Ярослав Присташ ■ ПОДІЇ ■ №26, 2013-06-30
Сенат Республіки Польщі 20 червня ухвалив постанову до 70-річчя Волинської трагедії. У змісті постанови зазначається, що УПА почала ліквідацію поляків і польськості від села Паросля в лютому 1943 р., де загинуло 173 людей. Пік брутального знищення поляків відбувся в липні 1943 р., за що відповідальною є ОУН(б) та УПА – читаємо в постанові. Далі говориться, що «організований і масовий характер цих злочинів, які супроводжувалися жорстокістю, надають їм характер етнічної чистки з ознаками геноциду». Згадується також, що в процесі примирення великий внесок зробили Єжи Ґедройць і президент Лех Качинський. Сенатори також цінують важливі жести примирення в Павлівці (2003), Павлокомі (2006) і Гуті-Пеняцькій (2009). Що важливе, Сенат РП критично подивився на політику ІІ Речі Посполитої: «Не забуваємо, що в історії польсько-українських відносин ХХ ст. були також події, які не приносять Польщі слави: несправедлива національна політика ІІ РП і випадки польської відплати в 1943–45 роках». Проте з такою оцінкою сенатори не забувають, не зрівнюють і не зменшують трагедію жертв волинського злочину. «Поляки прагнуть примирення й дружби з українцями. (…) Проте істинне примирення може будуватися тільки на правді і спільному засудженні злочину». Сенат віддав шану вбитим на Волині та інших теренах полякам, які загинули під час масових убивств. Так само вшанував українців, «які не піддалися атмосфері терору і під загрозою життя допомагали своїм польським сусідам…». Сенат дякує українцям, які в останні роки допомагають увічнити місця злочину й гідно похоронити його жертв.
Під час праці над постановою сенатори відхилили ідею встановлення 11 липня Днем пам’яті мучеництва кресов’ян. Сенатор – родом із Кресів – Лукаш Абґарович наголосив: на цій території поляків знищували не тільки українці, але й німці та совєти, які вбили значно більше поляків; крім того, у Польщі нема схваленого відповідного дня пам’яті німецьких і совєтських жертв.
Маршалок Сенату Польщі Боґдан Борусевич під час дискусії перед голосуванням у своїй промові сказав важливі слова: «…якби ця постанова мала вплинути на шлях української держави до зближення з Європейською Унією, якщо такий намір цієї постанови, то я був би рішуче проти… (…) Чи [вбивства на Волині — Я. П.] тяжіють на українській державі? Ні, бо української держави тоді не було. Чи тяжіють на українцях? Ні, бо подібні дії здійснювала меншість [українців — Я. П.]. (…) Дійсно, є проблема з українського боку. Однак ми не можемо ставити таких передумов, якщо вони не приймуть того, про що йдеться в нашому проекті постанови – то ми заблокуємо їм дорогу в Європу. (…) Що сталося, що через десять років (…) з’являється чергова постанова, але набагато гостріша? Зрозуміло, що є роковини, то є й постанова. Що напишемо за десять років? Ще гострішу? Треба зберегти якусь розумність (…). Напевно ніхто з нас, попри найгостріші виступи, не хоче, щоб наші відносини між польською та українською державами були якнайгірші. Я певен, що ми всі хочемо, щоб були якнайкращі. (…) А термін, який ми хочемо застосувати [«етнічна чистка» – Я. П.] є з 1948 р. Мусимо розуміти, що ці юридичні оцінки є оцінками ex post [після факту – Я.П.] (…) Якщо так оцінюємо, а з другого боку також є жертви, які, можливо, не гинули так само, а прийняли смерть від кулі, чи засипання напівживих за те, що хтось був українцем… Муситимемо й це оцінити так само. Такі є наслідки, якщо хочемо жити в правді. У 1944–45 роках, а потім 1946 р. наші підпільні відділи також здійснювали такі акції, які можна оцінити як етнічні чистки. З морального погляду не можна їх виправдовувати, мовляв, що це відплата. Пам’ятаймо, що після схвалення цієї постанови, треба буде примірятися до вреґулювання також цього питання».
до Варшави 18 червня прибула делеґація представників Громадського комітету «Примирення між народами»: голова комітету, перший президент України Леонід Кравчук, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович, колишній дисидент, член Української Гельсінської спілки Євген Сверстюк, колишній віце-прем’єр-міністр, секретар Політради при президентові України Іван Васюник та історик Андрій Козицький, щоб обговорити справу постанов. Л. Кравчук та члени комітету зустрілися з президентом РП Броніславом Коморовським, колишнім президентом Польщі Александером Квасневським, маршалком Сенату РП Боґданом Борусевичем, віце-маршалком Сейму Польщі Цезари Ґрабарчиком – разом з депутатом Мироном Сичем і депутатами Сейму РП різних парламентських фракцій, членами Координаційної ради української меншини при Посольстві України в Польщі. Представники комітету остерігали не загострювати проблеми Волинської трагедії і не застосувати терміну «геноцид». На їхню думку те, що через кожні п’ятьдесять років переоцінюватиметься ця трагедія, може призвести до ускладнення українсько-польських стосунків і припинити процес примирення. Таке визначення може сильно загострити реакцію в Україні. Комітет сподівається на виваженість польської сторони. За словами Л. Кравчука, найважливіше – це вшанувати пам’ять загиблих.
– Україна дуже коректно, дуже обережно ставиться до того, щоб не оцінювати з національного погляду історичні факти й події, героїв, антигероїв інших країн. (…) Якщо є потреба такої оцінки, то це може зробити міжнародний суд в Гаазі. Але я не думаю, що нам потрібно виносити ці питання на розгляд міжнародного суду. (…) Парламенти розглядають проблему в політичному аспекті. Що стосується права, то це має розглянути суд. Тільки на основі суду можна робити політичні висновки. (…) Коли Україна оцінює історичні події в Польщі (…) на рівні держави, то це є втручання [у внутрішні справи держави — Я. П.]. (…) Коли парламент, Сейм Польщі виніс це питання на рівень Сейму, то це міждержавні відносини, а коли це стосується міждержавних відносин, то застосовуймо міждержавні документи і міжнародні суди. Я цього не хочу, – констатував екс-президент Кравчук.
Постанову стосовно Волинської трагедії має прийняти також нижча палата польського парламенту – Сейм РП. ■
