Згадаймо про село Королик-Волоський

Богдан ГукРЕПОРТАЖ№38, 2015-09-20

Королик-Волоський на Лемківщині існував з давніх-давен. Локація села мала місце 1537 р. Звали його тоді Короликовою-Новою, на відміну від давнішого від нього польського села в сусідстві – Короликової-Старої (нині Королика-Польського). Відтоді існували два окремі села, з-поміж них сьогодні Королика-Волоського нема, бо в ньому мешкали руснаки. Ті руснаки 1944 р. в уявленнях Варшави постали реальними або вигаданими носіями загрози однонаціональній польській державі, влада якої офіційно сповідувала інтернаціоналізм…

Краєм ока: справа – дзвіниця (як нова), зліва глибше – руїна церкви, яка чекає на ремонт. Фото автора статті

Краєм ока: справа – дзвіниця (як нова), зліва глибше – руїна церкви, яка чекає на ремонт. Фото автора статті

І тому живу субстанцію одного з двох сіл забрали дві держави: Польща та Радянський Союз. Перша відреклася від них, а друга поглинула їх 15 серпня 1945 р. (коли людей на станції у Вороблику за Римановом завантажили в ешелон). Вони опинилися на Тернопільщині, а саме в Білокриниці й Будилові. Матеріальну субстанцію стравив вогонь, що його запалили вояки сотні «Ударник-5» під командуванням Степана Стебельського («Хріна») у січні 1946 р. Тоді-бо стало ясно, що депортація таки відбулася, вона безворотна, коли єдиним способом рятування Лемківщини від грабіжницької акції польських сусідів та колонізаційної акції польського уряду може бути підпал села. Так і сталося.
Залишилася церква Перенесення мощів св. Миколая, цвинтар, капличка і плебанія. Десь 2009 р. дивом ступила туди нога Збіґнева Капусціка, який родом зі Шлеська, а тепер живе у Варшаві. І як-то представник середнього класу з гуманітарним почуттям їздив Бескидом, аж в’їхав туди, звідки виїде бозна за скільки років, – у Королик-Волоський.

Збіґнев Капусцік – голова «короликів». Фото автора статті

Збіґнев Капусцік – голова «короликів». Фото автора статті

Нині, 27 серпня 2015 р., З. Капусцік стоїть біля дзвіниці на церковній площі давнього села. Дзвіниця сяє новим тиньком і новою бляхою, кругом неї все очищене. Вражаючий контраст з церквою, з якої річкове каміння виглядає, як ребра дуже виснаженої людини, що задихнулася, але стоїть і чекає в надії, аж перепочине.
Отці відправляють панахиду. У східному обряді молиться о. Андрій Журав, парох Команчі. Його супроводжує тихою молитвою римо-католицький священик з Вороблика-Польського. Завдяки ньому врятувалася церква у поблизькій Балутянці. Як може, помагає «короликам» (так називають членів товариства «Королик-Волоський»). Якби не вони, нині не було б тих кількадесяти осіб на молитві і радості від церкви, яка скидає з себе руїну.
– Церква діждала свого 100-річчя. Збудована 1843 р., а 1945 р. її вірних вигнали. Не знаємо, хто був будівничим, але знаємо, що ці люди існували й творили. Ми колись відійдемо так само, як вони, але після нас залишиться вже відновлена дзвіниця, а невдовзі також церква і цвинтар. Завдяки цьому станемо частиною тутешнього ланцюга людських поколінь, – до мешканців Королика-Польського та запрошених гостей говорить З. Капусцік.
Товариство «Королик-Волоський» зареєстровано 2009 р. Воно стало власником церкви, яку за символічну суму продала йому Греко-католицька митрополія в Перемишлі. Кілька років тривали підготовчі праці, дослідження мурів та підвалин храму, виконання планів, здобування прихильників, сотні документів, телефонів, зустрічей. «Королик-Волоський» розчистив поки що церкву, зміцнив дах, підпер, поставив двері та взяв їх на колодку. Стратегія така: 1) дзвіниця; 2) церква; 3) цвинтар; а потім створити тут невеликий історичний місцевий музей та відкрити храмовий простір для культурного життя Королика-Польського.

