Володимир Бренькач ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №5, 2013-02-03
Руками народного майстра, закоханого понад усе в мистецтво Лемківщини, творяться у Львові на вул. Ранковій, 16 – в будинку, схованому влітку в зелені – чудові зразки орнаментальної та фіґурної лемківської різьби. Тут діє Музей лемківської різьби і писанок ім. Богдана-Ігоря Антонича. Створено його завдяки старанням Степана Кищака, який цього року відзначає свій ювілей – 85-річчя від дня народження.
Народився Степан Кищак 12 січня 1928 р. в селі Балутянці Сяніцького повіту в Польщі у сім’ї відомого різьбяра Івана Кищака, який своїх синів – Степана і Василя – навчав майстерності у творенні лемківської різьби.
Шкільну освіту С. Кищак почав у польській школі в Риманові, а відтак продовжував навчання в Криницькій вчительській семінарії. Його батьки 1945 р. були депортовані з території Польщі – з цілими селами Балутянкою і Вількою – до Тернопільської області в Україні, у село Гутисько. Згодом юний Степан вступив до Львівського державного університету ім. Івана Франка, закінчив його 1952 р., за спеціальністю англійська філологія. Далі працював старшим викладачем англійської мови у Львівському політехнічному інституті.
Водночас його дуже цікавила доля переселених лемківських різьбярів з рідних сіл. Він організував їх у цех різьби при артілі ім. Лесі Українки у Львові і став там майстром. Це було нелегке діло, коли по селах насильно створювали колгоспи і заганяли у них людей, а непокірних вивозили в Сибір. Цех об’єднав різьбярів-надомників і став поштовхом для розвитку лемківської різьби в Україні. С. Кищак був першим завідувачем їхнього цеху, до 1953 р. Згодом він закінчив 1957 р. Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Активна праця, бажання вчитися відкрили перед ним шлях до творчих здобутків і визнання.
У Львові в ті часи гуртувалися наукові й мистецькі сили Лемківщини. Їхніми стараннями у Львові почали робитися перші кроки в дослідженні культури Лемківщини, чого раніше ніхто не робив. Знаючи етнографа й дослідника Івана Красовського, С. Кищак викликає його з Теребовлі до Львова. Спільно з Василем Одрехівським, Ільком Чуликом, він радить йому зайнятися дослідженням Лемківщини, йдучи за їхньою радою, І. Красовський здобуває прекрасні досягнення в культурі Лемківщини. С. Кищак тоді знайомиться теж з юним математиком І. Чуликом, Василем Хомиком, Іваном Щербою, Любомиром Олексевичем, Іваном Майчиком.
Працюючи викладачем у Львівському політехнічному інституті, С. Кищак вивчає і друкує технічні тексти англійською мовою (збірники). Працює з відомим професором Т. Величком (родом з Лемківщини) над англійсько-українським словником з радіотехніки і, як англійський філолог, досліджує переклади Тараса Шевченка англійською мовою, виступає на конференціях, друкує свої матеріали в журналах. Проте лемківська різьба – це його друга спеціальність, батьківська, він активно бере участь в обласних, республіканських та закордонних виставках. Він же 1962 р. став членом Спілки художників СРСР та України, членом художньої ради секції народно-прикладного мистецтва, її львівського відділення.
У науковій, культурній та організаційній діяльності С. Кищака завжди на першому місці була Лемківщина. Разом з Р. Соболевським, І. Майчиком, П. Юрковським, М. Донським він був організатором хорової капели «Лемковина», яка згодом отримала звання народної. Сьогодні в ній і далі співають його дружина Тереза та дочка Ольга. Спільно з П. Стефанівським та з керівником музею в Зиндрановій Ф. Ґочем вони розробляли ориґінальні лемківські костюми для хорової капели. Кожного року С. Кищак допомагає організувати поїздку «Лемковини» на Ватру до Монастириськ (Тернопільська область), а також до Польщі – на Ватру у Ждині.
Свої різьби С. Кищак виставляв під час з’їздів Світової федерації лемків у Львові. Його роботи зберігаються тепер у музеях Києва, Канева й за кордоном – у Німеччині. Він також активно працював над книгою-альбомом «Корені лемківської різьби», яку видало львівське видавництво «Свічадо». Укладено її на основі зібраних автором джерельних матеріалів, уміщено інформацію про колишні та сучасні осередки лемківського різьбярства, окремих майстрів, часто малознаних і забутих.
Мрію С. Кищака створити й відкрити у Львові музей лемківської різьби та писанок ім. Б.-І. Антонича, підтримало багато відомих людей із Львівської національної академії мистецтв (ЛНАМ). Врешті ця мрія здійснилася. Створення музею було затверджене наказом управління культури і туризму Львівської держадміністрації від 14 липня 2009 р. В музеї на вул. Ранковій, 16 містяться різьблені твори: понад 100 виробів рук 34-х лемківських різьбярів, яких уже нема на цьому світі. Є тут барельєфи Никифора Дровняка, Богдана Хмельницького, Володимира Мономаха, фото робіт Михайла Черешньовського, Мирона Амбицького. Є тут фото барельєфа Папи Римського Бенедикта XVI, подарованого йому С. Кищаком від народної хорової капели «Лемковина» та копія різьбленої палиці (теж роботи С. Кищака), яку митрополит Любомир Гузар подарував Папі Римському Івану-Павлові ІІ у Львові 2001 р.
Слід згадати, що різьбяреві С. Кищаку за активну діяльність у розвитку лемківської різьби президент України Віктор Ющенко присвоїв 2006 р. звання «Заслужений майстер народної творчості України», а 2009 р. нагороджено його «Орденом за заслуги» ІІІ ступеня.
Отже, побажаймо нашому ювілярові у його 85-річчя міцного здоров’я, сімейного щастя, наснаги до плідної праці для лемківської культури в Україні та у всьому світі. ■
