ГОВОРИТЬ Вірменське радіо

Анна Коженьовська-БігунПОГЛЯДИ2011-07-29

{mosimage} Мабуть добре вам відомий старий анекдот, в якому Вірменське радіо відповідає на запитання слухача: “Чи це правда, що в Москві роздають велосипеди?” – “Так, правда, – чути у відповідь, – тільки не в Москві, а в Ленінграді, і не велосипеди, лише автомобілі, і не роздають, а крадуть”. Саме ця історія пригадалася мені, коли я читала на веб-порталі УНІАН пояснення українського міністра культури Михайла Кулиняка про те, чому виникли проблеми з поїздкою спектаклю “Солодка Даруся”, який за відомим романом Марії Матіос поставив Театр ім. Івана Франка з Івано-Франківська, на ХХ Фестиваль української культури в Кошаліні (ФУК).

На щастя, глядачі певно не усвідомлювали, що переживали організатори ФУК, які практично до останньої миті не знали, чи спектакль у Кошаліні відбудеться. Хоч усе було готове – театр запрошений, реклама зроблена, квитки на виставу продані.
Зі слів міністра культури М. Кулиняка виникає, що івано-франківська трупа в останню хвилину заявила про своє бажання їхати до Польщі. Отож, про перші плани, пов’язані з такою поїздкою, і перші конкретні дії щодо офіційного її влаштування голова ОУП Петро Тима говорив ще у вересні минулого року. І була це ініціатива з боку польської сторони, а не івано-франківського колективу.
Так само незрозумілий для мене арґумент, що, мовляв, в Україні існує стільки театрів, а лише івано-франківці ґастролюють і до Польщі приїжджають уже – о, жах! – удруге. Кожен, хто хоч трошки розуміє специфіку праці в культурі, добре знає, що театр – це не фабрика цвяхів, що вистави бувають кращі і гірші, вони тематично різноманітні і що фестивалі найчастіше запрошують ті, які кращі та підходять їм програмно. Це не має нічого спільного з “морально-етичними міркуваннями”, а, швидше, з естетично-маркетинговими. Так склалося, що “Солодка Даруся” з Івано-Франківська є дуже добрим спектаклем. Свідчить про це хоча б кількість і престиж нагород, які він і його творці отримали в Україні. “Наше слово” детально перераховувало ці нагороди в матеріалі, який рекламував виставу. Свідчить про це також міжнародний успіх колективу. Пригадаймо, що івано-франківці у квітні цього року збирали аншлаґ у трьох канадський містах, а про виставу “Солодка Даруся” писав ще в березні минулого року професійний журнал “Teatr”. Якесь значення має, певно, і те, що 2010 р. вийшов польський переклад однойменної книжки Марії Матіос, на основі якої зроблено виставу. Чому тоді організатори мали б запрошувати на фестиваль інший театр, – якого ніхто не знає і який почуває себе нещасливим з того приводу, що ніхто його не хоче, – якщо мають напохваті справжню перлину і ґарантію успіху? І чому українське Міністерство культури так панічно боїться цього успіху?
В останню хвилину відомство відмовилося профінансувати поїздку спектаклю “Солодка Даруся” на Фестиваль української культури в Кошаліні. Театр та організатори фестивалю стукали до різних дверей, щоб ці гроші знайти. Зокрема, просили про допомогу керівника Головного управління з гуманітарних і суспільно-політичних питань Адміністрації президента України Ганну Герман, але цієї допомоги від неї не отримали. Театр з Івано-Франківська поїхав до Польщі за приватні гроші депутата Верховної Ради України Яна Табачника.
А коли колектив театру врешті-решт дістався до Кошаліна і саме готувався до вистави, Посольство України у Варшаві отримало офіційне повідомлення з Києва, що через фінансові труднощі Театр ім. Івана Франка до Польщі приїхати не зможе…
Ось такий абсурд – на рівні анекдоту від Вірменського радіо.

№31, 31 липня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*