Адам Вєвюрка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №47, 2015-11-22
На Лемківщині до 1947 р. било 10 сіл, яких наши люде вважали, што то не лем села, але юж праві містечка. Одним з них била Лабова. Тото село на правах ґміни било на кінци Лемківщини, а може на початку, залежит од котрой страни спозераме на лемківски гори. Однак від віків село творило історію лемків на західній Лемківщині, хоц і не лем там. Для вшитких лемків свідоцтвом сили і краси Лабови била мурована греко-католицка церква напроти інших деревяних, котри є в векшости на наших землях.
Село Лабова пораз перши можеме найти в документі з 1345 р., колі Галицко-Волиньске князівство переходит під владу Польщі за пануваня короля Казимира Великого. Правда, Лабова не била в границях князівства, але то в тим часі влада польска «порядкує» право осадниче і заступає старше право руске на вшитких наших етнічних землях. Свою назву село тото має від руского бояра гербу Лаба, який там осів зо своїма людми, які втікали перед татарами. До 1391 р. Лабова належала до польского короля. Хоц королем не бив поляк, лем литвин Владислав Ягайло, якого родина юж скоріше приняла православну віру і руску (нашу) мову. Ягайло, хоц приняв латиньский обряд, не забив про всхідне християнске багацтво, про тото свідчит, што наказав у Кракові на Вавелі збудувати нашу каплицю. Від кінця XIV ст. Лабова входит до т.зв. «Панства Біскупйого», котре має під собом вшитки села над ріками Попрад, Камениця і Біла. З часом повстає там «Ключ Навойовский» від назви села Навойова, в якого границях є ціж Лабова. З 1431 р. є ціж документ о Лабові, в котрим рід Пєкарских судится о маєток з родом Омельтів-Завадзких (властителів Поремби Малой). Лабова в тим часі била поділена медже родами Навойовских і Омельтів-Завадзких. Барз цінним є документ, в котрим вказано 21 родин – наших лабовян з років (1787–1788). А тима родинами билі: Бобак, Вислоцкий, Войтович, Врона, Гвоздь, Дуда, Кавейчик, Кулянда, Лабовский, Масира, Мурдза, Пеляк, Русин, Хилий і Швайка. В Лабові билі, як всяди, деревяни церкви, але в 1784 р. збудувано муровану церкву під званям Покрови Божой Матері. Тут треба знати, што Лабова чисто наша стала селом, де ціж з часом почали ся оселяти польски, а потім жидівски родини і вшитки там однаходили своє щастя, збудували костел і божницю, де могли величати Бога. Хоц границя била видна медже тима народами, то однак творили вспільну лабівску згоду, вспільний світ. Так што колі пришли німці и почали мордувати жидів в Лабові як і в інших селах, чути било голос, котрий почав ся від жидів: «Ми підемо на сьніданя, ви лемки-русини-українці на обід, а поляки – на вечерю». То повідали, хоц знали, што є польска і украіньска міліція, яка продалася німецким нацистам, а іх постерунки билі власьні в Лабові (найперше украіньска, а потім польска по війні).
В 30-х роках в Лабові збудувано деревяни латиньскі костел. Гнесьню нашу муровану церкву під званям Покрови Матері Божой збудувано 1784 р., так што в минулому році прешло 230 років од той події. Тота річниця причинилася до початку ремонту – відновленя той церкви. Праці провадив римо-католицкий парох місцевого костела під званям Св. Станіслава Біскупа і Мученика – Анджей Фік. Завдяки допомозі Малопольского сейміку (50 тис. злотих) почалися в липци реставрації розмалювань (XVIII–XX в.) на сцінах церкви. Реставрацію поліхромії провадит д-р Анна Форчек-Сайдак з Академії штук пєнкних з Кракова. А. Форчек-Сайдак каже, што перші розписи в церкві билі зроблени зараз по закінчиню будови церкви. Так роблено в кожній нашій церкві зараз по закінчиню будови, з пошани і потреби до святости ікон для вірних. Про розмалюваня свідчит ціж анкєта – опис з 1818 р., яка вказує, што церква била розмалювана в середині і на зовні. Шематизм Перемиской єпархії з 1879 р. вказує, што церкву заз розмалювано. В роках 1902–1903 церкву розмалювали Антоній (тато) і Зигмунт (син) Богданьсци – польска родина, котра часто малювала в наших церквах. Але то не конец, бо іщи в роках 1942–1944 наши малярі з Галичини іщи раз розмалювуют церкву в Лабові. І власні тото розмалюваня стало скарбом для лабівской церкви, як і цілой Лабови. Хоц кожен лабовян знає, што його село – то скарб.
Поліхромію намалював зі своїма учнями відомий украіньский маляр Василь Кричевскі (1873–1952), автор проекту тризуба – Гербу України. То відомий маляр та билий ректор Вижших студій малярских зо Львова. В 1944 р., втікаючи перед москалями, прибув на Лемківщину (таких в тим часі било дост дуже), затримався в Лабові на клєбанії о. Степана Корнови. Парох тот намовив відомого маляря, штоб він розмалював лабівску церкву. Завдяки тому внеска видіме в лабівскій церкві поліхромію, на якій є мін 2 клякаючих ангелів, хрест трираменний, відомі святі, Воскресення Христове, 4 євангелістів та Мати Божа медже ангелами. На жаль, част тих малюнків била по виселеню перемалювана.
На поді церкви однайдено ціж старий деревяний іконостас (деревяні елементи – конструкцію). І думам, што він не повинен десі так лежати, але служити в молитві нашим вірним. До того бив створений і для того напевно жертводавці дарували молитви і на нього пінязі. Било би крас видіти його десі в нашій церкві ту на заході. Напевно би став для нас як святість. Але чи тото є можливе?
Внеска церква в Лабові, як і ціле село, то лем сліди нашого там житя. Тима слідами зацікавлени є артисти, науковці, реставратори чи звичайний туриста. Але іх зацікавліня є під кутом лем минулого, а ми потрібуєме сил, штоб будувати наступни поколіня. Колі однаходиме так важни і цінни елементи нашой культури та традиції, не можеме стояти і лем спозерати, яке то крас било. Ми мусиме так жити, штоб жила в нас лемківска краса. Для того не дозвольме, штоб Лабова та єй церква била лем історійом. Будме іх в своім житю і зайдме там хоц на кус, колі зме на Лемківщині. Бо напевно вартат і напевно треба. ■
