Олена Гуменюк ■ КУЛЬТУРА ■ №50, 2015-12-13
Це не просто актуальне нині гасло. Цей вираз – життєве кредо Володимира Кубійовича, видатного географа, історика, демографа, енциклопедиста, громадсько-політичного діяча. Його науковий доробок – безцінний, чого тільки варта багатотомна «Енциклопедія українознавства» («еу»), головним редактором та натхненником якої він був. Та він жив не лише наукою. В. Кубійович не боявся брати на себе відповідальність у найскладніші для країни часи. Він зумів поєднати науку з громадсько-політичною діяльністю. Вчений керувався принципом, за яким наука повинна служити нації: «у сьогоднішніх часах український вчений повинен займатися, в першу чергу, не тими проблемами, які йому особисто любі й милі, але тими, які сьогодні пов’язані з проблемами нації».
Народився Володимир Кубійович 23 вересня 1900 р. в Новому Санчі на Лемківщині у змішаній польсько-українській родині. Його охрестили відповідно до віросповідання батька – греко-католика. Власне батько доклав чимало зусиль, виховуючи сина в українських традиціях. Про своє лемківське походження сам Володимир відгукувався досить неоднозначно: «часто говорять, що я „твердий лемко”, а в гаслі „Кубійович” в Енциклопедії Українознавства (яке я сам склав) написано: „родом з західної Лемківщини”. Лемківської крові в мені немає ні краплинки, проте я народився на окраїнах Лемківщини і записаний у метрикальних книгах лемківського села Матієвої».
Вищу освіту В. Кубійович здобував на філософському факультеті Яґелонського університету (ЯУ) в Кракові. Навчання в університеті довелось на деякий час перервати. Вітаючи утворення Західноукраїнської Народної Республіки у жовтні 1918 р., він добровольцем записався до лав Української Галицької Армії. Через хворобу 1919 р. покинув військову службу і повернувся до навчання в університеті.
У 1920–1930 рр. В. Кубійович зарекомендував себе талановитим та перспективним науковцем. Протягом 1928–1939 рр. викладав у ЯУ за спеціальностями географія та історія. Брав участь у міжнародних наукових конґресах і конференціях у Празі, Варшаві, Берліні тощо. Вже маючи високий авторитет серед польських географів, В. Кубійович встановив зв’язки з українською науковою спільнотою, зокрема з Науковим товариством ім. Шевченка (НТШ) у Львові. Його 1930 р. обрали дійсним членом НТШ, зокрема він очолив Географічну комісію.
Кубійович багато уваги приділяє дослідженню суміжних польсько-українських земель. Крім того, у колі його наукових зацікавлень були проблеми української еміґрації, картографії, демографії тощо. Велике значення мали його праці «Атляс України й сумежних країв» (1937) та «Географія України і сумежних земель» (1938). Вони були знаковими не тільки в науковому плані, але й викликали суспільний та політичний резонанс.
У своїх працях В. Кубійович обґрунтовував етнічні межі українських земель, він зазначав, що «границі українських земель лежать там, де проходять межі українського народу, його мови, культури. Українські землі тягнуться від Тиси, Дунаю, Чорного моря і Кавказу аж до лісів і боліт Полісся, від Попраду, Сяну, Вепра і Біловежі до прикаспійських пустель і широкого Дону». Вчений наголошував також на приналежності Криму до Української держави.
Обстоювання українських геополітичних інтересів та ідеї соборності українських земель викликало невдоволення в польських наукових і урядових колах. Праці В. Кубійовича, з одного боку, були визнані значним внеском в науку, з іншого боку, сколихнули польське суспільство та спричинили гоніння на автора. Його 1939 р. спочатку позбавили права викладати в ЯУ, а потім додалася заборона на роботу в гімназіях.
