Війна і мир у Перемишлі

Богдан ГукПОГЛЯДИ№7, 2017-02-12

Частина ІІ

Мірослав Майковський, тобто стовп
Був собі хлопчина… в міру спокійний, ходив до школи і костела, підростав. Десь 10 років тому став головою Перемиського товариства історичної реконструкції. Це дало йому вміння мобілізувати людей. Цим він і привернув до себе увагу інших. Cьогодні він є «першим солдатом» фашистських угруповань Перемишля і Підкарпаття. Такі існують. Вони поки що нечисленні, але без них не було б «великих» справ і крайнє аґресивних емоцій щодо українців під час нападу на пикулицький похід та оклику «Смерть українцям!». Нема в мене підстав не назвати фашистськими дій, до яких він причетний, спрямованих проти здоров’я або життя людей, класифікованих як ворожих – українців. Нинішні фашисти в Перемишлі – спадкоємці комуністів найжорстокішого часу: 1944–1947 рр. Спорідненість як у меті, так і в засобах – очевидна: вони прагнуть жити в національно «чистому» місті й користуються насильством.
М. Майковський 2014 р. перестав бути солдатом: він майже політик і висувається в мери міста. Тимчасом заяви й дії таких, як він, свідчать про кризу місцевого самоврядування та місцевої демократії в Перемишлі. Варшава непотрібно приймає європейські закони, бо вони обмежують перемиські еліти ендеків-усеполяків-радикалів-кресов’ян в очищенні міста від Інших.
Його особа є прикладом того, як в організаціях Перемишля в невеликому середовищі знайомих виникає згода на практичну ксенофобію. Центром нинішнього руху проти українців є Самоврядна спільнота «Долина Сяну» і стичне з нею угруповання «Патріотичний польський Перемишль». На їхні заходи відгукуються Усепольська молодь і Національно-радикальний табір. Вони вирядили Майковського з питанням, спрямованим до мешканців Перемишля і мерії: чи ви згідні на насильство у публічному просторі міста? І, не чекаючи на відповідь, вдалися до насильства, щоб ця відповідь була на «так». Їм не потрібна підтримка, а підпорядкування. Отож Майковський не буде ні з ким розмовляти, він знає власну правду і ціль. Якщо в Перемишлі є прихильники громадянської демократії, то вони можуть оправдано соромитися Майковського та йому подібних. Решті це байдуже: ідеться про те, щоб їх боялись, а не соромилися.
Організаційно рябий, але суцільно аґресивний рух Майковського антидержавний, якщо держава демократична. Ці люди для неї небезпечні. У Перемишлі давно таких не було. Вони інтерес держави нищать за допомогою кличів про оборону інтересів нації. Люди такого типу замінюють місто в зооферму власних суспільних експериментів. Оправданням і прикриттям служить актуалізація пристрастей з-перед 70-ти років, означуваних як ОУН та УПА, які нібито заново існують у місті над Сяном. Це провокація чистої води. Націлена вона спершу проти перемиських українців, але реально щодо цього в мене є сумніви. Адже українців настільки мало, що на них не заробиш грошей, престижу, впливу, влади, небезпеки. Ідеться про щось інше та перспективне: владу. Її можна взяти лише у своїх. Тому фашизація Перемишля грізна насамперед для поляків. Вони можуть заплатити за неї не менш дорого, ніж українці.
Я сумніваюся, чи Майковський дбає про своїх людей, де повно тих з українськими прізвищами й родоводом. Залучає їх до власних заходів, але сам скривається за ширмою пам’яті про Волинь, а ця пам’ять практично стала синонімом вуличного бандитизму. Провокує до фізичних виступів проти мешканців міста, але згодом сам уміє виступити тільки на прес-конференції або подати в прокуратуру скаргу на ОУП, якої сам не вмів написати. Не вміє доладно відповісти на прості питання, але вистоїть свої 5 хвилин з мікрофоном у руці. І тому все-таки вигідний для «вищестоящих».

Курчатко чи орел Запаловського?
Ця людина доказала, якими небезпечними є такі історичні ігри, де нема межі реконструювання минулого і конструювання майбутнього. Такій простій спокусі може підпорядкуватися лише людина малоінтеліґентна або інтелігентний фанатик. А Майковський є той перший. Мало читає. Не пише. У нього нема доробку на письмі. Анальфабет. Але успішний практик, за якого думають інші. Стовп для не своїх оголошень.

