(гс) ■ РЕЩЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №6, 2014-02-09
«Nowa Europa Wschodnia», № 1/2014, s. 176
Революційна українська тематика вже встигла потрапити й на сторінки першого цьогорічного номера двомісячника «Нова Східна Європа» («НСЄ»). Січнево-лютневе видання пропонує своїм читачам також статті, з яких довідаємося про «чорні характери» української політики і підготовку влади до використання сили проти протестувальників. Разом з тим, редакція попросила польських та іноземних аналітиків оцінити ефективність програми «Східне партнерство» і зробити прогноз щодо її майбутнього. Отож, цю програму піддає критичному оглядові, зокрема, д-р Адам Ебергард у статті «Це ще не смерть». Європі, за словами експерта, не вдалося створити з цієї програми ефективного знаряддя для інтеґрації України зі своїми структурами, оскільки зроблено багато помилок. Проте, як вважає А. Ебергард, говорити про смерть партнерства ще зарано, а потрібність цієї програми підтверджує Євромайдан, який, у свою чергу, має величезний вплив на формування проєвропейських поглядів у молодих українців. А вони сьогодні борються за те, щоб «на поїздку до Парижа і навчання в Кембриджі могли собі дозволити не лише найбагатші». Так вважає український соціолог і публіцист Леонід Фінберґ, розмова з яким відкриває представлене тут видання «НСЄ».
Кореспондент Польського радіо в Києві Пйотр Поґожельський нагадує читачам, що передувало Євромайданові. Адже нинішня влада в Україні довго працювала на обурення суспільства, яке тепер вихлюпнулося на майдани. Висвітлюючи цю тему у статті «Безсильність сили», П. Поґожельський згадує про іґнорування громадських протестів, гноблення різними способами опозиції, нищення бізнесу пов’язаних з нею людей, виборчі фальсифікації, чи безкарність міліції. Матеріал «Тут керують «тітушки» та «криші»» – це синтез українських корупційних патологій з олігархами в головній ролі. Авторові в короткому, але змістовному тексті вдається показати, що участь у хворому симбіозі бізнесу і політики – це спеціальність не лише останнього, але й двох попередніх українських президентів.
У «НСЄ» завжди є відповідне місце для статей про історичні проблеми. Ось історик та політолог Лукаш Адамський у матеріалі-зверненні «Українофіли, друзі!» обґрунтовує свою тезу про те, що офіційне прийняття в Польщі терміна «геноцид» для окреслення Волинської трагедії не могло зіпсувати польсько-українських відносин. Текст Л. Адамського – це полеміка, викликана матеріалом Марцина Войцеховського «Курява по Волині» («НСЄ», № 6, 2013 р.). Серед арґументів він наводить результати різних опитувань, згідно з якими майже половина українців є проти визнання УПА учасником визвольних змагань. Шкода, що автор не придивився ближче до цієї групи респондентів і їхніх поглядів на постать Сталіна, роль Червоної армії, а також на найважливіше нині питання – напрямок цивілізаційного розвитку України. Л. Адамський висловлює переконання, що українці люблять поляків і визнають Польщу прихильною державою. Цікаво було б з’ясувати, яка з груп респондентів, – прихильники чи вороги УПА, – демонструють оцей прихильний підхід до свого західного сусіда.
Одне з важливих питань, на яке звертає увагу Л. Адамський, це те, що не можна в підході до минулого застосовувати паритетів на кшталт «спочатку ви вшануйте наших, а потім ми – ваших». Автор статті пише: «Польська держава і народ мають святий моральний обов’язок безумовного чесного вшанування пам’яті польських громадян української національності, які були замордовані, як у Сагрині, відділами Армії крайової, що була складовою польських збройних сил, Війська польського, а не партизанським, ніким неконтрольованим угрупованням. Винуватці були злочинцями. Це треба безумовно засудити, а не ставити в залежність від дій української держави чи поглядів, укорінених в українське суспільство». Формулювання «спочатку ви…», про яке він згадує у своїй полеміці, частина публічних осіб у Польщі хоче застосовувати у підході до актуальних подій.
На щастя, досвід показує, що таку короткозорість демонструє лише незначна частина поляків. Серед них, мабуть, і ті, кому не сподобався роман «Музей покинутих секретів» відомої української письменниці Оксани Забужко. Вміщений у цій книжці, виданій теж і польською мовою, український погляд на минуле сприймається над Віслою неоднозначно. Власне пояснення такого стану пропонує Пйотр Кемпінський, автор чергової україністичної статті у «НСЄ», сам заголовок якої уже є доволі промовистим – «Наші очі широко закриті».
