarenstraat 181
    1800 PEUTIE
    BELGIUM – БЕЛЬГІЯ
    Tel :+32 2 44 10685
    Fax :+32 2 44 39026
    E-mail: roman.zubryckyj@mil.be

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *