Ярослав Стех ■ ІСТОРІЯ ■ №24, 2013-06-16
Іван Шиманський – «Шум» народився в Новому Люблинці Любачівського повіту. Був п’ятим сином із дев’яти дітей Михайла Шиманського та Єви з дому Грицько. Його батьки були власниками сільського середньозаможного господарства.
Молоді роки Івана Шиманського промайнули в рідному селі. Він там закінчив початкову школу, діяв у місцевому товаристві «Просвіта», займався спортом і був провідним діячем молодіжних організацій. Після закінчення початкової школи продовжував навчання в Любачеві та у Львові.
У 1928–30 роках він разом зі Степаном Бандерою, Данилом Чайківським та Левом Сенишиним видавав гумористично-сатиричний журнал при львівському Союзі української незалежної молоді. У той час він вступив до ОУН, виконував у ній функцію референта, водночас симпатизував УВО, яку очолював сотенний Юліан Головінський, що діяв на Любачівщині (згодом його розстріляла польська поліція).
У 1934–1936 роках І. Шиманський відбував військову службу, закінчив підстаршинську школу, отримав ступінь капрала, служив у підрозділі кавалерії у Війську польському в м. Ланцуті. Після повернення з війська його за українську патріотичну діяльність переслідувала польська поліція. Напередодні ІІ Світової війни удруге був мобілізований до війська, але Польща швидко капітулювала, тож Іван повернувся в рідні сторони, став займатися політичною діяльністю на території Любачівщини й Чесанівщини – разом із майбутнім полковником УПА Василем Левковичем зі Старого Люблинця та Омеляном Грабцем, майбутнім головним командиром «Батьком» УПА «Південь», який загинув над річкою Згаром біля Вінниці. Іван близько співпрацював з Іваном Білим, Адріяном Лебедовичем та іншими.
Перший удар Іван пережив під час приходу червоноармійців на Любачівщину наприкінці 1939 р. Йому та його друзям довелося тікати й переховуватися, щоб не попасти до рук НКВС.
Під німецькою окупацією чимало представників свідомої української молоді, також Іван, вступило за згодою ОУН до української допоміжної поліції, щоб уникнути примусового виїзду на роботи до Німеччини. Іван 1941 р. пройшов поліцейський вишкіл у Холмі, був призначений комендантом поліції в Сагрині Грубешівського повіту. Пізніше перевівся до Чесанова Любачівського повіту. Працюючи на цій посаді, він старався в міру можливостей захищати свій народ перед новим окупантом.
Наприкінці 1943 р. Іван прийняв псевдонім «Шум» і включився в організацію самооборонних кущів УПА, що стали на захист безборонного українського населення. Як описує полковник Василь Левкович – «Вороний», у березні 1944 р. українська поліція з Рави-Руської за наказом ОУН перейшла в підпілля в околиці Люблинця. Там створено сотню УПА «Месники», яку очолив Іван Шпонтак – «Залізняк». З останнім «Шум» підтримував дружні взаємини. Першим чотовим стає «Шум», другим – Іван Стасик з Горайця, тобто «Крук», третім – Григорій Мазур з Карова «Калинович». Четверту сотню створено 1945 р., її сотенним став «Балай» (Булас).
У 1944–1947 роках сотенний «Шум» виконував обов’язки сотенного «М–1», «М–2», був заступником в курені «Залізняка» 27 ТВ «Бастіон». Крім цього, сотня «Шума» охороняла Провід ОУН і УПА Закерзонського краю, який очолювали Ярослав Старух – «Стяг» та Мирослав Онишкевич – «Орест»; їхній штаб розташовувався в лісі між Мриглодами й Верхратою. Найбільшу активність сотня «Шума» проявила 1946 р., особливо в захисті українського населення від насильницької депортації на територію УРСР. Людей звільнювали вже з залізничних станцій в Любичі-Королівській, на Заставлі біля Угнева, у Плазові, Наролі, Маковиську та в інших місцевостях.
У 1945–1947 роках в обох Люблинцях Старому й Новому, реґулярна польська армія замордувала біля 240 українців. Головний погром відбувся 21–23 березня 1945 р.
На початку червня 1947 р. «Шум» перебував у криївці разом з бунчужним «Орликом», політвиховником «Снігом» та охороною, яка складалася з 12 стрільців у бункері (частина стрільців перебувала поруч, в іншому сховищі). «Шум» 5 вересня вирішив послати двох стрільців, «Левка» (Івана Лашина з Жукова) та «Запорожця» (Михайла Гаха з Горайця) по продукти в село Гораєць. У дорозі повстанці попали в полон ворога, внаслідок тортур пішли на зраду. З криївки тим часом вийшов політвиховник «Сніг» та один стрілець. Їм пощастило вижити. Незабаром ті стрільці, які пішли на зраду, відкрили вхід до криївки й почали кричати: «Здайтеся!». Тоді з бункера залунали оборонні постріли. Все відбувалося в блискавичному темпі. Сотенний І. Шиманський – «Шум» загинув 7 вересня 1947 р. в лісі в бункері біля села Монастиря. Польські вояки закидали бункер ґранатами, труїли людей паралізуючим газом. Мертвих перевезли на подвір’я лікарні до Любачева. Чотирьох поранених повстанців згодом засудили на смертну кару, яку 28 листопада виконали у Ряшеві. Решта повстанців загинула. Одного повстанця, «Карого» (Дмитро Крупський зі Старого Люблинця), засудили на довічне ув’язнення. Поруч із криївкою «Шума» викрито ще іншу криївку, де перебував чотовий Дмитро Бабик («Сурма») з Монастиря з п’ятьма повстанцями. Усі вони загинули.