У роки ІІ Світової війни В. Кубійович виконував важливу громадсько-політичну місію. У квітні 1940 р. він очолив Український центральний комітет (УЦК) у Кракові, який надавав допомогу та захищав справи українців у Генеральному Губернаторстві. Отак організовано Допомогові комітети на місцях, а за умов фактичної заборони політичних партій УЦК став головним представником українських інтересів перед німецькою владою. Велику культурну і просвітницьку місію несло українське видавництво у Кракові.
В. Кубійович доклав багато зусиль, відстоюючи права Православної церкви на Холмщині та Підляшші. З кінця 1930 рр. Православна церква на цих землях була фактично під забороною. Після приходу німців українці відновили богослужіння в закритих польською владою храмах, а в Холмі постала Православна церковна рада. І 19 травня 1940 р. відбулася передача українцям православного собору в Холмі та, зрештою, відновлення діяльності Автокефальної православної церкви.
УЦК займався також питаннями освіти населення, приділяючи особливу увагу молоді: навесні 1941 р. всі українські села в Генеральному Губернаторстві мали українські школи.
Завдяки клопотанням В. Кубійовича перед німецькою владою звільнено концентраційних таборів десятки тисяч українців – полонених Червоної армії. Частину звільнених улаштовано на роботу в Німеччині, решта, особливо молодь, стали солдатами дивізії «Галичина».
Саме В. Кубійович був одним із засновників дивізії «Галичина». Після поразки під Сталінградом 1943 р. німці вирішили використати українську молодь для поповнення своїх військ. Розроблено план створення дивізії «Галичина». Було очевидним, що німці організують дивізію й без згоди українців. Очільник УЦК вирішив використати німецьку ініціативу задля захисту справ українців та з надією на продовження боротьби за українську державність. Пізніше В. Кубійович згадував про причини своєї участі у формуванні дивізії: «Можна було мати надію, що в Східній Європі прийде до хаотичних відносин, можна було мати надію на десант західних альянсів на Балканах, а в цих відносинах дивізія могла відіграти роль ядра української національної армії». У квітні 1945 р. дивізію «Галичина» включено як першу дивізію до Української національної армії під командуванням генерала Павла Шандрука.
В. Кубійович 1945 р. еміґрує до Німеччини, деякий час живе у Баварії, в американській окупаційній зоні. У лютому 1946 р. за звинуваченням у співпраці з гітлерівцями його арештувала американська військова поліція. Після допитів звільнили.
Кубійович 1947 р. був одним з ініціаторів відновлення праці Наукового товариства імені Шевченка в Мюнхені. Він 1951 р. оселяється в Сарселі біля Парижа. Там очолює НТШ у Європі.
Після завершення ІІ Світової війни В. Кубійович взявся за створення «Енциклопедії українознавства», яка стала справою його життя. Майже 40 років віддав він праці над нею. Головна функція «ЕУ» – бути правдивим джерелом інформації про минуле й сучасне України для українців. Це була мрія науковця, яку вдалося втілити в життя коштом титанічних зусиль та непересічних організаторських здібностей. Задля створення «ЕУ» В. Кубійович об’єднав майже всіх українських учених з діаспори – фахівців різних ділянок українознавства. Загалом підготовлено і видано 10 томів «Енциклопедії українознавства». А 1977 р. В. Кубійович підписав договір з Канадським інститутом українських студій (КІУС) при Альбертському університеті в Едмонтоні про видання «ЕУ» англійською мовою.
Варто наголосити, що В. Кубійович був дуже скромною та невибагливою в повсякденному побуті людиною. Протягом життя він відкладав заощадження і в заповіті вказав, що весь спадок має бути використаний на продовження його праці та підтримки науковців у галузі українознавства. Останню волю вченого виконано. Весь його спадок передали КІУС для заснування «Вічної фундації Володимира і Дарії Кубійовичів». Ці фонди 1985 р. становили 100 тис. американських доларів.
Володимир Кубійович помер 2 листопада 1985 р. і похований у склепі НТШ у Сарселі. Він увійшов в історію як вчений-енциклопедист, автор знакових для української науки праць. Разом з тим, як громадсько-політичний діяч він за будь-яких обставин відстоював інтереси українців. ■
