Фейлетон Павла Лози ■ ПОГЛЯДИ ■ №5, 2013-02-03
Метою останнього Національного перепису населення (НПН), проведеного 2011 р., було отримати точну інформацію про кількість населення польської держави, його територіальне розміщення, про соціально-демографічну структуру населення, суспільно-економічну характеристику сімей та житлових умов з поділом на воєвідства, повіти, ґміни і ще багато іншого. Представників меншин найбільше цікавила тема національної структури країни та вживання рідної мови вдома.
Вперше в історії національних переписів у Польщі 2011 р. дозволялося заявляти про приналежність до більше ніж однієї національної чи етнічної групи, у результаті чого в усій державі (на основі складених індивідуальних декларацій про приналежність громадян) нараховано біля 200 різних національних та етнічних, етнореґіональних, а навіть місцевих груп.
Від середини минулого року (коли Головне статистичне управління подало загальні результати про перепис) відомо, що українців у Польщі є 48 тисяч. Нещодавно дані про НПН почали оприлюднювати реґіональні статистичні управління, тому завдяки їхнім рапортам можна дізнатися про результати перепису в окремих воєвідствах. Тут радше несподіванок немає, бо якщо перепис 2002 р. показав, що в деяких воєвідствах є значна кількість представників українські громади, то можна було сподіватися, що й 2011 р. вони надалі там знаходитимуться чи проживатимуть.
На основі часткових висновків з проведеного дослідження, Статистичне управління у Щецині ствердило, що в Західнопоморському воєвідстві домінує однорідне польське населення. Проте це жодна новина, адже й так було відомо, що не лише в Західнопоморському воєвідстві, а й у всій польській державі переважатимуть польські національні декларації. У вищезгаданому воєвідстві можливістю зазначити подвійну національну ідентичність скористалося 12 тис. осіб. Українських декларацій було тут 5 тис., з чого 3 тис. осіб позначило одну лише українську національність, а 2 тис. вказали її як одну з двох (наприклад, українську та польську).
Оскільки після проведеного ГСУ дослідження виявилося, що в державі за період 2002–2011 рр. кількість українців зросла на 20 тис., то логічно, що в окремих воєвідствах їхня кількість також збільшиться. Таким чином, у Поморському воєвідстві, як подає Статистичне управління у Ґданську, українських декларацій було 4 тис. Це на тисячу більше, ніж 2002 р., коли про українську національність заявило 2987 осіб. У Вармінсько-Мазурському воєвідстві біля 12 тис. осіб зазначило подвійну національність. Виключно непольську – 13 тис. людей. Найбільше тих, хто декларував тільки одну непольську національність, є серед української та німецької меншин. Загалом про свою українську національність заявило в цьому воєвідстві 13 тис. осіб, з чого аж 9 тис. позначило виключно українську, а інші 4 тис. – як подвійну. А 2002 р. про свою українську приналежність заявило 12009 переписаних. Значне збільшення кількості українців відносно до попереднього перепису помітне в Мазовецькому воєвідстві. За даними Статистичного управління у Варшаві, до української національності призналося 6 тис. людей (2002 р. їх було тут 1281). З цих шести тисяч половина заявила про українську національність як єдину, а друга частина – як подвійну. В сусідньому з Мазовецьким – Підляському воєвідстві – також прибуло українців: їхня кількість збільшилася з 1441 до 2200 осіб.
Якщо говоримо про реґіони, де існують більш численні українські громади, то ніяк не можна забувати й про Закерзоння, особливо про Перемишль та інші місцевості Підкарпатського воєвідства. Під час перепису 2002 р. на Підкарпаттті рахівники переписали 3271 українця. Маючи вже інформації з інших воєвідств про збільшення в них загальної кількості українців, тут теж можна було б сподіватися цікавих для нас результатів. Та, на жаль, Статистичне управління в Ряшеві у своєму рапорті не подає даних про українські декларації. Відомо лише, що в Підкарпатському воєвідстві 11 тис. осіб позначило непольську ідентичність, з чого 7 тис. задекларувало подвійну.
Якщо говорити про Нижньосилезьке, Любуське, Силезьке, Великопольське та інші воєвідства (де в попередньому переписі принаймні по півтисячі осіб декларувало про свою українську самосвідомість), поки що місцеві Статистичні управління не подали жодної інформації про кількість українців. Що з ними сталося? Питання залишається поки що без відповіді.
Статистичні управління самі заявляють, що мали труднощі у відображенні вичерпної та точної інформації про національну й етнічну структури суспільства, а також характеристику вживаної вдома мови та віровизнання жителів Польщі. За їхньою оцінкою, така велика кількість відсутніх даних була спричинена браком доступу до інформації про окремі особи, а навіть сім’ї. Причиною цього управління називають можливе проживання таких осіб за кордоном. Водночас ніхто з чиновників навіть не згадує про те, що самоперепис через Інтернет був провалений ще до початку його проведення. З іншого боку, таким своїм поясненням чиновники натякають, що цих даних, можливо, вже й не буде.
Інша справа, що дані з рапортів, підготовлені реґіональними Статистичними управліннями, дають нам змогу аналізувати й порівнювати все на рівні повітів та ґмін. Це дозволяє порівнювати демографічні і суспільноекономічні зміни та рівень життя мешканців у повітах і ґмінах, які відбулися в 2002–2011 роках. Але цього не зробимо щодо національно-етнічної структури, бо в цій темі, як видно, рапорти опрацьовані за різними механізмами, а може й просто немає даних. Поки що навіть без детального аналізу легко помітити таке: 2002 р. були подані точні дані про кількість українців у воєвідствах, натомість тепер цифри дуже заокруглено… Можливо, так, для святого спокою. ■