За нього думає й пише той другий: академічний викладач Анджей Запаловський. Достатньо бути трохи інтеліґентнішим, щоб мати владу над Майковським. Трішки більше має цієї інтеліґентності саме Запаловський, фанатик, який уміє писати. Нецікаво, проте чимало пише. Його публікація «Україна і Східна Європа – геополітичний виклик для Польщі та Росії» з 2014 р. – це мав би бути польський відповідник праць Александра Дугіна. Однак російському великодержавному шовіністові політична культура приходиться легше, інтелектуально він стоїть на кілька порядків вище від нашого графомана, який публікує у жовтому неперіодичному виданні «Місєк».
Запаловський випав з пазухи комуністичного антиукраїнського ветерана Станіслава Жулкевича. Потім став незалежним. Це сполучна ланка між усім антиукраїнським початку 90-х рр. ХХ ст. і середини 20 рр. ХХІ ст. На час, коли був євродепутатом (2005–2009), припало його знайомство з Майковським. Вони не читали Ортеги-і-Ґассета, проте, виходячи з власного подвір’я в Перемишлі, відчули: масам треба примітивного поштовху, щоб вони проявили свою позицію. Праця в цьому напрямку триває. Перемишлянам сьогодні ще далеко до віри в те, що в місті існує нова/стара ОУН. Вони шукають інших пояснень.
У коментарях можна, до речі, знайти посилання на російське замовлення на активність різних запаловських і майковських. Однак це спрощення вигідне для любителів легких сценаріїв. Та оправдання самих винуватців. А тимчасом у підручниках історії Польщі вимальована така традиція щодо України, яка дозволяє назвати її мікро-Росією. Отож адептів «підручникового» націоналізму не треба шукати в Москві… Російський слід уважають синонімом примітивізму, але слабка якість мислення в націоналістів – це кому мала б бути у Європі новина? Який мислитель з Дмовського, Сталіна чи Гітлера..?
Майковський і Запаловський запропонували польським жителям Перемишля стратегію відмовитися від незалежного мислення, від критичних і демократичних постав, а вслід за цим відмовитися від їхніх українських сусідів. Вони лякають поляків, уживаючи формулювань ОУН та УПА як електричних паралізаторів. Кумуляцію історичного страху вони під час наступних самоврядних виборів захочуть перекувати в позитивний виборчий результат.

З Хомою чи проти нього?
Майковський мав би реконструювати минуле, та реально він конструює новий політичний уклад сил у місті. Таким чином «деконструює» той уклад, на чолі якого перебуває нині Хома. З мером Перемишля має непроголошений пакт про патріотизм. Не громадянський, а націоналістичний. На громадянський в обох разом замало сили й бажання, тому що він означав би врахування українців як повноправних громадян. Отож їх єднає примітивний націоналізм з його «залізним» запереченням прав неполяків. І тільки це їх єднає, а тимчасом невдовзі обом доведеться вибирати між формами «патріотизму». Питанням є і те, чи відбудеться конфлікт між Запаловським і Майковським, або чи будуть вони спроможні співіснувати за принципом поділу сфер впливу.
Обидва недавні кандидати на мера Перемишля офіційно не висловлюються про Хому, проте цей «українець» їм не до вподоби. І вони прямо б’ють у нього з усієї сили й тягнуть на політичне дно, що показали наслідки нещасної «смертної ходи»: заборону в’їзду в Україну отримав Хома, а не Майковський. Мер намагається до них лукаво посміхатись, хоч вони невипадково обрали місце для своїх прес-конференцій тут, наче то вони репрезентують міську владу: перед будинком мерії.
Щодо українців, Майковський не може зрозуміти, що коли б навіть він став мером Перемишля, то успадкував би нинішні проблеми Хоми. Правда, міг би намагатися позбутись ОУП, висадити в повітря Народний дім, але тільки тоді, якби проголосив Перемишль незалежною республікою, тобто сам мав би зробити те, що приписав ОУП: дестабілізувати державу. З огляду на Найяснішу він цього не зробить (бо міг би впасти за найясніші ґрати), отож йому поки що залишається бути рекламним стовпом Запаловського. Цікаво буде дивитися на цю пару під час найближчих самоврядних виборів, хоч раніше перед нами наступний пикулицький похід. ■

Поділитися:

Категорії : Погляди