Храмова дзвіниця в Королику-Волоському, 80-ті роки. Фото з архіву товариства «Королик- Волоський»

Храмова дзвіниця в Королику-Волоському, 80-ті роки. Фото з архіву товариства «Королик- Волоський»

Увесь час ідуть пошуки історичного матеріалу. Знайшли вже чимало фотографій і документів. Світлини найцінніші, бо документують вигляд храму, а для тих, хто прагне його відбудови, нема нічого придатнішого. Віднайшли навіть царські ворота.
Установили контакт з лемками з України, а вони скористалися з запрошення. Приїхали зі Львова та з Козової Тернопільської області. Лідія Плахтій із львівського центру розвитку української культури і самоорганізації допомагає товариству інформацією і контактами. За її словами, Атаназій Петрунчак, що живе у Льовові, мав 12 років, коли його вигнали. Залишилися старі фотографії… Є там і велика родина Завійських, але не змогла приїхати: труднощі з паспортами і візою. Саме на прохання Лідії голова товариства «Лемківщина» в Козовій Володимир Бек знайшов у Будилові Ірину Смєлкіну, яка була невісткою в сім’ї, що доглядала о. Ярослава Тимчишина. Останній парох Королика був депортований до Будилова, де помер 1984 р. Залишилися цінні документи. Нові «королики» шукають старих «короликів».
A тимчасом у Варшаві живе Катерина Кульман і нічого про це не знає. Вона – нащадок кільканадцяти священичих родів. Довідавшись від мене про ремонт та освячення дзвіниці, пише: «У Королику-Волоському!?! Усе-таки щось там відбувається! Я недавно була в Дошні, і вперше не навідалася в Королик, а я там почувалася напрочуд гарно. І тепер, коли оглянула фотографії урочистості, розплакалася від щастя”.

Ця ж дзвіниця після ремонту, виконаного товариством «Королик-Волоський». Фото автора статті

Ця ж дзвіниця після ремонту, виконаного товариством «Королик-Волоський». Фото автора статті

Королик пов’язаний з моїми предками. Мій четвертий прадід, отець Іван Мишковський, був парохом у Дошні, а його сестра, тобто дочка моїх прадідів, вийшла заміж за Волошиновича, який був, священиком, бо ж не кимось іншим! І мешкала з ним у Королику. Треба тоді знати, що в Королику незмінно душпастирювало 16 поколінь Волошиновичів. Єдиним їхнім нащадком у селі є стара жінка на прізвище Волошинович, яка живе над церквою у старій хаті, – важко з нею говорити, недовірлива».
Однак село, можливо, ще промовить, тому що струмінь культури, який нуртує в цьому місці невидного села, потужний. Його величність Королик-Волоський! Хоч місцевість у долині, тут відчувається маєстат могутнього культурного ансамблю. Нерукотворний здвиг каменя, біля якого людині так добре, де вона відчуває свій сенс. Недаремно 2012 р. у зруйнованому храмі поставили «Антигону» Софокля. У глядачів, а ними були мешканці Королика-Польського, тремтіли від зворушення ноги, коли вони виходили. ■

Опубліковано в Репортаж.

2 відповідь на: Згадаймо про село Королик-Волоський

  1. Валентина пише:

    Добрый вечер, мой свекор Панчак Василий Андреевич родился в 1938 г. в этом селе Кролик Волоский , а его отец Панчак Андрей Васильевич 1908 г.р. занимал какую то должность в этом селе , в 1945г. по операции Висла были высланы в Тернопольскую обл. По рассказам родственников , многое описано , как было на самом деле. Будем благодарны за любую информацию

  2. Валентина Чернега пише:

    Были высланы из села Кролик Волоский Польша в Тернопольскую обл. Пидгаецкий р-н с. Билокриница по операции Висла в 1945 г. Панчан Андрей Васильевич 1908 г. р.
    его жена Панчак Анна Николаевна 1916 г. нр.
    Сестра Панчак Анастасия Васильевна 1903 г. р.
    сын Панчак Василий Андреевич 1938 г. р. (отец моего мужа) Если есть какая то информация, пожалуйста, сообщите. Спасибо.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *